вологість:
тиск:
вітер:
Не те, що я шукала — саме те, що було потрібно
20 липня 2026 р. 22:36
20 липня 2026 р. 22:36
Про “Непрохані поради для вбивць від Віри Вон” Джессі Сутанто, китайський чай, дивакувату героїню і книгу, яка виявилася саме тим, що було потрібно після “Пітьми”.
«Людина планує, а Бог сміється». Саме ця давня єврейська мудрість спала мені на думку, коли я, намагаючись позбутися присмаку “Пітьми” , вирішила почитати щось сонячне та веселе. На очі траплялося що завгодно, крім того, що шукала. Пітьма не відпускала, тож я припинила марні пошуки і схопилася за перше-ліпше, що впало в очі. І так, це знову був детектив.
Ну, формально детектив. Як на мене, не зовсім. Проте і труп, і підозрювані, ба навіть вбивця там теж присутні. Але детектив геть не про злочин.
Отже сьогодні в мене “Непрохані поради для вбивць від Віри Вон” Джессі Сутанто. Перший рядок книги, де йдеться про те, що “Віра народилася свинею, але більше схожа на півня”, викликав посмішку. І до кінця книги я не переставала посміхатися, хоча іноді це було крізь сльози.
Віра – 60-річна китайська тітонька, вдова, власниця чайного магазину, мешкає в Чайна-тауні у Сан-Франциско. Тож вона має купу вільного часу, живий розум, безапеляційні погляди на все і самовпевненість бульдозера. А ще вона прокидається о пів на п’яту ранку і, як всякий “жайворонок”, не соромиться в такий час надіслати повідомлення з вказівками і повчаннями.Чоловік помер, син давно живе власним життям, у магазині більше немає покупців. Вільного часу більш ніж достатньо, а для людини з характером Віри це майже катастрофа. Аж якось вона знаходить в своїй крамниці труп невідомого.
Далі про витівки Віри я розповідати не буду, проте ця жіночка буде вражати до кінця книги. З перших сторінок мене дуже тішила думка, що серед моїх знайомих, на превелике щастя, таких персонажів немає. Проте Віра, хоч і діє, як ведмідь на пасіці, стає просто доброю феєю для тих, кого підозрює у вбивстві.
Дуже добра, іронічна, легка повість. Читається на одному диханні, і, врешті, все закінчується дуже добре, навіть для вбивці. Окреме задоволення — китайська чайна культура, яка постійно з’являється на сторінках книги. Саме завдяки їй я раптом з’ясувала, що китайський чай – це не обов’язково якісь листочки, в ньому може бути що завгодно, навіть те, що в нас, зазвичай, викидають у смітник. Трохи переглянула свої погляди на китайську кухню, бо раніше ніколи не була її фанаткою. Не стала і тепер, проте придивлюся уважніше.
Найбільше мене дивували не події, а самі герої. Їхня поведінка, спосіб мислення, родинні стосунки. Не знаю, чи це особливість китайської громади в США, чи американського способу життя загалом, але багато речей здавалися дуже незвичними для нас.
Загалом книга потішила. І хоч Ілларіон Павлюк зі своєю “Пітьмою” досі не викурився з моєї голови, “Непрохані поради” все ж трохи її посунули. Не прогнали остаточно, але нагадали, що після найтемніших історій іноді дуже потрібна книга, яка просто дозволяє усміхнутися.
ДІАНА МІНАЄВА
Не знаю, чи подобається мені ця книга. Але я не можу її відкласти
Джерело: times.zt.ua
Новини рубріки
На Житомирщині середня пенсія перевищила 7,3 тис. грн: скільки отримують пенсіонери
21 липня 2026 р. 09:32
