У Романівці віддали останню шану полеглому Воїну Олександру Пацевичу

18 вересня 2026 р. 15:51

18 вересня 2026 р. 15:51

Головні події Бердичева за тиждень, безкоштовні оголошення, актуальні вакансії та вигідні пропозиції від місцевих компаній! Купуйте новий номер газети №38 від 17.09.2026 у газетних кіосках.

7 місяців — хтось скаже, що за такий період можна змінити багато, комусь, навпаки, цього часу бракуватиме для втілення певних мрій. Для багатьох звичайних українців вони минають непомітно у щоденній сірій рутині. Проте для військових словосполучення «7 місяців» має геть інше забарвлення… Саме такий період у лавах Збройних Сил боронив українську незалежність мешканець Бердичівського району, справжній Герой, Олександр Станіславович Пацевич .

3 березня 1989 року на Вінниччині на світ з’явився хлопчик, ім’я якого означає «захисник» або ж «той, хто захищає людей». Вочевидь, ще з народження небеса поклали на плечі Олександра таке надскладне призначення. Зростав він у люблячій родині та був наймолодшою дитиною у сім’ї. З трепетом у душі про нього згадує старша на 10 років сестра Тетяна. Також мав і брата. Ще з дитинства, зізнається пані Тетяна, дуже любив Олександр рибалити. Мабуть, це було одним із найулюбленіших його занять.

Дитинство та шкільні роки Олександра минули у рідному селі Кропивна, що на Вінниччині. Там він і закінчив 11 класів та вирішив вступати до Бердичева, до ПТУ № 3, нині — будівельного ліцею, що на Лисій горі. Обрав фах плиточника.

Тим часом його рідні перебралися ближче — у село, яке сьогодні знає практично кожен пересічний, — Романівку , або, як більше відоме за старою назвою, Радянське. Саме там, у мальовничому куточку Райгородоцької громади Бердичівського району, він зустрів майбутню дружину, у шлюбі з якою з’явилося двоє чудових діток: спочатку син, а з різницею у рік — і донечка, які нині навчаються у місцевій школі.

Працював Олександр і у будівельному магазині у Бердичеві, поблизу базару, і водієм, адже розвозив хліб у магазини. А згодом усе ж подався до столиці. Там працював на будівництві, і саме у Києві його мобілізували до лав Збройних Сил України.

За словами сестри, на фронті виконував обов’язки водія та керував бензовозом. 7 місяців Олександр ніс службу, захищав українську землю від російської навали…

На жаль, за цей час він жодного разу не встиг навідатися до рідних та побачити матір, сестру, колишню дружину, донечку й сина, друзів… 30 червня 2025 року захисник востаннє спілкувався з близькими, а 1 липня зв’язок із ним обірвався. Як стало згодом відомо, саме цього дня, там, на сході України, Олександр і загинув.

3 місяці родина жила вірою та тримала у серці надію, що він живий. Що з’явиться вісточка, та Олександр знову зателефонує, розрадить душу. Проте, на жаль, цього не сталося.

Через 3 місяці родина все ж отримала підтвердження, що під час виконання бойового завдання у Краматорському районі, поблизу Диліївки, Олександр загинув. І лише днями, 17 вересня 2026-го, хороброго Воїна провели в останню путь тут, у Романівці .

Попрощатися з Олександром цього дня зібралися не лише близькі, а й односельці з рідної Кропивної. Місцеві жителі Райгородоцької громади та її очільники прийшли віддати останню шану Захисникові, розділити біль утрати. Живим коридором Воїна провели до рідного дому. 17 вересня на романівському кладовищі знайшов вічний спокій 36-річний Олександр Пацевич — людина, чиє ім’я навіки закарбоване в історії нашої держави.

Історії про загиблих захисників, славних Героїв Бердичева та району, можете переглянути ТУТ .

Житомирські