Вільний доступ до води: як поширити успіх Житомира

31 липня 2026 р. 15:42

31 липня 2026 р. 15:42

Річки та озера є національним багатством України, проте проблема масової хаотичної забудови прибережних смуг вже давно стала системною. Береги водойм у багатьох містах перетворилися на закриті території через появу елітних маєтків, баз відпочинку та приватних комплексів, які незаконно відгороджують воду від громадян.

Водний кодекс України чітко забороняє обмежувати доступ до водойм: кожен має право вільно та безкоштовно відпочивати на березі, займатися спортом чи рибалити. Будь-які паркани та огорожі в межах прибережних смуг — незаконні й підлягають обов’язковому демонтажу.
Попри це, роками чи навіть десятиліттями продовжується забудова заплав та прибережних смуг, залишаючи людям усе менше місць для відпочинку. Не рідко кількаметрова огорожа простягається вглиб води і на берегах зводять приватні пірси.
Хоча ще з 1995 року законом чітко встановлена обов’язковість захисних смуг. Для малих річок і малих ставків це 25 метрів, для середніх річок і великих ставків — 50 метрів, а для великих річок та озер — 100 метрів. Якщо ж схил крутий, ця відстань подвоюється.

З 2001 року ці ж норми закріплені й у Земельному кодексі. Ігнорування цих правил призводить до зсувів ґрунту, ерозії та руйнування річкових екосистем.
Утім, прибережні зони невпинно перетворюються на закриті території «для своїх». Про необхідність зносити незаконні паркани у владних кабінетах говорять роками, але справа не рухається з місця. Найчастіше це відбувається через корупцію в міськрадах, маніпуляції з генпланами та сумнівні експертизи.
Більшість містян мовчать, бо не вірять у можливість протистояти системі та великим грошам. Проте досвід Житомира в боротьбі за доступ до води доводить - змінити ситуацію цілком реально.

Берег для обраних
Те, що відбувається в Житомирі — типовий приклад того як громадян позбавляють доступу до водойм. Нестримне бажання забудувати берег Тетерева виникало у чиновників ще у 2000-х роках. Одним із перших її реалізував племінник колишнього заступника голови Вищого господарського суду України. Так на самому березі річки в гідропарку з'явився паркан, за яким на комунальній землі виріс ресторан площею в сотні квадратних метрів.

Згодом цю “практику” перейняли й інші впливові особи: колишній очільник обласного ДАІ перегородив доступ до води, звівши власний пірс, а головному санітарному лікарю міста дві ділянки у захисній зоні річки оформили під сінокосіння.
Та найзухвалішу аферу провернули з ділянкою колишньої водно-веслувальної бази площею понад 2,2 гектара. Спочатку тимчасові дерев'яні будиночки бази викупила фірма «Олсо». Отримавши дозвіл на будівельні роботи, на їх місці заклали фундаменти під капітальні будинки.
У вересні 2014 року фірма звернулася до міськради з проханням поділити суцільну ділянку на шістнадцять окремих наділів. У результаті на землі, де раніше ніколи не було капітальних споруд, дозволи на будівництво отримали родина ексзаступниці мера, місцеві депутати та навіть співробітниця суду. Територію повністю відгородили від людей суцільним парканом, остаточно заблокувавши підхід до річки, та розпочалося масове будівництво елітних котеджів. Дійшло до того, що коли журналіст спробував потрапити на набережну, охоронець не просто зупинив його, а й під погрозами фізичної розправи виставив його геть.

https://cdn.knightlab.com/libs/juxtapose/latest/embed/index.html?uid=e033f554-8aa6-11f1-ba1b-0e6f42328d7d
Слайдер ділянки забудови човнової станції

Захистити права людей мала б прокуратура, яка спершу дійсно домоглася арешту майна через суд. Втім, обіцяного повернення землі громада так і не дочекалася. Судовий процес затягнули на п'ять років, аж поки апеляційний суд не закрив справу через закінчення позовної давності.
Здавалося, історію завершено, і вкотре інтересами житомирян повністю знехтували. Однак цього разу мерія зіштовхнулася з принциповим опором.
- У мене просто гостре відчуття справедливості: я бачив, що в місті відбувається щось неправильне. Я роблю це не так заради держави, як для себе. Мені це подобається, - впевнений ветеран Олександр Шевцов.

На тривалий час він взявся відстоювати право громади. Три роки тривала боротьба, аби змусити міську раду виконати вимоги закону та ухвалити рішення про демонтаж металевої огорожі.

Проте ветеран вирішив йти далі — повністю звільнити прибережну захисну смугу на визначену законом відстань.
- Вони ніяк не можуть змиритися з тим, що ми, звичайні люди, здатні їх перемогти та домогтися знесення їхніх будинків. Ну раз вони так думають — гратимемо в цю гру далі , — додає Олександр.

Як подолати перешкоди

Ключем до успіху став широкий публічний резонанс та системний підхід в пошуку рішення. Спершу ветеран детально розібрався у рішеннях міської ради щодо території колишньої човнової станції. З'ясувалося, що у Генеральному плані Житомира прибережну захисну смугу провели просто по урізу води. Ця маніпуляція фігурувала в документах як «пропозиція» впродовж останніх десяти років і дозволила місцевій владі обійти закон, роздавши ділянки під забудову включно з берегом річки.

Отримавши докази того, що генплан суперечить нормам закону, Олександр Шевцов звернувся до адміністративного суду. Метою було не просто прибрати паркани, а скасувати незаконне планування території, щоб згодом знести капітальні маєтки у прибережній зоні.

Житомирський окружний адміністративний суд повністю задовольнив позов і зобов'язав міську раду відобразити в документах 100-метрову захисну смугу.
Міська рада намагалася оскаржити це рішення, проте програла і в апеляційному, і у Верховному судах. Зрештою депутати були змушені проголосувати на сесії про внесення 100-метрової зони до генерального плану міста.
Як зазначив сам Олександр Шевцов ця перемога зламала існуючу в місті кругову поруку:
– Це будинки їхніх друзів, впливових осіб. На цьому місці має бути громадський простір і я готовий йти до кінця, допоки тут не з'явиться, до прикладу, спортивне поле чи парк відпочинку.
Більше того, під тиском судових рішень міськрада сама подала позови проти власників усіх 16 ділянок з вимогою розірвати договори оренди та знести незаконно зведені будинки. Щонайменше щодо одного будинку вже виграно справу про знесення в суді першої інстанції.
- Нехай самостійно виносять свої будинки або ж виконавча служба має виконати судове рішення та знайти спосіб по їх знесенню, а громада після цього вирішить що має бути на цьому місці, - додає ветеран.

Як відновити доступ до води у своїй громаді

Чинне законодавство України містить чіткий алгоритм дій влади у разі виявлення незаконних забудов на берегах. Якщо ви бачите перекритий доступ до водойми, дійте за таким планом:

Крок 1. Виклик та фіксація.
За відсутності доступу до води викличте представника Держекоінспекції безпосередньо на місце порушення. Інспекція зобов'язана скласти висновок, надати вам його копію, а також направити цей документ до місцевої (міської чи селищної) ради

Крок 2. Вимога до влади.
Отримавши висновок від екоінспекції, місцева рада має надіслати власнику паркану офіційну вимогу про демонтаж. На добровільне усунення перешкоди закон дає 10 днів.

Крок 3. Примусовий демонтаж.
Якщо порушник ігнорує вимогу, виконавчий комітет ради ухвалює рішення про примусове знесення огорожі. Виконавча служба проводить демонтаж, після чого всі витрати на ці роботи покладаються на особу, яка незаконно захопила берег.

Крок 4. Судовий етап.
У випадках, коли на березі зведено капітальні споруди або місцева влада відмовляється діяти, необхідно звертатися до суду. Суд ухвалює рішення про знесення, яке згодом має реалізувати виконавча служба, також виставивши рахунок порушнику за виконані роботи.

Приклад для наслідування

Досвід та досягнення ветерана в Житомирі є надзвичайно важливим прецедентом. Він доводить, що затверджені Генеральні плани оскаржуються та капітальні забудови можна оскаржити й знести, якщо вони порушують Водний кодекс України. Цей  інструмент доступний в усіх громадах, де так же роками захоплюють узбережжя.
Експерт Олег Листопад переконує, що сьогодні в Україні існує достатньо законодавчих норм та механізмів, щоб заборонити незаконне будівництво біля води або прибрати вже зведене.

- Суд виніс рішення прибрати - виконавча служба виконує рішення судів. Громада має знайти кошти, щоб прибрати незаконну забудову, а потім рахунок за виконання роботи виставляють його власнику. Це довго і йде постійно тиск, тому що люди, які це побудували, часто мають владу. Вони тиснуть на всіх учасників цього процесу, - наголошує експерт.
Найбільш гостро проблема стоїть у районах елітної забудови. Символом цього явища є Козин на Київщині — одне з найбагатших селищ України, де берегова лінія в багатьох місцях перетворилася на суцільний паркан. Історія забудови тут тягнеться десятиліттями: для топ-чиновників, бізнесменів та політиків рекреаційні землі масово виводили в приватну власність, штучно змінювали русла річок та бетонували береги під приватні причали. Для решти жителів доступ до води в Козині фактично закритий.

Серед тих, хто обмежив доступ українців до водойм у цьому районі, фігурують імена багатьох відомих діячів. Зокрема, у розслідуваннях неодноразово згадувався величезний маєток Петра Порошенка, де також відсутній вільний доступ до берега річки. Скандальної славу зажили будинки елітного ЖК «Династія» та інші дорогі помістя, чиї власники розцінюють прибережну смугу як власну закриту зону відпочинку.
Олександр Шевцов переконаний: звільнити берег від незаконних забудов реально навіть там, де живуть найвпливовіші люди держави. Як приклад активіст наводить свою заочну дискусію з п’ятим Президентом України щодо маєтку в Козині. Коли політик переконував, що без рішення суду паркани ніхто не демонтує, ветеран нагадав йому про пряму норму Водного кодексу. За словами Шевцова, голова Козинської селищної ради вже підтвердив йому, що найближчими днями власнику маєтку направлять офіційну вимогу про демонтаж огорожі.
- Я ж говорив вам, що закон передбачає інший механізм, але ви мене не почули. Раджу виконати вимогу ради протягом 10 днів, як того вимагає законодавство. Тепер залишається лише спостерігати , — публічно звернувся ветеран до політика. Закон не змінюється залежно від прізвища. І, можливо, наступного разу варто уважніше слухати не себе, а закон — навіть якщо про нього нагадує звичайний хлопець із Житомира .

Вільний доступ до річок — це не просто зручність для рибалок чи відпочивальників. Це фундаментальне питання збереження громадських просторів в містах та селищах,  порятунок екосистеми річок та озер. Приклад ветерана з Житомира не залишає сумнів, що навіть одна людина за підтримки громади здатна зламати опір місцевої еліти та змусити владу переписати генеральний план міста, то цей правовий інструмент під силу кожній територіальній громаді України.
У такій справі важливо керуватися не особистим, а суспільним інтересом. Саме тому ветерану вірять, а його дії викликають щиру повагу. По суті, він робить те, на що має право кожен. І таких небайдужих громадян ставатиме дедалі більше.

Житомирські