«Бердичівські дюжини»: презентація нової збірки краєзнавця Анатолія Горобчука

25 вересня 2026 р. 16:03

25 вересня 2026 р. 16:03

Головні події Бердичева за тиждень, безкоштовні оголошення, актуальні вакансії та вигідні пропозиції від місцевих компаній! Купуйте новий номер газети №39 від 24.09.2026 у газетних кіосках.

24 вересня у стінах Центральної міської бібліотеки відбулася унікальна подія, яка не залишила байдужими понад 30 бердичів’ян. Анатолій Горобчук, відомий місцевий краєзнавець, презентував свою книгу «Бердичівські дюжини: історія міста у запитаннях, фактах, міфах та тематичних розповідях».

• Як виникла ідея
• Детальніше про збірку

Бердичів — це місто, яке огорнуте багатьма міфами та легендами. Також кожен містянин може розповісти чимало цікавих фактів, серед яких найпопулярніші, наприклад, історія вінчання Оноре де Бальзака, утримання Семена Палія на території Кляштора тощо. Це все — історія, цінність якої нині ще більше зростає, особливо в часи, коли окупант намагається знищити все, що ідентифікує нас як українців: спалює вітчизняні видання, руйнує архітектурні об’єкти та споруди, вбиває людей. Проте ми продовжуємо триматися та боротися, адже пам’ятаємо, що «народ, який не знає свого минулого, не заслуговує на майбутнє».

Цього дня у залі панувала особлива атмосфера, і це дійсно важко було не помітити, адже багато присутніх хотіли не лише познайомитися зі збіркою, а й безпосередньо поспілкуватися з її автором та отримати від нього відповіді на питання, пов’язані з минулим Бердичева. Трішечки спойлера: зрештою вони їх отримали.

Анатолій Горобчук на початку заходу пригадав, що раніше на цьому місці була читальна зала, але навіть за 10 років багато що змінилося, і нині присутні зібралися у «М-Формації».

Як виникла ідея

Майже рік тому, у жовтні 2025-го, пан Анатолій, за його словами, упіймав себе на думці, що постійно отримує від читачів та містян однотипні запитання. Тоді ж він вирішив підготувати серію відповідей на них та розмістив відповідний допис на своїй фейсбук-сторінці.

Загалом краєзнавець відібрав 12 запитань, які проілюстрував світлинами. І саме реакція читачів здивувала пана Анатолія, адже він не очікував, що люди настільки масово та активно зацікавляться публікацією: почнуть писати величезну кількість коментарів, поширювати допис та залишати вподобайки.

Саме тоді бердичівський краєзнавець зрозумів, що не потрібно зупинятися, а навпаки — варто продовжувати. І після тимчасової паузи Анатолій Петрович знову підготував та оприлюднив нову серію відповідей на запитання.

Цього разу добірка стосувалася саме будинків та споруд нашого Бердичева. Із 54 об’єктів, які перебувають на обліку Відділу охорони культурної спадщини, автор розумів, що потрібно обрати саме такі, які найбільше зацікавлять читачів. Щоб кожен міг у простій та зрозумілій формі дізнатися про важливі факти та наочно їх побачити.

Тому, до речі, однією з особливостей книги пана Анатолія є досить великі за розміром ілюстрації, які кожен може легко роздивитися. А вже згаданий формат короткого опису також знайшов своє місце у «Бердичівських дюжинах».

За словами автора, для книги спеціально використали якісний папір, на якому можна чітко роздивитися світлини, та продумали навіть розмір шрифту, щоб сам текст сприймався легко, без зайвого напруження. Тому й, як зауважила директорка бібліотеки Тетяна Кущук, її можна відкрити на будь-якій сторінці та одразу зацікавитися.

Детальніше про збірку

Загалом книга поєднує вісім тематичних розділів. Перший уміщує вже згадані відповіді на запитання читачів пана Анатолія. Другий же занурює читача у світ пам’яток архітектури Бердичева, і саме з нього виник наступний розділ — «Втрачені архітектурні об’єкти».

У третьому розділі читач може дізнатися й про Успенський собор, знищений за радянської влади. Нагадаємо, що саме завдяки цьому об’єкту з’явилася однойменна назва усім відомої містянам площі.

Також у збірці йдеться про дуже цікаву архітектурну будівлю — водонапірну башту. І саме під час розповіді про неї автор провів аналогію нашого славного міста з обласним центром — Житомиром. Адже, мабуть, ні для кого не буде секретом, що саме водонапірна башта стала родзинкою для туристів, яку досить вміло нині використовують. Проте, на жаль, Бердичів втратив таку можливість.

Ще один із розділів, поміщених у збірку, викликав захват та чимало запитань у публіки, яка була присутня на презентації, — «Міфотворення».

Зокрема, під час заходу не змогли оминути й розповіді про Шопена. Все ж це міф чи правда? Анатолій Горобчук розповів про істинне походження цієї історії. За словами автора збірки, багато фактів просто не відповідають дійсності.

Зокрема, у Бердичеві не було палацу ні Ентоні, ні Антона, ні Антонія Радзивілла, але такий був у сусідній Польщі. Сам інструмент — орган — було встановлено у 1828 році, тобто значно пізніше, ніж у нашому місті, згідно з міфом, міг перебувати Шопен.

Також пан Анатолій описав у збірці й міф про те, що, буцімто, річка Гнилоп’ять була судноплавною.

Присутні активно ставили автору запитання, зокрема й щодо того, чи був на території Бердичева будинок гетьмана Івана Мазепи. А ось щодо Семена Палія автор книги запевняє, що того дійсно перевезли до міста. Проте, оскільки в’язниці на території тодішнього Бердичева не було, його ув’язнили майже на рік у Кляшторі, адже це було одним із найкращих для цього місць.

Тож, можливо, вже після знайомства з «Бердичівськими дюжинами» кожен читач по-новому подивиться на знайомі вулиці та будівлі. А прогулюючись містом, захоче зупинитися біля чергового будинку й запитати себе: «А що ж тут було раніше?»

Житомирські