"Поки не побачу тіло – не повірю". Дружина бійця 30-ї бригади не припиняє пошуків чоловіка

18 липня 2026 р. 11:15

18 липня 2026 р. 11:15

Щосуботи об 11:00 до пам'ятного меморіалу "Крила надії" виходять родини зниклих безвісти. Серед звягелян на акції – Мар'яна Яворська з Луцька. Її чоловік Сергій, боєць 30-ї окремої механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького, зник 21 серпня 2024 року – на день народження молодшої доньки. У Звягелі Мар'яна вдруге. Каже: тут вона вже не сама.

У Луцьку я за тридцятку одна

У Луцьку акції на підтримку зниклих і полонених відбуваються щоп'ятниці біля ЦУМу – з серпня 2024 року. Організувала їх дружина азовця, який уже понад чотири роки в полоні. Люди стають в два ряди, обличчям одне до одного, – у кого прапор, у кого плакат – і стоять дві години. Мар'яна почала виходити наприкінці січня 2025-го. "Поки прийшла до тями. Поки почала більш-менш спокійно, без сліз, реагувати на зовнішні фактори".

Ходить із подругою – у тієї чоловік зник у Кліщіївці ще у грудні 2023 року. Разом вони їздили на акції в Ковель, Рівне, Львів, Київ. У Звягелі були в березні 2025-го, на акції "Де ти, рідний?". Тепер приїхали знову.

"У нас на акціях немає ні духовенства, ні Червоного Хреста. А тут духовенство – з людьми, місцевий Червоний Хрест підтримує. І тут тридцятка. У Луцьку я стою за тридцяту бригаду сама. А у Звягелі бачу, що вже не сама – є до кого прийти, привітатися, запитати про новини".

Для неї ці акції – не лише про підтримку. "Поки про хлопців говорять – суспільство їх пам'ятає. Не можна дати про них забути".

Останній дзвінок – 19 серпня о 13:42

Сергій – лучанин, двадцять років пропрацював у торгівлі, завідував складами. У 2007 році закінчив Луцький кооперативний технікум (заочну форму, оскільки на той момент працював за основним місцем роботи) і здобув спеціальність: товарознавець-комерсант. З Мар'яною вони познайомилися на роботі у 2008 році. Вона тоді плакала через неприємність на роботі – і, зустрівши його в торговельному залі, усміхнулася. "Він каже: "Скільки живу, такого феномену не зустрічав". Оцим я його й зачепила: щойно плакала – а вже усміхаюся". У вересні 2010-го вони одружилися.

У травні 2024 року йому вручили повістку. Сергій пройшов ВЛК і мобілізувався.

Після навчання в Старичах його забрали до 30-ї бригади. 8 серпня він прибув на місце. Коли викликали шістьох добровольців у штурмовики, зробив крок уперед – хоча дружина просила не йти.

"Він у мене з дитинства лідер, душа компанії. Ми завжди жартували, що він скрізь перший. Школу тільки збудували – він пішов у перший набір. В училищі відкрили нову спеціальність – він знову в першому наборі. І в тому бою він ішов у колоні першим".

Поки бригада стояла "на хаті", Сергій телефонував щодня. "Раніше він усе сприймав як належне – ми ж усе робили разом: поїздки, дача, навіть магазин. А там минув тиждень чи два – і він почав сумувати. Зрозумів, що таке сім'я, що таке дружина. Бо поки не втратиш – не почнеш цінувати по-справжньому".

Останній дзвінок був 19 серпня о 13:42. Мар'яна пам'ятає це, як зараз.

"Він сказав, що вирушають на позиції. Я не стала затримувати – знала, що збиралися швидко. Кажу: "Гаразд. З Богом, хлопці". І – в плач, у молитву. Цілий день читала дев'яностий псалом, паралельно працюючи".

Шестеро пішли. Четверо вийшли

21 серпня, на день народження доньки Наталки, дівчата ввечері раптом розплакалися – без причини. Наталка сказала: "Мені тата шкода". Старша, Софія, стримана й замкнута, теж плакала і не могла пояснити чому. "У мене з'явилося болісне відчуття – ніби душа боліла. Але знайомі пояснювали: люди й по тижню не виходять на зв'язок. Ми обійнялися, поплакали і про це забули".

26 серпня в Луцьку був важкий день: уламки шахеда частково зруйнували п'ятий поверх будинку неподалік. Того ж вечора, близько п'ятої, прийшли представники ТЦК зі сповіщенням: Сергій зник безвісти. Це був день ангела Наталки.

"Я думала, весь світ рухнув. Впала в ступор. Дивишся на те сповіщення – наче й розумієш, але нічого зробити не можеш. Перше, що спало на думку: це кінець".

Контактів побратимів Сергій не залишив. Мар'яна шукала їх сама, через соцмережі. Єдиний контакт, який у неї був, відповів коротко: "Я від хлопців чув, що Сергій загинув". "У мене тоді земля з-під ніг пішла".

Далі вона збирала інформацію по крихтах. "Поки не побачу тіло – не повірю. Командування цю інформацію не спростовує і не підтверджує".

Відомості відсутні

Запити в Міжнародний Червоний Хрест, Національне інформаційне бюро, всі держструктури – відповідь завжди одна: відомості відсутні. Нещодавно Мар'яна передавала звернення до Лубінця, щоб дані Сергія направили на російську сторону – перевірити, чи немає його в колонії. Кілька днів тому прийшла відповідь: інформації немає.

Російські пабліки вона більше не переглядає. Раніше сиділа над ними до другої ночі – передивлялася мертвих, живих, полонених. "Колеги дивувалися, як я після цього сплю. Кажу: нормально сплю. Бо мушу і працювати, і дітей виховувати, і чоловіка шукати".

Починаю забувати, що він любить

Удома на Мар'яну чекають доньки – Софії чотирнадцять, Наталці дванадцять. Разом їздять на дачу, садять помідори, огірки, пару качанів кукурудзи. Молодша дуже плакала. Старша не втрачає надії: "Поки не побачимо його загиблим – не повинні вірити чуткам. А раптом помилилися? Там війна, стрес – можна що завгодно побачити".

Сергій любить риболовлю і тихе полювання – гриби. Міг по кілька разів прокидатися серед ночі, щоб не проспати ранковий кльов. На річку Стир вони ходили разом: він зі спінінгом, вона – "по розважальній частині". "Він жартував: "Ти в мене замість радіо. І заодно снасті поносиш".

Ще у родини є домашній улюбленець: кіт Нельсон, який найбільше любить Сергія.

Час робить своє. "Кажу подрузі: "Таню, уяви, я починаю забувати, що любить мій Сергій". А вона: "Я теж забуваю, що любить Толик. Це нормально".

У них є дача на масиві "Промінь". "Там тихо, пташки співають, свіже повітря. Як повернеться з полону, для нього це буде саме те: побути наодинці з собою. Він любив майструвати – лавку нам у дворі зробив. Багато чого не завершив, багато про що мріялося. Поки що все на паузі".

Борець за справедливість

Позивний Сергій обирав разом із дружиною – телефоном, дорогою з роботи, бо на вибір дали один день. У дитинстві хлопці у дворі кликали його Бєлим – за біле-біле волосся. Мар'яна відрадила: "Це позивний російського спрямування. Аби кацапи чогось поганого не зробили". Зупинилися на Нео. "Він каже: "О, як герой "Матриці". Питаю: добрий був чи злий? – "Добрий, борець за справедливість". – "То тобі підходить".

Це справді про нього, каже Мар'яна. У дитинстві Сергій привів додому друга, який поморозив руки, бо не мав рукавиць. І сказав мамі дістати з шафи його нові – віддати. "Він завжди думав спочатку про когось, а про себе – в останню чергу".

10 квітня Сергію мало виповнитися сорок два. Мало – бо ніхто не знає, чи виповнилося.

"Спочатку я була впевнена, що живий. Зараз – що більше минає часу, то менше тієї впевненості. Хочеться вірити всім серцем, усією душею. Але я розумію: це війна. Готую себе до будь-якого фіналу".

Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди

Житомирські