Країни із різним кліматом, але проблеми молоді – однакові

18 серпня 2026 р. 16:24

18 серпня 2026 р. 16:24

Наприкінці липня у місті Ряшеві (Жешуві) відбулася чотириденна конференція згідно з програмою Євросоюзу Erasmus+ «Чотири країни – одна мета: мобільність працівників і служб, що працюють із молоддю».

До найближчого прикордоння України (польське місто Жешув) прибули представники Греції, Литви, України, які разом із господарями упродовж чотирьох днів активно і змістовно працювали над питаннями молодіжної тематики. Йшлося про професійне навчання, мотивацію молоді до кар’єрного зростання, про дослідж

ення нових методів працевлаштування молоді, інші іноваційні практики у молодіжній роботі і неформальній освіті. До складу учасників конференції увійшли три групи делегатів, що представляли країни Європейського Союзу, до яких охоче долучилися представники України.

Наші європейські колеги із Греції, Литви та Польщі вже далеко не перший рік перебувають у руслі складних викликів, які періодично висуває молодіжне середовище практично в усіх країнах світу. Романівську громаду презентували під час конференції керівник гуманітарного відділу Романівської селищної ради Оксана Гаврилова та очільниця Романівського польського культурно-освітнього товариства Ольга Мичківська. За їхніми словами, програма конференції була навдивовиж рясно насичена заходами пізнавально-евристичного спрямування. Нетворкінг, панельна дискусія, екскурсії до закладів, які займаються практичним навчанням молоді у Польській державі, щоденно поєднувались із гарно облаштованою програмою культурно-освітнього спрямування. Виявилося, що Жешув, наприклад, аж ніяк не поступається своїми музейно-туристичними принадами таким містам, як Вроцлав, Люблін, Гданськ чи Краків. Хоча, звісно, за розмірами та за кількістю жителів Жешув можна порівнювати із українським Житомиром.

Що нового і принципового відкрили для себе у проблематиці роботи з молодіжним середовищем романівчани? Щонайперше європейці сьогодні неабияк здивовані тим, що в Україні досі зберігається як всезагальна і обов’язкова система одинадцятикласної освіти. Європейці вже так давно відмовилися від такого анахронізму, що ніяк не втямлять, навіщо кожній дитині навчатися у школі цілих одинадцять років. Адже у Європі у віці 14-15 років відбувається чіткий розподіл учнів на тих, які йдуть здобувати так звані масові професії (електриків, слюсарів, зварювальників, операторів, техніків, перукарів, кондитерів) і на ліцеїстів, які навчаються у так званій старшій школі, де увесь навчальний процес направлений на те, аби випускник старшої школи міг безперешкодно отримати університетську освіту. Причому рівень університетської освіти в Європі (так само, як і в США, Японії, Малайзії, Сінгапурі і т. п.) тримається на високому рівні академізму, коли знання засвоюються системно, плідно і надовго. Тож учасники конференції із великим оптимізмом зустріли повідомлення гостей із України про те, що у нас із 1 вересня 2027-го року також запроваджується поділ у середовищі випускників гімназійних 9-х класів. Відтепер і в подальшому в Україні також існуватиме чіткий розподіл учнів на тих, хто здобуває вкрай потрібні для суспільства масові професії, і на тих, хто чітко орієнтує себе на вступ до університету. Хоча європейці ледь не в один голос додають, що такі потужні і масштабні освітянські реформації в умовах війни і запровадженого військового стану проводити вкрай важко.

Але з огляду на те, що у європейських країнах подібні освітянські реформи було проведено 50-70 років тому, українці мають терміново наздоганяти Європу. Але якщо навіть на побутовому рівні поцікавитися, навіщо перукарю чи, наприклад, дорожньому техніку і так само автослюсареві або електромонтеру потрібно вивчати курс «Алгебра і початки аналізу», який досі штудіюють ліцеїсти у 10-11 класах, то на це запитання в Україні не відповість ніхто. Водночас не можна вважати, що якість української освіти в Європі кимось зневажається. Навпаки, за словами греків і литовців, які брали участь у конференції у Жешуві, українці за рівнем технічно-цифрової підготовки військових спеціальностей вже сьогодні удостоєні найвищих і найкращих міжнародних оцінок схвального характеру. Військова справа, програмування, робототехніка у середовищі значної кількості української молоді здобули не просто визнання і популярність, але й стали взірцевим прикладом для армій розвинених європейських держав.

Безумовно, у молодіжному середовищі України точно так, як і в молодіжних середовищах європейських країн, сьогодні актуалізувались проблеми ще й гуманітарного характеру. Як і чому у суспільствах так званої сталої демократії (а це Франція, Німеччина, Велика Британія, Швеція, Данія та ін.) стає відчутною радикалізація суспільних настроїв, яка призводить до сплеску ксенофобії, расизму, нетерпимості та інших негативних явищ? До речі, у цьому українська молодь також може бути взірцево-поміркованою соціальною нішею України, яка допомагає нашій державі долати цілу гаму широко розповсюджених соціальних хвороб (таких як корупція, непотизм, кумівство, хабарництво тощо). Зрештою, стверджувати, що в Україні молодь почувається захищеною, відчуває впевненість у майбутньому, – значить покривити душею. Молодь України опинилася сьогодні у надскладній ситуації, коли вирішення низки давно назрілих проблем має бути поєднане із масштабним післявоєнним відновленням. Але якраз ці завдання будуть вирішувати нинішні 15-17-літні українські юнаки та дівчата. Сподіватися на прибульців-мігрантів чи ще на яку допомогу нам не доводиться і у найближчі часи вже й не доведеться.

Звісно, надіятися на те, що під час поїздок до Європи для участі у конференціях, на дискусійних майданчиках ми отримаємо більшість із тих рецептів вирішення молодіжних проблем в Україні, однозначно не варто. Але вивчити, а потім запозичити все краще, чого європейці ВЖЕ ДОСЯГЛИ, ми мусимо і повинні. Аби зменшити гостроту проблем, які вже зараз виринають у середовищі так званої неблагополучної молоді. Така ж точно неблагополучна ситуація із працевлаштуванням значної маси колишніх випускників українських професійних ліцеїв, всіляких курсів або ж закладів дуальної освіти. Та й випускники українських вишів після завершення навчання і здобуття диплому бакалавра (і так само магістра) частенько прямують до місця так званої робітничої спеціальності, працюючи охоронцями, касирами чи адміністраторами у супермаркетах більшості торговельних мереж України. У тому, що випускники вишів не цураються чорнової роботи, нічого поганого немає. Але постає питання – навіщо держава витрачає шалені кошти на навчання соціологів, юристів, технологів, вчителів чи тренерів, аби молоді спеціалісти шукали і погоджувалися на роботу не за фахом?

P. S. Питання про активізацію молодіжного середовища у Романівській громаді, як і раніше, залишається одним із найактуальніших у житті громади. Так, у Романові є і формально діє молодіжна рада при Романівській селищній раді. У переліку її першочергових завдань – вивчення, окреслення першочергових, найбільш актуальних проблем молоді, яка живе на території Романівської громади. І це завдання не лише місцевого масштабу, бо і в Європі подібні проблеми також існують. Але наша молодь – тут, і нам – своє робить!

Житомирські