Тринадцятеро дітей за чотири роки: історія патронатної родини, яка оселилася в Житомирі

17 вересня 2026 р. 13:34

17 вересня 2026 р. 13:34

«Щоб ці дитячі очі стали іншими»: історія патронатної родини, яка знайшла свій дім у Житомирі.

«Вона була в білій сукні, а ми благословляли її на весіллі». У холі на фортепіано — весільні світлини. Про свою першу патронатну вихованку Тетяна й Олександр Таранцови розповідають з особливим трепетом. У найважливіший день свого життя вона, вже доросла, попросила їх бути поруч і благословити.

« Кожна дитина залишає часточку себе у нашій родині. Із собою бере частинку цього дому, – говорить подружжя. — І цей зв’язок не обривається. З багатьма спілкуємося, тішимося зустрічі чи звістці про них».

Таранцови приїхали до Житомира із Новопавлівки і добре знають, що таке втратити рідний дім. Там, на Дніпропетровщинi, вони й обрали шлях патронатної родини, почали огортати турботою дітей, яким у певний момент життя потрібна підтримка дорослих.

«…На зупинці оголошення висить. Почитаєш його і скажи свою думку» , — якось дорогою на роботу Олександр зателефонував дружині. В оголошенні йшлося про усиновлення, патронат, дитячі будинки сімейного типу. Потім — вони довго розмовляли, зважували все і вирішили спробувати себе в патронаті.

«Зателефонували, нас проконсультували, пройшли навчання, нам створили хороші умови, — згадуюь. — І 14-річна Юля була нашою першою вихованкою. Це та дівчинка, яку ми потім благословлятимемо на весіллі. Досі спілкуємося з нею.. Вони з чоловіком теж живуть у Житомирі».

Так за чотири роки через їхню родину пройшло тринадцятеро дітей. Восьмеро — на Дніпропетровщині і п’ятеро тут, у Житомирі. Зараз у родині четверо хлопчиків.

«Данилко, Тарасик, Артемчик, Мирослав…( ред.. — імена дітей змінені). Данилко дуже активний на вулиці і дуже любить яблука. Ми навчили його яблука їсти … Тарасик вже навчився ходити сходами. Відчувається, що йому не вистачало спілкування. Артемчик найметикуватіший. Мирославчик в школі зараз. Йому сім…. У Житомирі нам надали облаштовану всім необхідним квартиру. Комфортно тут», — розповідає пані Тетяна.

Під час нашої розмови дворічний Артемчик постійно нагадує про себе й раз у раз тягнеться до дорослих, по-своєму долучаючись до розмови. Тут для нього зараз увесь його маленький світ…

Та так буває не завжди.

«Хтось одразу йде на контакт, хтось потребує більшого часу. Спочатку важливо дати дитині спокій, — говорить Олександр. — І повернути відчуття безпеки».

А потім — прості маленькі речі, за якими розумієш: дитина вже почала довіряти…

« …просить обіймів. Навіть підліток. Кладе голову на твоє плече, поступово розкривається в говорить на відверті теми з нами. І головне — починає бачити іншу сторону відносин в родині».

Патронат дає дитині час і простір, який вона потребує найбільше у складний період: безпечний дім, турботу дорослих і можливість просто залишатися дитиною…

“Проходить певний час, і ці дитячі оченята стають іншими. І це найбільша винагорода для нас — щасливі очі дітей».

Якщо ви також готові присвяти себе патронату , звертайтеся до служби (управління) у справах дітей Житомирської міської ради (м. Житомир, майдан ім. С.П. Корольова, 4/2, каб. № 128); телефон: (0412)-48-11-97.

Житомирські