Вчився на дирижера, а загинув штурмовиком – в Бердичеві попрощались з Сергієм Грипасом

12 серпня 2026 р. 18:22

12 серпня 2026 р. 18:22

Головні події Бердичева за тиждень, безкоштовні оголошення, актуальні вакансії та вигідні пропозиції від місцевих компаній! Купуйте новий номер газети №32 від 06.08.2026 у газетних кіосках.

Народився Сергій 7 лютого 1985 року в Бердичеві. Родина жила в будинку на площі Будівельників, тож навчатись він пішов у найближчу до дому школу № 6.

Батько Сергія був національно свідомим українцем ще в часи Радянського Союзу, і став одним з перших бердичів’ян, які стали до лав народного Руху ще в далеких вісімдесятих роках минулого століття. Він був одним з тих п’яти сміливців, які 19 серпня 1989 року поїхав в Житомир, щоб встановити синьо-жовтий стяг на площі обласного центру.

Мама працювала викладачем з фортепіано в Бердичівському педучилищі на музичному відділі, тож змалечку прививала сину любов до музики. В музичній школі він гарно опанував гру на фортепіано, а самотужки вивчив гітару, і вибір для подальшого навчання після восьмого класу музичного відділення педучилища був зовсім невипадковим.

Викладачі з педколеджу, які прийшли сьогодні попрощатись зі своїм випускником, згадували, що він не просто грав, а віртуозно виконував такі вправи, які часом були не під силу професійним музикантам. Був спокійний, доброзичливий, розважливий і дуже-дуже скромний. Можливо, тому і не мав багато друзів, і так і не встиг створити сім’ю.

Після педучилища Сергій Грипас продовжив навчання в Київській академії культури і мистецтв за фахом хорового диригування. А разом з основною програмою навчання ще й став потроху писати власні ноти. Та культура і мистецтво, хоча й були його призванням, але не стали його професією.

Після закінчення ВУЗу пішов працювати туди, де платили більше, ніж в клубі керівнику хору. Працював в Києві в поштових компаніях, або де-інде, а потім і в Житомирі, куди щодня їздив на роботу з батьківського дому. За свій фах трохи згадував, коли готував знайомих для участі в творчих конкурсах, яких нині розплодилось дуже багато, але сам брати участь і них ніколи не хотів.

Він був творчою людиною, і кілька років не міг себе уявити в солдатському однострої, але врешті-решт, повістка його знайшла, і в жовтні 2025 року він долучився до лав ЗСУ, а після півторамісячного проходження базової військової підготовки опинився в  13-му окремому десантно-штурмовому батальйоні імені Героя України полковника Тараса Сенюка, що ходить до складу легендарної Житомирської 95-ї бригади.

Побратими, які сьогодні приїхали провести в останню путь свого товариша розповідали, що Сергій міг бути музикантом в оркестрі, міг бути діловодом, адже розумних людей з освітою зараз у війську не вистачає, але він просто не встиг проявити своїх здібностей. В січні 2026 року виконуючи бойове завдання Сергій Грипас пропав безвісти в Синельниківському районі на Дніпропетровщині.

Мама, яка після смерті чоловіка та мобілізації сина, залишилась одна однісінька, мала ще крихітну надію, що її єдиний син живий, але після того, як аналізи ДНК показали співпадіння з тілом, вивезеним з поля бою, ця надія погасла.

До  Храму Святого Рівноапостольного князя Володимира і Священномученика Йосафата УГКЦ, де загиблого воїна відспівував отець Іван Цихуляк, а потім до Гарнізонного будинку офіцерів, прийшли сьогодні вчителі школи і коледжу та прихожани церква «Різдва Христового», яку зараз відвідує мама. На жаль, чомусь не було жодного однокласниці чи однокурсниці, про що із здивуванням говорили викладачі. Та й взагалі, друзів загиблого.

Від міської ради в будинку офіцерів скорботну промову виголосив депутат Василь Толочко, від спілки сімей загиблих воїнів Володимир Катюшко, а продовжив церемонію натхненим  виступом військовий капелан, який вкотре закликав людей змінюватись тут, в тилу, щоб перемогти там, на фронті.

Під звуки військового оркестру траурна хода знову пройшла вулицею артилеристів, а коротка колона проїхала через усе місто до міського кладовища. Представник 95-ї бригади передав матері Сергія маруновий берет та стяг батальйону, а після військового салюту під звуки Гімну України скромний і творчий бердичів’янин знайшов свій вічний спочинок серед таких же, як і він, загиблих військових, більшість яких ніколи не збиралась ними бути…

Житомирські