У Молетаї романівчани не лише відпочивають, але й вчаться

20 серпня 2026 р. 15:01

20 серпня 2026 р. 15:01

Ми неодноразово говорили про запрошення від литовців, які вже два роки поспіль пропонують і запрошують оздоровлювати дітей із Романівської громади.

Минулого року така поїздка двох десятків юних романівчан була напрочуд успішною, а про свої враження від перебування у Литві діти розповідали із чудовими емоціями, які свідчили про гарну організацію перебування юних романівчан у дружній до нас країні. У Романові більшість людей вже знають про те, що Романівська селищна рада підтримує гарні і дружні стосунки із громадами декількох європейських країн. Окрім Литви, це польська Гдміна, громада села Залужне у Чехії, а також побратимська громада у Фінляндії. Про свої враження від перебування у громаді Молетайського району нам розповіла учениця тепер вже 10-го класу Романівського ліцею № 1 Злата Крижанівська. Вона також перебувала у Литві у складі делегації учнів від Романівської громади.

- Насамперед про поїздку, яка виявилася нелегкою, бо дорога до Молетаю пролягає не лише Україною, але й через значну частину території Польщі. Тому перебування у мікроавтобусі упродовж майже доби – це все ж таки певне випробування, – розповідає Злата. – Але вже після прибуття до Молетая ми відчули гостинну увагу, яка власне нас супроводжувала упродовж всього часу нашого перебування у Литві. Про Молетай ми чули й раніше із розповіді наших ліцейних педагогів, про Молетай вже декілька років говорять у Романові і місцеві чиновники, які працюють у апараті адміністрації нашої громади. Але одна справа чути, дізнаватися із роликів в інтернеті чи розповідей наших ровесників, які бували у Молетаї торік, а зовсім по-іншому – побачити Литву, Молетай, литовців як країну і народ реально і зблизька.

-Наскільки цікавою була програма вашого перебування і відпочинку у громаді Молетайського району?

-Кожен день був незабутнім. Сам факт перебування в іншій країні, де немає війни, яка живе іншими відчуттями, впливає на твій стан. А тим паче, коли нас оточили всебічною увагою. Окрім наших педагогів, які нас супроводжували у дорозі і перебували з нами увесь час, поки ми відпочивали, з нами працювали місцеві волонтери, які нам дуже сподобались. Жили ми у містечку Аланті, яке є центром одного із старостинських округів громади Молетайського району. Нас розмістили у гуртожитку місцевого технікуму, і скажу, що студентам цього навчального закладу можна лише позаздрити, бо умови проживання там дуже комфортні. Щоденні подорожі до музеїв, відвідини басейну, прийом у мерії Молетая, поїздка у монастир, заняття із арттерапії, незабутні враження від святкування Дня міста Молетай – усе це було для нас справжнім святом.

- Що у Литві сподобалося найбільше?

Багато чого. Їхні традиційні страви, загалом кухня литовців дуже схожа на наші кулінарні вподобання, тому звикати до чогось у нас не було потреби. Ще сподобався повсюдний порядок, доглянутість. Аж ніяк не розкіш, жодних надмірностей, але мальовничість тамтешньої природи впадає у вічі. Ліси у Литві нагадують парки, а озера, які ми бачили, наче намальовані досконалими художниками. Можливо, так мені здається, що там ніхто не смітить. Особливо це дивує під час великого святкового заходу. У нас, наприклад, будь-який захід, наприклад у центрі Романова, який триває десь дві чи три години, неодмінно залишить після себе кілька мішків сміття. У Литві смітити не звикли чи відвикли – сказати важко. Але там чисто. Ще одна особливість, яка впадає у вічі, якщо живеш там хоча б тиждень, стосується темпу їхнього життя. Литовці нікуди не поспішають. Все у них вчасно, за графіком, без несподіванок і аварій. Вони кажуть, що до такого звикли. От якби й нам так – це було б чудово. Ще вражає їхня повага до всього старовинного. Вони вміють берегти старовину. Усе, що нагадує про архітектуру хоча б столітньої давності, дбайливо зберігається. Але й чимало суто сучасних закладів, той же музей етнокосмології у Молетаї, який відомий не лише у всій Литві, але й для більшості жителів всієї Європи, справив на нас неймовірне враження. Одразу навіть важко усвідомити все те, що ми у цьому музеї побачили. Але рівень досконалості, культури литовського народу тут зосереджений так виразно і правдиво, що далі можна й нікуди не їхати. Ще мені сподобалося наше перебування у мерії Молетая. Ми там були недовго, але нам дуже гарно, знову ж таки – неквапливо, але дуже змістовно розповіли про Молетайський район. Що ще мене здивувало – усі села (там їх називають містечками), які розташовані на відстані 15-20 кілометрів від Молетая, так само доглянуті, як і районний центр. Я вже говорила, що ми жили у містечку Аланті із чисельністю населення 773 жителі, а доїхати туди із Молетая можна приблизно за 15 хвилин. Дороги у них не скрізь нагадують широкі магістралі, але всі шляхи чи не до кожного містечка старанно заасфальтовані, і жодних тобі ямок чи вибоїн. Якщо простежити за тим, як рухаються автомобілі, то є відмінність від того, що ми бачимо у нас. Все начебто просто – ніхто нікуди не женеться. Жодних лежачих поліцейських. Ми, до речі, на це звертали увагу. Які причини таких відмінностей між нами і Молетаєм, сказати важко, але так хотілося б, щоб і ми нарешті жили так само гарно, як литовці.

P. S. Неважко переконатися у тому, що Романівська громада і Молетайський район дуже схожі за своїми територіально-кількісними характеристиками. У Молетайському районі так само, як і в Романівській селищній раді, 11 старостинських округів. У самому Молетаї проживає трішки менше жителів, аніж у Романові, але в цілому Молетайський район має на дві тисячі більше жителів, аніж Романівська громада. Романівчанам важливо було б знати, що технікум, де здобувають фахову освіту колишні випускники шкіл, розташований не у місті Молетай, а у містечку Аланта, де нещодавно жили діти із Романова під час відпочинку у Литві. У Аланті близько 800 жителів, і ніхто не ставить під сумнів перебування у такому (за мірками деяких романівчан, селі) справді солідному начальному закладі. Ось чому литовці живуть у гармонії, старанно працюють над вирішенням проблем, а не думають, як краще посперечатися, як довше поконфліктувати і зрештою, як опинитися ні з чим. У нас навпаки – якраз сварки, розборки і конфлікти виходять краще. На жаль.

Житомирські