В Овручі відбувся захід до Міжнародного дня зниклих безвісти

30 серпня 2026 р. 19:38

30 серпня 2026 р. 19:38

Сьогодні, у Міжнародний день зниклих безвісти, біля інсталяції «Книга надії» в м. Овруч відбувся пам’ятн ий захід, присвячений нашим Захисникам, доля яких залишається невідомою, та тим Героям , котрі перебува ють у ворожому полоні.

На сторінках «Книги надії» — обличчя наших земляків. Чоловіків, синів, батьків, братів, коханих, яких щодня чекають удома.

Доля 128 наших Захисників залишається невідомою. Ще 10 наших Захисників перебувають у ворожому полоні.

Родини зниклих безвісти живуть надією . Вони чекають на звістку, на повернення, на той день, коли зможуть знову обійняти своїх рідних.

Під час заходу відбулася акція «Я дзвоню за всіх безвісти зниклих Захисників України» — як символ пам’яті, підтримки та спільного голосу за тих, про кого досі немає звістки.

До присутніх звернувся міський голова Іван Коруд, висловивши родинам слова підтримки та вдячності . Він наголосив, що громада поруч із кожною родиною, яка чекає, пам’ятає кожного Захисника і разом із рідними продовжує вірити у повернення наших Героїв додому.

До присутніх також звернулася мати безвісти зниклого Олексія Рубченка — Олена Рубченко. У її словах звучала не лише особиста материнська туга, а й біль та надія всіх родин, які сьогодні чекають на своїх рідних. Їх об’єднує одне спільне бажання — отримати звістку про своїх Захисників і дочекатися їхнього повернення живими.

Попри власне непросте очікування, родини зниклих безвісти Героїв виявили небайдужість : зібрали та пере дали до міської ради 12 310 гривень на підтримку ЗСУ.

Ці кошти у подальшому будуть використані для придбання необхідного обладнання, спорядження та інших потрібних речей для наших Захисників. Про їх використання обов’язково прозвітуємо на офіційних вебресурсах Овруцької міської ради, щоб кожен міг знати, на що саме вони були спрямовані та яку допомогу отримали наші Захисники.

Навіть перебуваючи у постійному очікуванні своїх найдорожчих, родини наших Захисників продовжують підтримувати воїнів , котрі сьогодні борон ять Україну.

Для родин це очікування — щоденна боротьба, у якій любов сильніша за відчай, а надія не дозволяє опустити руки. І поки вони чекають, ми маємо бути поруч — підтримувати та говорити про їхніх рідних, які стали на захист України.

Ми не маємо права звикати до невідомості. Не маємо права забувати тих, хто став на захист України, і тих, чиє повернення сьогодні з нетерпінням очікують рідні.

Нехай доля кожного Захисника, який сьогодні вважається зниклим безвісти, якнайшвидше стане відомою, нехай рідні отримають радісну довгоочікувану звістку про них. Нехай ті, хто перебуває у полоні, повернуться на рідну землю. Нехай усі вони живими повернуться до своїх родин.

І нехай у кожному домі, де сьогодні чекають, одного дня пролунає найважливіше слово — «повернувся».

Слава Героям!

Слава Україні!

Житомирські