На Бердичівщині попрощались з 36-річним пілотом дронів Олександром Румиком

20 вересня 2026 р. 16:29

20 вересня 2026 р. 16:29

Головні події Бердичева за тиждень, безкоштовні оголошення, актуальні вакансії та вигідні пропозиції від місцевих компаній! Купуйте новий номер газети №38 від 17.09.2026 у газетних кіосках.

Народився Олександр Румик в Бердичеві 1 лютого 1990 року в сім’ї педагогів. Батько працював викладачем історії в педучилищі, був головою профкому цього закладу, а мама тут навчалась, а потім працювала вихователем. Старша сестричка Саші часто була йому за няньку і сьогодні не могла стримувати сліз від туги за найріднішою людиною.

Жила родина в колишньому «пересильному» будинку поблизу дитячого світу, але навчатись Олександр пішов в першу школу, яку закінчив з золотою медаллю. Колеги з педколеджу, які прийшли сьогодні підтримати родину згадували, що «менший Саша» був дуже спокійним і добрим хлопчиком. А ось з першої школи на похорон не прийшли ні вчителі, ні однокласники загиблого воїна.

Після школи Олександр Румик навчався в Житомирській сільгоспакадемії. Хоч він здобув право навчатись на бюджетних факультетах, але пішов на платне навчання саме туди, куди хотів найбільше. Тож, незабаром здобув фах бакалавра з менеджменту зовнішньо-економічної діяльності. Потім працював на різних посадах і роботах, в основному в Києві.

В 2010 році родина переїхала з Бердичева у Велику П’яигірку, тож Олександр і на вихідні, і на свята приїздив саме сюди, радуючи батьків та допомагаючи їм по господарству. Своєї сім’ї, на жаль, створити він не встиг.

Велика війна змінила життя мільйонів українців, не оминула вона і сім’ю Румиків. 10 лютого 2023 року Олександр був мобілізований до лав ЗСУ, де став номером мінометного розрахунку в 403 окремому стрілецькому батальйоні, що саме в той час формувався в Житомирі.

Сьогодні в Бердичів приїхали побратими Олександра, які разом тоді розпочинали свій військовий шлях. Командир підрозділу згадував, що його підлеглий мав, як то кажуть, загострене відчуття справедливості, і щоразу прагнув сам виконати завдання найкраще, та не давав слабинки друзям, які були поруч.

Він завжди висловлював свою думку з приводу усіх аспектів життєдіяльності взводу та хотів, щоб вона була почутою. А ще товариші шкодували, що в нього не було дружини, не було кому писати ніжні слова, тож вони всіляко його підначували, щоб не втрачав цих прекрасних миттєвостей та знайшов свою єдину. Після розформування батальйону вони бачились рідше, але все ж приїздили в Бердичів, коли Олександр тут проходив реабілітацію після поранення.

Поранення він отримав вже на новому місці служби – в 32-й окремій механізованій «Сталевій» бригаді, разом з якою був на найпекельніших ділянках східного фронту. В 2023 році – під Куп’янськом, з літа 24 року – біля Торецька, а з початку 25 року і по цей час – на Покровськом напрямку.

За цей час Олександр Румик встиг освоїти спочатку важкі міномети, а потім, коли час мінометів фактично минув, став оператором розвідувальних БПЛА. Під час одного з бойових чергувань він буквально, на своїй голові відчув присутність ворожого дрону, і встиг інстинктивно впасти у ямку в землі. Заряд розірвався, завдав численних поранень, але все ж того дня він неначе другий раз народився на світ. Рідним розповідав, що весь час на фронті у противника виявляється більше всього, ніж у нас. Більше снарядів, більше дронів, більше людей…

Після лікування та реабілітації військовий знову повернувся до свого підрозділу, до бойових побратимів. За цей час знову змінилась тактика боїв, і кіл-зона розширилась до десятків кілометрів. Розвідники, як завжди були на самому передку, але тепер до їх позицій потрібно було пішки йти по кілька діб, тож бойові чергування розтягувались на місяці. Продукти доставляли дронами, боєприпаси, акумулятори та інше необхідне приладдя – за допомогою наземних роботизованих комплексів (НРК).

Усі посадки в цій зоні вже давно випалені вогнем артилерії та авіації, тож наказ висунутись на місце колишньої дислокації екіпажів важких «бомберів», розвідники сприйняли дуже боляче. Навчені роками боїв, вони знали, ситуація на позиції дуже відрізняється від малюнків на командирських картах.

На новому місці розвідники, як зазвичай, почали розвідувальні польоти, чергуючись кожні вісім годин, але вже через добу, 8 вересня 2026 року, приліт керованої авіаційної бомби (КАБ) прямо в бліндаж перервав роботу їхньої місії…

Інші розвідники ще тиждень бачили неживе тіло побратима з дрону, але зайти на позицію, щоб забрати його не було можливості. І лише згодом відчайдухи таки добрались туди та провели евакуаційну операцію.

Сьогодні в траурній залі Гарнізонного будинку офіцерів знову звучала молитва, а промову виголошував цього разу голова Райгородецької громади, до складу якої входить Велика Пְ’ятигірка, Максим Самчик. Добре слово про загиблого воїна сказала і Надія Сергіївна Мохно, ветеран педагогічного колективу коледжу, на очах якої зростав колись «менший Саша».

В черговий раз траурна хода рухалась вулицею артилеристів, а колона їхала через усе місто. У П’ятигірці її вже очікував живий коридор з односельчан, які встелили дорогу квітами. Труну з тілом Воїна привезли до батьківської хати, а потім процесія рушила до сільського цвинтарю. Тут знову звучала молитва, військовий салют та Гімн України, під звуки якого справжній Українець Олександр Румик знайшов свій останній спочинок на рідній землі.

Житомирські