У Житомирі 71 дитина чекає на усиновлення — найбільше серед них підлітків

24 серпня 2026 р. 11:44

24 серпня 2026 р. 11:44

Далеко не всі здатні полюбити чужу дитину, як свою рідну, та зробити її повноправним членом своєї родини, адже це дуже непросто та відповідально. Але, на щастя, такі люди є. Вони наважуються на усиновлення і прагнуть відкрити своє серце тим дітям, які залишилися без батьків та сім’ї, але мріють їх мати.

У ході реформування системи інтернатних закладів в Україні скасовано ті інтернати для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у тому вигляді, в якому вони існували за Радянського Союзу. Їх замінили різними формами сімейного виховання, серед яких пріоритетним було і залишається усиновлення.

За даними Житомирської ОВА, наша область займає п’яте місце в Україні за кількістю усиновлених дітей. Попри війну, кількість українців, які вирішують усиновити дитину, не зменшується.

У кожній громаді є служби у справах дітей, які займаються дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, які проживають саме на території громади. Газета «Субота» поговорила з Ольгою Біблою — начальницею служби (управління) у справах дітей Житомирської міської ради.

Швидше усиновляють саме маленьких дітей

— Пані Ольго, скажіть, будь ласка, скільки дітей перебуває на обліку у вашій службі і скільки було усиновлено в минулому році?

— Станом на сьогодні на обліку служби перебувають 310 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, — це жителі Житомира та села Вереси. Із них 71 дитина перебуває на обліку з усиновлення. Семеро дітей — молодші п’яти років, 17 дітей — від шести до десяти років, а найбільша група — 47 дітей віком від 11 до 17 років.

— Чи багато дітей, які підлягають усиновленню, мають проблеми зі здоров’ям?

— Із 71 дитини дев’ятеро мають інвалідність або складні захворювання. Є діти, які потребують паліативної допомоги, є діти з важкими діагнозами. Але більшість дітей, які перебувають на обліку, не мають таких проблем. Існує стереотип, що всі діти, яких можна усиновити, мають тяжкі захворювання. Це неправда. Хоча абсолютно здорових дітей теж немає.

У нас є родина, яка спочатку взяла опіку над дитиною з тяжкими захворюваннями, лікувала її і робила все можливе для покращення стану. Пройшов певний час, і тепер ці люди вирішили цю дитину усиновити.

Ще один приклад: подружжя вирішило усиновити маленьку дитину, але у неї є старша сестра з тяжкою хворобою. Люди подумали і прийшли до висновку, що усиновлять обох дівчат. І таких прикладів чимало.

— Більшість майбутніх батьків, мабуть, усе ж хочуть зовсім маленьких дітей?

— Так, найчастіше до нас звертаються сім’ї, які не мають власних дітей і хочуть пройти весь шлях батьківства — від перших кроків малюка до його дорослішання. Тому вони мріють про дитину до 3–5 років. Деякі пари чекають по кілька років, доки у базі даних з’явиться саме така дитина, яку вони бажають усиновити. Але останнім часом усе більше родин готові усиновлювати дітей старшого віку — до 10–12 років.

До речі, один із головних принципів сучасної системи захисту дітей — не розлучати рідних братів та сестер. Тобто, якщо претенденти на батьківство хочуть усиновити маленьку дитину, яка має старших братів і сестер, то потрібно усиновити всіх. У нас на обліку є сімейні групи з трьох, чотирьох, п’яти і навіть семи дітей. Не кожна родина готова на такий крок, але є такі, що усиновлюють дві-три дитини одразу.

• Скільки дітей знайшли сім’ю в Житомирській громаді за минулий рік

— Чи можуть усиновити дитину іноземці?

— На час війни усиновлення іноземцями призупинено. До війни вони активно усиновлювали дітей, причому іноземці мали право усиновити лише дітей зі складними вадами.

— Які діти потрапляють на облік вашої служби?

— Це не лише діти, чиї батьки померли або загинули. Найбільша категорія — це діти, позбавлені батьківського піклування. Причини різні: алкоголізм, наркозалежність, домашнє насильство, невиконання батьківських обов’язків або інші складні життєві обставини.

Водночас важливо розуміти: навіть якщо дитина пережила непросте дитинство, це не означає, що вона приречена на проблеми. Коли дитина потрапляє у люблячу сім’ю, отримує турботу, підтримку і стабільність, вона дуже швидко починає змінюватися. Саме сім’я дає їй шанс на нормальне життя.

— Які форми сімейного виховання сьогодні існують в Україні, окрім усиновлення?

— Усиновлення залишається найпріоритетнішою формою, адже після рішення суду дитина юридично стає рідною донькою або сином своїх батьків. Але є й інші форми сімейного виховання. Це опіка та піклування, які найчастіше оформлюють бабусі, дідусі, повнолітні брати чи сестри або інші родичі. Також діють прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу.

У Житомирській громаді активно розвиваються всі ці напрямки. Лише сімей, де оформлено опіку, налічується близько двох сотень. Нещодавно відкрився вже одинадцятий дитячий будинок сімейного типу. Такі родини можуть виховувати до десяти дітей, громада забезпечує їх житлом для створення належних умов, а держава — фінансуванням.

— Чи можуть дітей, які виховуються у прийомних сім’ях або дитячих будинках сімейного типу, усиновити інші люди?

— Так, якщо дитина перебуває на обліку з усиновлення. Водночас першочергове право мають саме прийомні батьки або батьки-вихователі, якщо вони вирішать усиновити дитину, яка вже живе в їхній родині. Якщо ж вони такого бажання не мають, тоді дитину можуть усиновити інші кандидати. Адже для держави найважливіше, щоб дитина отримала постійну сім’ю.

Що робити, якщо усиновлена дитина і батьки не знайшли спільної мови?

— Чи бувають випадки, коли усиновлення не складається? І що тоді робити?

— Такі ситуації трапляються, але вкрай рідко. За десять років моєї роботи був лише один випадок розусиновлення. Дівчинка-підліток прожила в родині близько двох років, а потім дитина і самі батьки дійшли спільного висновку, що разом жити вони більше не можуть. Зараз вона виховується в іншій сімейній формі виховання.

Хочу підкреслити, що це поодинокий випадок. Він не є показовим, але ще раз доводить: усиновлення — це надзвичайно відповідальний крок, до якого потрібно бути готовими не лише юридично, а й психологічно.

— Як сьогодні відбувається усиновлення? З чого потрібно починати?

— Передусім із бажання і чесної відповіді самим собі, чи готові ви стати батьками для чужої дитини, зокрема для дитини, яка вже має власний життєвий досвід.

Потім необхідно звернутися до служби у справах дітей за місцем проживання. Майбутні усиновлювачі збирають пакет документів, який підтверджує наявність житла, достатній рівень доходів, добрий стан здоров’я та відсутність судимостей.

Після цього вони проходять спеціальне навчання за участю психологів і фахівців, які допомагають підготуватися до майбутнього батьківства. Лише після завершення навчання сім’я отримує рекомендації, і батьки стають кандидатами в усиновлювачі. Тоді розпочинається процес ознайомлення з інформацією про дітей, які перебувають на обліку з усиновлення.

— Чи існує черга серед кандидатів?

— Так, зараз на обліку перебувають вісім подружніх пар та дві особи, які бажають усиновити дитину. Але не завжди той, хто став на облік першим, усиновлює дитину швидше. Усе залежить від того, яку саме дитину хоче бачити у своїй родині кандидат.

Якщо людина чекає виключно здорове немовля або, наприклад, лише дівчинку до шести місяців, очікування може тривати досить довго. Якщо ж сім’я готова прийняти старшу дитину або брата й сестру, усиновлення відбувається значно швидше.

Першочергове право на усиновлення мають ті кандидати, які першими стоять на обліку кандидатів в усиновлювачі. Якщо після ознайомлення з інформацією про дитину, яка підлягає усиновленню, вони відмовляються від встановлення контакту з дитиною з різних причин — через вік чи стан здоров’я, — тоді дитина пропонується наступним кандидатам.

Хлопчик чи дівчинка?

— Кого більше бажають усиновити — хлопчика чи дівчинку?

— Частіше бажають саме маленьку дівчинку.

— Чи дотримуються усиновителі таємниці усиновлення?

— Якщо мова йде про новонароджену дитину, то так. Коли наша працівниця приходить до такої сім’ї, щоб здійснити плановий контроль за дитиною, вона представляється подругою чи колегою матері, щоб дитинка ні про що не здогадалася. А старші діти все прекрасно розуміють, тому в таємниці просто немає сенсу.

— Розкажіть, будь ласка, цікаві сімейні історії, пов’язані з усиновленням.

— У нас є випадок, коли подружжя, у якого багато років не було дітей, усиновило дитину. А через рік дружина раптово завагітніла, хоча була впевнена, що ніколи не зможе мати дітей.

Ще один випадок: подружжя, яке більше десяти років безуспішно лікувалося від безпліддя, почало оформлювати документи на усиновлення дитини, і тут з’ясувалося, що дружина при надії. Ця новина була для них великим дивом, але вони не відмовилися від усиновлення. Тобто бажання взяти до сім’ї чужих дітей якось дивно спонукає до народження своїх.

Ще одна цікава сімейна історія: подружжя удочерило дівчинку до п’яти років, у якої були певні проблеми зі здоров’ям. Батьки її пролікували та досягли значного покращення, а потім знову прийшли до нас, щоб удочерити ще одну дівчинку. Кажуть, що дитині потрібна сестричка. Подружжя зуміло подолати всі труднощі і прийшло до висновку, що має бажання допомогти ще одній дитині.

— Кожна родина має власну історію і власну мотивацію , — резюмує Ольга Бібла. — Є подружжя, яке не може народити дітей і тому вирішує усиновити. Є сім’ї, які вже мають власних дітей, але відчувають, що можуть подарувати любов ще комусь. Є люди, які просто не можуть залишатися осторонь дитячої біди.

Мені здається, війна змусила багатьох інакше подивитися на життя. Люди стали більше цінувати сім’ю, більше думати про тих, хто залишився без підтримки. Саме тому дедалі частіше з’являються родини, які свідомо готові взяти відповідальність за дитину, яка пережила непрості випробування.

Сніжана Смирнова , газета “Субота”

Житомирські