Лише через 1 рік та майже 8 місяців Захисник на Щиті повернувся до рідного міста Захисник Олександо Піонткевич

13 липня 2026 р. 16:08

13 липня 2026 р. 16:08

Про прощання з Захисником повідомила міська рада.

ПІОНТКЕВИЧ ОЛЕКСАНДР ІГОРОВИЧ

10.01.1971-26.11.2024 рр.

Олександр Ігорович народився 10 січня 1971 року в селі Високе Черняхівського району Житомирської області. Навчався у Високівській середній школі. На дитячі плечі лягло важке випробування, а дитяче сердечко наповнилося невимовним болем...- в 11 років залишився без батьків, однак страшні життєві втрати не зламали Його. Попри труднощі та важку працю, Олександр зберіг доброту, життєрадісність і вміння підтримувати та допомагати іншим.

Після проходження строкової військової служби переїхав до м. Житомира та розпочав свій трудовий шлях у Житомирському трамвайно-тролейбусному управлінні на посаді контролера. З 2006 року працював монтером колії Південно-Західної залізниці у місті Житомирі. Сумлінно виконував свої обов’язки, мав непересічну повагу й авторитет керівництва та колег, для яких був надійним товаришем, фахівцем, який щедро ділився професійними премудростями.

Олександр був людиною, закоханою у світ, захоплювався історією, шахами, читанням пригодницької, науково-фантастичної та документальної літератури, чому присвячував значну частину свого вільного часу. Рівень його обізнаності, розуміння історичних процесів захоплював близьких, спонукав до пізнання. Ніколи не цурався важкої праці, гордо приймав життєві виклики і достойно долав їх.

Він щиро ніс свою любов людям, охоче допомагав тим, хто цього потребував. Його слова «Якщо не ми, то хто?» були життєвим дороговказом у всьому. Олександр мав ту внутрішню силу, яка визначала його моральні принципи жити з честю.

Найбільшою його гордістю і цінністю були сім'я, родина. З коханою дружиною виростили, викохали двох неймовірних донечок. Для них, своїх сонечок, Тато був порадником, захисником, опорою. Він щиро радів їх життєвим успіхам і досягненням.

Мав великі плани, красиві мрії і надію на їх здійснення, щоб радувати найдорожчих. Та війна жорстоко зламала їх...

Із початку повномасштабної агресії рф Олександр Ігорович цілодобово разом із колегами забезпечував умови для безперебійного функціонування залізниці, бо чітко розумів, що без їх злагодженості і взаємодії неможливий захист дорослих і дітей у страшні перші дні, тижні, місяці російської навали.

Як працівник критичної інфраструктури, що забезпечує життєдіяльність країни, Олександр мав бронь. Та глибоке розуміння трагедії, яка прийшла на землю, яку Він так любив, однозначно визначили Його вибір...

Без вагань Олександр Ігорович з 2023 року добровільно став на захист Батьківщини і доєднався до лав Збройних Сил України. Це непросте рішення стало закономірним продовженням його життєвих принципів. Він говорив, що захист рідної землі — це його особистий чоловічий обов’язок, і часто повторював, що робить це для того, аби його дітям ніколи не було соромно за свого Батька...

Мужній Воїн у важких бойових умовах ніс світло своєї душі побратимам, щедро передавав свій життєвий досвід молодшим Воїнам. Олександр мав непересічний авторитет і повагу у колі бойових друзів. У березні 2024 року отримав відзнаку "Ветеран війни - учасник бойових дій".

Олександр Ігорович Піонткевич героїчно загинув 26 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини на Покровському напрямку. Його останніми словами рідним перед виїздом на передову були: «Все буде Україна».

...Лише через 1 рік та майже 8 місяців Захисник на Щиті повернувся до рідного міста...

Олександр назавжди залишиться гордістю своєї родини, прикладом мужності, честі та незламності для своїх дітей і рідних, а пам’ять про нього житиме в їхніх серцях та в серцях усіх, хто його знав.

У вічній скорботі дружина, діти, рідні, близькі, друзі і бойові побратими...

Світла пам'ять і слава Воїну-Герою!

Житомирські