«Батьком стають не лише по крові»: історія рятувальника Миколи Куца зі Звягельщини

11 вересня 2026 р. 16:31

11 вересня 2026 р. 16:31

Є чоловіки, які стають батьками в день народження своєї дитини. А є ті, хто робить цей вибір значно раніше – просто одного дня приймає у своє життя жінку разом із її дітьми й відтоді вже не ділить їх на «своїх» і «чужих». Саме такою стала історія пожежного-рятувальника 15 Державної пожежно-рятувальної частини м. Баранівка Миколи Куца. Сьогодні вони з дружиною Інною виховують трьох дітей – 17-річну Дарину, 10-річну Владиславу та дев’ятимісячного Даміра.

У ДСНС Микола служить із 2018 року. Він місцевий, тож Баранівка для нього не просто місце служби, а місто, де живуть знайомі люди, де поруч його дім і родина. На запитання, чому свого часу обрав професію рятувальника, відповідає без гучних фраз: хотів допомагати людям. Напевно, саме в цій простоті й ховається найбільше про його характер. Бо за роки служби такі слова перестають бути красивою формулою – вони стають щоденною роботою, складними виїздами, відповідальністю за інших і готовністю діяти тоді, коли комусь потрібна допомога.

Та за дверима пожежно-рятувального підрозділу починається зовсім інша його зміна – домашня. Тут немає бойового одягу, сирен чи термінових викликів. Тут на нього чекає родина. З майбутньою дружиною Микола познайомився у колі спільних друзів. Каже, що запам’ятав її очі та гарну посмішку. Три роки тому вони стали родиною. На той момент Інна вже виховувала двох доньок, і разом із нею у життя Миколи прийшли Дарина та Владислава. Все їх спільне життя наш герой прикладає максимум зусиль, щоб бути для них рідним.

Старшій доньці Дарині вже 17. Вона закінчила школу та вступила до агроколеджу в Житомирі. Дівчина любить спорт та мріє подорожувати й побачити світ. Молодша Владислава цього року навчається у п’ятому класі. Вона, за словами тата, значно активніша: співає, танцює, відвідує гуртки й навряд чи дає домашній тиші затриматися надовго. А наймолодшому Даміру лише дев’ять місяців. Поки він тільки знайомиться зі світом і ще не розповідає про свої мрії.

Після чергувань діти розпитують Миколу як минула зміна, де був і що трапилося. Для них його служба вже стала частиною сімейного життя. Інна теж звикла до професії чоловіка, хоча зізнатися, що зовсім не хвилюватися навряд чи могла б. Робота рятувальника завжди залишає місце для тривоги тих, хто чекає вдома.

Сам Микола не виховує дітей довгими повчаннями. Є речі, які він просто хотів би передати їм власним прикладом: доброту, чесність і сміливість. Три прості слова, за якими насправді стоїть дуже багато. Не пройти повз того, кому потрібна допомога. Не боятися відповідати за свої рішення. Бути чесним із людьми й із собою. Для пожежного-рятувальника це принципи служби, а для батька – орієнтири, з якими хочеться відпустити дітей у доросле життя.

А бажання у нього таке саме як сьогодні у мільйонів українських родин: щоб якнайшвидше закінчилася війна, щоб діти могли спокійно будувати плани, вчитися, подорожувати й просто жити своє життя.

На службі Микола Куц рятує людей. Удома він не говорить про героїзм і не шукає для себе особливих визначень. Він просто повертається після чергування до Інни, Дарини, Владислави й маленького Даміра. Допомагає, слухає, проводить із ними час і старається бути поруч. І, напевно, саме з таких звичайних щоденних речей і складається найважливіша чоловіча роль – бути татом. Не лише за документами чи кровним спорідненням. А за вибором, відповідальністю і любов’ю.

Головне управління ДСНС України у Житомирській області

Житомирські