Я щодня кажу їй: "Я люблю тебе": як спецназівець зі Шрі-Ланки знайшов свій дім у селі на Звягельщині

13 вересня 2026 р. 16:18

13 вересня 2026 р. 16:18

Медикиня Валентина Бондарчук з Барашівської громади та спецназівець зі Шрі-Ланки Даріджу Біянвіледж Упул разом уже майже 3 роки. Пара познайомилася у Житомирському військовому шпиталі після тяжкого поранення військового на передовій. Перший час пара спілкувалася за допомогою онлайн-перекладача, а зараз живуть разом у селі Будо-Бобриця Звягельського району.

Валентина Бондарчук розповіла Суспільному, що відразу після першого знайомства з Даріджу Біянвіледж Упулом — захисником України від російських військ — вони відразу сподобалися один одному. Зі слів жінки, попри те, що вони розмовляли різними мовами, розуміли один одного з пів слова і з одного погляду. Зі слів Валентини, англійську мову вона вивчала колись у школі, а Упул на той момент знав лише декілька слів українською.

«Ми вперше побачилися у листопаді 2023 року. Він тоді лікувався після складного поранення на полі бою на одному із військових напрямків. А я як депутатка громади від нашого округу привозила гуманітарну допомогу до лікувального закладу. І тоді я вперше його побачила. Ми поспілкувалися. І одразу обоє відчули, що ми симпатизуємо один одному. Тоді ми спочатку подружилися. А вже потім все якось само собою закрутилося. Ми почали переписуватися задопомогою гугл перекладача», — пригадала історію знайомства Валентина Бондарчук.

Автор: Суспільне Житомир/Анжеліка Нестерчук

З інформації Валентини Бондарчук, Даріджу Біянвіледж Упул — колишній кадровий військовий зі Шрі-Ланки. У серпні 2023 року він приєднався до українського війська як іноземний доброволець. Спочатку служив в інтернаціональному легіоні. 6 травня 2024 року, після першого поранення, пішов служити у 66-ту окрему механізовану бригаду імені князя Мстислава Хороброго. До приїзду в Україну Упул мав бойовий досвід — служив у професійній армії своєї країни та брав участь у міжнародних миротворчих місіях.

Суспільному Даріджу Біянвіледж Упул сказав, що лише трохи розуміє українську.

«Я професійний солдат. Працював у багатьох країнах. У 18 років вступив у шрі-ланкійський спецназ. Потім звідти вийшов у відставку і приєднався до американських військових. Я їздив у Західну Африку: Гану, Гвінею, Кенію, Сьєрра-Леоне, Кот-д'Івуар, а також в Афганістан. Я служив і працював понад 6 років у Дубаї, Шарджі, Абу-Дабі. Я ніколи не боюся, коли йду на війну. Я знаю, що коли йду туди, то можу загинути або отримати поранення і що може статися будь-яка критична критична ситуація», — розповів Даріджу Біянвіледж Упул.

За словами Упула, в Україні він воював на Донецькому напрямку. За те, що вивів побратимів з оточення при виконанні бойового завдання, 31 липня 2024 року був нагороджений «Лицарським Хрестом».

13 вересня 2024 року отримав друге поранення. За словами чоловіка, він не бачить на одне око та не чує на одне вухо, а також переніс 4 операції. Проходив лікування та реабілітацію у Дніпрі, Харкові, Києві, потім у Житомирі.

«Після поранення, я приїхав у лікарню в Житомирі, там побачив її. Вона розпитувала про мене, по моє життя. Я іноземець. Через перекладача я їй все пояснив. Сказав, що не можу більше повернутися на війну, бо у мене складне поранення. Сказав, що мені потрібна допомога. Поступово ми почали розмовляти. Вона сказала, що якщо мені нікуди йти, то я можу залишитися жити з ними. Вони можуть мені допомогти. Вона піклувалася про мене і багато добра мені робила. Ми оформили документи. Для цього обходили всі державні установи. Я отримав громадянство України. Вона мені дуже допомогла. Зараз вона готує мені смачну їжу. І дає все інше. Найголовніше вона дала мені дім. Вона дуже добра й мила жінка. Справді, чесно кажучи, вона дуже хороша. Таких людей у світі рідко зустрінеш. Я їй неабияк вдячний», — розказав Упул.

За словами Валентини Бондарчук, вона жодним чином не шкодує, що Упул зараз живе у її домі. Всі її чотири сини та п'ятеро онуків сприйняли його як свого.

«Упул дуже добра людина. Він стільки воєн пройшов, а своєї доброти не втратив. Він мене дуже опікає. Я не бачила у світі такого, щоб так чоловік до жінки ставився. Він мені нічого робити не дає. Це хіба що він не бачить, то я роблю, а так ні. Він за все хапається. Але ж я бачу, що він не дуже здоровий. Йому також потрібно допомагати. 15 років тому у мене помер чоловік. Він каже, що в їхній країні жінки нічого не роблять. Все чоловіки», — сказала жінка.

Валентина Бондарчук також розповіла, що спершу з пересторогою думала про те, як вона привезе воїна, родом зі Шрі-Ланки після поранення додому.

«Знаєте, спочатку думала, як люди сприйматимуть таке. Це ж село. А потім діти приїхали і познайомилися з ним. Почали балакати, всі познайомилися. Онуки його люблять без пам'яті. Влітку вони тут. Він їх навчає бойових прийомів. У футбол з ними грає, у волейбол. Шукає різні розваги для них, грається з ними», — розповіла Валентина Бондарчук.

Автор: Фото надала Валентина Бондарчук/Суспільне

Жінка сказала, що Упул також смачно готує.

«Він нам часом такі смачні делікатеси готує. Наприклад, шаурму, ще щось по-їхньому. Як стане біля плити, то нагодує нас чим хочеш. Ми такого не бачили. Ось я роблю консервацію. Він перший раз побачив. Сказав, що таке їсти не буде. Не хоче їсти консервації. Не звик. Але часом, буває, щось візьме. Наприклад, персики чи абрикоси.

Місцеві жителі кажуть, що Упул у селі всім до вподоби. За словами Миколи, він за всю роботу береться, яка є у селі.

«Відтоді, як ми з ним познайомилися, минуло місяців 3-4. Він вже набагато став краще говорити української мовою. Раніше ми з ним на мігах перемовлялися, а зараз більше розуміє. Дуже гарно ставиться до роботи. Дуже добросовісний і відповідальний. Помаленьку спілкуємося. Дізнаюся про його країну, він про нашу. Завжди урівноважений, спокійний. Оце тільки, що рани даються взнаки. Важко йому дихати. Він отримав ці травми на російсько-українській війні. Ми знаємо, що він захищав Україну від вторгнення російських військ. Через це ми його і поважаємо. І вдячні йому за це», — розповів Микола.

Автор: Суспільне Житомир/Анжеліка Нестерчук/Суспільне

Інший місцевий житель сказав, що Валентина і Упул хороша пара. І живуть вони добре. Упул на тракторі їздить, картоплю саджає і боронує посіви.

За словами Упула, йому подобається Україна, місцева природа, традиції і звичаї.

«Я вивчаю українську мову, культуру і все, що пов'язане з Україною. Сподіваюся, я зможу стати справжнім українцем. «Добрий день», «Дякую», «На здоров'я», «Чай будеш?», «Добрий ранок», «На добраніч». Я щодня кажу їй: «Я люблю тебе». І вона мені відповідає, що любить мене також»., — розповів Даріджу Біянвіледж Упул.

Житомирські