Останній бій УПА на Житомирщині: історія спротиву «Романа» та «Лиса» у селі Сушки

09 липня 2026 р. 14:52

09 липня 2026 р. 14:52

Останнє збройне протистояння воїнів Української повстанської армії на території Житомирщини зафіксовано 8 липня 1955 року (деякі джерела вказують також 9 липня 1955 року) у селі Сушки Коростенського району, на вулиці Рудня. Ця подія стала завершальною збройною сутичкою організованого націоналістичного підпілля проти радянських силових структур в області. Після розгрому боївки сотенного «Романа» державні безпекові органи та керівництво Комуністичної партії Житомирщини отримали можливість доповісти вищому керівництву про повне припинення діяльності підпілля ОУН у регіоні. Ця подія назавжди вписала древлянське село Сушки в історію українського визвольного руху. Місцем останнього героїчного опору двох повстанців стала хата Марії Яценко, розташована на західній околиці села. Історію цих подій досліджує та описує Петро Щербина, який є уродженцем Сушок. **Підпілля ОУН та УПА на Житомирщині у 1940–1950-х роках** У період після Другої світової війни, з 1946 по 1955 рік, національно-визвольний рух на Житомирщині поступово трансформувався, набуваючи соціального характеру. Ключовою особливістю антикомуністичного опору став національно-соціальний протест населення проти тоталітарної політики режиму, де провідну роль відігравали Організація українських націоналістів та Українська повстанська армія. Тривала підтримка націоналістичного підпілля з боку місцевого населення, незважаючи на жорсткий контроль влади та масові репресії, є яскравим підтвердженням цього. Хоча значна частина мешканців регіону в умовах терору діяла обережно і не демонструвала відкритої прихильності до ОУН та УПА, підпілля протягом десятиліть спиралося на приховану підтримку народу. На Житомирщині функціонували різноманітні структури ОУН, включаючи крайовий, надрайонові, районові, кущові та станичні проводи, а також відділи й боївки УПА. Територією області проходили рейди потужних підрозділів УПА — сотень і куренів, які вели бойові дії проти окупаційної влади та проводили пропагандистські акції на сусідній Київщині. Внаслідок загальної політичної ситуації та втрати зв'язку з центральним керівництвом руху, окремі боївки продовжували боротьбу автономно. На початку 1950-х років на Житомирщині активно діяли, зокрема, боївка «Будька» (Сильвестра Примака) у Радомишльському районі, «Артема» (Івана Малимона) в Андрушівському районі та «Романа» (Володимира Кудрі) у Коростенському районі. Саме боївка сотенного «Романа» була ліквідована останньою. **Сотенний «Роман» — Володимир Кудря** Керівником повстанського загону, що прийняв останній бій у Сушках, був Володимир Кудря (у деяких джерелах його прізвище також зустрічається як «Кудра»; по батькові — Пантелеймонович), досвідчений підпільник, відомий під численними псевдонімами, серед яких «Роман», «Бурлака», «Заграва», «Орест», «Старий», «ТМР» та інші. Володимир Кудря народився 1922 року на Волині, у бідній селянській родині. За різними відомостями, місцем його народження є село Малий Омеляник (нині входить до складу Луцька) або Боголюби Луцького району. У 1937 році він завершив навчання у Луцькій семирічній школі, а пізніше, у 1940 році, пройшов курси садівників-городників та педагогічні курси. Працював на Луцькій авторемонтній базі. До Організації українських націоналістів Володимир Кудря приєднався у 1939 році. До 1941 року він керував одним із кущів ОУН у Луцькому районі та мав зв'язки зі Службою безпеки ОУН(б). Під час німецької окупації він був членом організацій «Січ» та «Господарська служба України». У березні 1943 року Володимир Кудря перейшов на нелегальне становище, спочатку обіймаючи посаду чотового сотні УПА імені Коновальця, а згодом ставши сотенним. У складі групи УПА «Тютюнник» він брав участь у пропагандистських рейдах територіями Житомирської та Кам'янець-Подільської (нині Хмельницької) областей. З березня 1944 року Кудря воював у лавах УПА на Холмщині, де разом з іншими підрозділами армії захищав українське населення від польських нападів. Восени 1944 року Степан Янишевський, референт Служби безпеки Проводу ОУН на північно-західних українських землях (ПЗУЗ), призначив Володимира Кудрю «комендантом бойових груп на східноукраїнських землях» (СУЗ). У січні 1945 року «Роман» прибув на Житомирщину, де очолив націоналістичне підпілля у північних частинах Київської та Житомирської областей. Протягом березня–травня 1945 року він керував проводом Малинського району, а також підпільними територіями «Роздоріжжя» (Північна Житомирщина) та «Плацдарм» (Північна Київщина). У червні 1945 року Кудря повернувся на ПЗУЗ. З 1947 року Кудря був членом ПСК «Одеса». У період з 1945 по 1955 рік він брав участь у численних рейдах на східноукраїнські землі, а з 1949 по 1955 рік обіймав посаду Житомирського окружного провідника ОУН. Його повстанська сотня, яка користувалася підтримкою місцевого населення, відмінно орієнтувалася на місцевості та суворо дотримувалася конспірації. За оцінками дослідників, ця сотня діяла близько тринадцяти років на територіях Волині, Рівненщини, Житомирщини та Київщини. Характер взаємодії підпілля з місцевим населенням яскраво ілюструє один зі звітів «Романа» про рейд на східноукраїнських землях, де він зазначав: «…Населення сприймає нашу пропаганду радо і прихильно… Населення ставиться до нас прихильно і не боїться нас. Воно переконалось, що ми нікого не вбиваємо, і без страху вночі відкривають нам двері, щиро діляться навіть останнім шматком хліба. Коли пізнають, що це повстанці, радо інформують нас про все, що питаємось…» Під час своєї підпільної діяльності Володимир Кудря двічі зазнав тяжких поранень у ногу: восени 1948 року та в серпні 1949 року. Згідно з даними радянських каральних органів, у період з 1944 по 1955 рік група «Романа» провела 227 збройних акцій, здійснила 112 нападів на колгоспи та магазини з їх подальшим розгромом, знищила шляхом розгрому та спалення 22 сільські ради та правління колгоспів, а також ліквідувала щонайменше 14 радянських активістів. Крім того, зафіксовано 77 випадків розповсюдження повстанської літератури, що включало близько 1500 примірників листівок та брошур. Масштаб діяльності боївки підкреслює факт, що у 1952 році до операції з пошуку «Романа» було залучено 1700 військовослужбовців внутрішніх військ МВС та співробітників МДБ. За свої заслуги перед визвольним рухом Володимир Кудря отримав військові звання сотенного УПА (у 1943 році) та поручника (14 жовтня 1951 року). Також його було відзначено підпільними нагородами: Срібним Хрестом Заслуги (1952), Бронзовим Хрестом Бойової Заслуги, Бронзовим Хрестом Заслуги та медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах». **Останній бій: 8 липня 1955 року** Боївка сотенного «Романа» загинула внаслідок зради. У ніч на 8 липня 1955 року садиба Марії Яценко, розташована на західній околиці села Сушки, була оточена кількома сотнями співробітників радянських каральних органів. За допомогою гучномовців карателі висунули вимогу повстанцям здатися. У криївці знаходилися двоє бійців: сотенний «Роман» (Володимир Кудря) та вояк «Лис» (Олександр Усач). На вимогу здатися вони відповіли лаконічно: «Вояки УПА не здаються!». Нерівний бій, що розпочався вночі, тривав майже десять годин. Згодом каральні органи підпалили будинок, з якого вели вогонь «Роман» та «Лис». Повстанці вискочили з охопленої полум'ям будівлі та спробували прорватися в різні боки. Однак село було щільно оточене, і обох бійців застрелили. За переказами, радянські силовики були вражені незламністю повстанців, чия кількість була у сотні разів меншою за нападників, проте для двох українських вояків ця битва закінчилася трагічно. Тільки після ліквідації цієї останньої боївки у 1955 році силові структури та компартійні органи Житомирської області змогли доповісти вищому керівництву про остаточне придушення оунівського підпілля в регіоні. **«Лис» — Олександр Усач** Особа другого повстанця, який загинув поруч із «Романом», тривалий час залишалася невстановленою. Ім'я вояка «Лиса» — Олександр Усач — вдалося встановити лише приблизно.

Житомирські