«Золотий хрест» і навічно 36: Житомир прощається із Захисником Дмитром Матвійчуком

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

10 вересня 2026 р. 15:36

10 вересня 2026 р. 15:36

На щиті повернувся Герой - 36-річний МАТВІЙЧУК ДМИТРО ЛЕОНІДОВИЧ (04.08.1990 — 31.08.2026 рр).

Про гірку втрату повідомила Житомирська міська рада.

Дмитро народився 4 серпня 1990 року в м. Житомирі. Тут минули його дитинство та юність. Навчався у Житомирській загальноосвітній школі №14, нині — ліцей №14. Після школи здобув професію радіомеханіка з обслуговування та ремонту радіотелевізійної апаратури у Вищому професійному училищі Житомирського технологічного університету.

Дмитро мав золоті руки. Він любив техніку, добре розбирався в електроніці, умів ремонтувати, паяти, лагодити й удосконалювати механізми. Його захоплювало все, що можна було створити власноруч. Постійно шукав нові технічні рішення, цікавився інструментами й ніколи не боявся вчитися новому.

Працював на каменеобробному підприємстві у м. Коростишеві, експедитором у Житомирі, згодом — у будівельному маркеті в Чуднові. На кожному місці роботи здобував повагу людей. Дмитра знали як чесного, доброго, відповідального, працьовитого та надійного чоловіка, який сумлінно виконував свою роботу і завжди був готовий прийти на допомогу.

У 2011 році Дмитро створив сім’ю. Разом із дружиною вони виховували двох синів. Родина була для нього найбільшою цінністю. Він багато працював, дбав про дружину і дітей, мріяв забезпечити їм щасливе майбутнє.

У Дмитра була проста, але така важлива мрія — власний будинок у передмісті та майстерня, де він міг би займатися улюбленою справою: ремонтувати, створювати, вигадувати й давати нове життя речам.

Та його життєві плани змінила війна.

14 січня 2023 року Дмитро був призваний на військову службу. Базову загальновійськову підготовку проходив у Великій Британії. Після цього продовжив службу у складі окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького у взводі безпілотних систем «Злі Сапсани». За час служби пройшов шлях від молодшого сержанта до сержанта, а згодом став головним сержантом взводу.

Його бойовий шлях відзначений державними та військовими нагородами: медаллю «Ветеран війни — Учасник бойових дій», відзнакою Міністра оборони України «Залізний хрест», відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», а також медаллю Президента України «За військову службу Україні».

Дмитро героїчно загинув 31 серпня 2026 року в районі населеного пункту Федорівка Друга Бахмутського району Донецької області, до останнього залишаючись вірним Військовій присязі та Україні.

У скорботі залишилися дружина, двоє синів, мама, старший брат, близькі друзі та бойові побратими...

Світла пам’ять і вічна слава Герою!..

Честь і шана Захиснику України!