Врятовані ціною маминого життя: як у Житомирі рідні виходжують маленьких синів загиблої від обстрілу Вероніки Чуян

22 серпня 2026 р. 09:34

22 серпня 2026 р. 09:34

У ніч на 2 червня 2026 року масований ракетний удар по Києву забрав життя двох жінок з однієї родини. 28-річна Вероніка Чуян загинула на місці, коли разом із двома синами — на той момент 4-річним Джасімом та 2-річним Джейкобом — бігла до укриття. Її мама Галина тієї ночі зазнала важких травм і після місяця боротьби в реанімації також померла.

Сьогодні за відновлення та майбутнє хлопчиків бореться їхня родичка Анжела — тітка Вероніки та рідна сестра Галини. Жінка залишила роботу за кордоном, повернулася до рідного Житомира й оформлює постійну опіку над онуками своєї сестри.

Фото: Анжела з хлопчиками

«Нас накрило. Забери дітей»

Тієї ночі родина намагалася сховатися від ракетної атаки у підземному паркінгу поблизу будинку.

« Вони почали бігти в укриття після першого прильоту й не добігли буквально пару метрів... Моя сестра встигла набрати свого чоловіка. Вона вже лежала під завалами і сказала йому в слухавку: "Нас накрило. Забери дітей". Це все, що вона встигла сказати. Він одразу набрав нам, ми почали дзвонити їм, але слухавку вже ніхто не брав », — згадує Анжела.

Дізнавшись про удар, Анжела спершу відправила на місце свого дорослого сина, який був неподалік, в Ірпені, — саме йому згодом довелося впізнавати тіло Вероніки в лікарні. Вона загинула на місці одразу. Її маму Галину рідні шукали по київських лікарнях пів дня, перш ніж знайшли: жінку доправили з важкими політравмами, їй ампутували ногу, відмовляли нирки, відкривалися внутрішні кровотечі. За кілька днів до смерті їй нібито стало краще, і вона запевняла рідних, що все буде добре, однак організм не витримав навантаження.

Сім операцій для 3-річного Джейкоба: порятунок руки

Найважчі поранення від уламків та вибухової хвилі дістав наймолодший хлопчик — Джейкоб. Життя та кінцівку дитині врятував іноземний доброволець, який першим опинився поруч на місці влучання.

« Молодшому дуже допоміг британський медик-доброволець. Він наклав турнікет. Якби цього не зробили в перші хвилини, дитина б або стекла кров'ю, або назавжди втратила руку. У лікарні "Охматдит" ми пролежали півтора місяця. Ручка була повністю розірвана, перебиті кістки, купа уламків, навіть біля ока один діставали. Джейкоб переніс уже 7 операцій », — розповідає Анжела.

Зараз у хлопчика відсутня частина ліктьового суглоба, ліва рука повністю не розгинається. У майбутньому дитині планують ставити імплант, однак лікарі зазначають, що таку операцію можна проводити лише в підлітковому віці, коли зупиниться активний ріст кісток. Наприкінці серпня родина знову поїде в «Охматдит» на обстеження — тоді стане зрозумілим подальший прогноз.

Фото: Анжела в лікарні з Джейкобом

Старший син Джасім фізично постраждав менше — у нього діагностували гематому ноги. Проте хлопчик пережив колосальний стрес, адже бачив усе, що сталося з мамою, бабусею та братиком.

« Вони пам'ятають абсолютно все: як бігли, як вибухнуло, як бабусі відірвало ніжку, як мама не відповідала, а Джейкоб плакав із розірваною ручкою в крові. Навіть молодший у свої три роки це пам'ятає... Старший син зараз дуже емоційно нестабільний. Він постійно плаче: "Хочу до мами, хочу до бабулі, я скучив". Ми говоримо їм, що мама з бабусею на небі, але прямо не кажемо всіх страшних слів », — ділиться Анжела.

За її словами, діти вкрай чутливо реагують на будь-які тривоги та звуки вибухів:

« Після нещодавніх вибухів у Житомирі вони настільки злякалися, що тепер навіть по квартирі бояться ходити самі. Кажуть: "Я боюся, пішли зі мною". Ми ні на крок від них не відходимо ».

Зараз із Джасімом займаються психологи, логопеди та дефектологи. Згодом фахівці працюватимуть і з Джейкобом.

Повернення до Житомира та нове життя

Анжела працювала за кордоном майстринею манікюру, як і Вероніка, — однак після трагедії одразу приїхала до дітей. Батько хлопчиків не бере участі в їхньому вихованні, тому жінка взяла на себе повну відповідальність і оформлює постійну опіку.

« Я для них не чужа людина — ми жили разом за кордоном, де Вероніка їх народила, я була поруч із перших днів. Потім ми щодня зідзвонювалися по кілька разів. Звісно, мені дуже важко емоційно. Я сама іноді чекаю повідомлення від Вероніки... Але дітям потрібна турбота. Ми вже уклали декларації з лікарями в Житомирі, плануємо відновити для них заняття з англійської, водити на танці й вокал, бо старший дуже творчий ».

Про Вероніку Анжела згадує з теплотою:

« Вона була дуже доброю, чуйною, завжди допомагала, завжди посміхалась, навіть якщо є якісь проблеми по життю... Вона завжди раділа життю », — розповідає жінка.

Фото: Вероніка Чуян разом із синами

Родину підтримали представники місцевого бізнесу

Поки Анжела займається юридичними та медичними питаннями, місцева спільнота гуртується навколо допомоги малечі. До підтримки родини вже активно долучилися житомирські підприємці та заклади міста: для хлопчиків передали портфелики з канцелярією та розвиваючими наборами від магазину «Кубі», сертифікати на одяг від магазину «Діснейка», сертифікати на харчування та дозвілля від «Мамин Торт», «Пан Чоха», кав'ярні «Мірошка», простору «Особливі», мереж «Власна Ферма», «Dino Room», «Халабуда», ресторацій грузинської кухні та інших місцевих закладів.

Представники житомирського бізнесу — дитячі центри, медичні заклади, магазини, спортивні та творчі секції — також можуть підтримати родину та допомогти забезпечити хлопчикам розвиток, реабілітацію й комфортне дитинство. Для цього можна зателефонувати за номером (067) 410-77-87 .

Як допомогти родині

Попереду в сім'ї — тривале відновлення: регулярні курси реабілітації для розробки ручки Джейкоба, тривала робота з дитячими психологами.

Допомогти можна за посиланням на Монобанку:

https://send.monobank.ua/jar/79hNjk5qJe

Житомирські