Пам’ять про загиблих воїнів Бердичівщини у світлинах

02 жовтня 2026 р. 10:09

02 жовтня 2026 р. 10:09

Головні події Бердичева за тиждень, безкоштовні оголошення, актуальні вакансії та вигідні пропозиції від місцевих компаній! Купуйте новий номер газети №40 від 01.10.2026 у газетних кіосках.

Тринадцять років триває російсько-українська війна. За цей час Україна заплатила страшну ціну — тисячами людських життів, зруйнованими родинами, нездійсненими мріями та долями. Та за кожною цифрою втрат стоїть конкретна людина — чиїсь син, донька, чоловік, батько, брат, друг.

Ми маємо пам’ятати Героїв не лише як імена у списках, а як людей, які жили поруч із нами, навчалися в наших школах, працювали, будували плани на майбутнє, любили свої родини — і в найтяжчий час стали на захист рідної землі. Тож на фейсбук-сторінці Музею історії м. Бердичева розмістили зворушливий допис-нагадування про наших земляків, чиї життя обірвалися восени.

Вересень для Бердичівщини також став місяцем болючих втрат. У різні роки саме цього місяця обірвалися життя наших земляків — воїнів, які захищали Україну на різних напрямках фронту, виконуючи свій військовий обов’язок.

Згадаймо їх поіменно. Згадаймо кожного, хто не повернувся додому у вересні 2014–2026 років.

• Байдюк Сергій Іванович (01.06.1988 — 24.09.2024)
• Безкровна Олена Іванівна (21.02.1978 — 10.09.2022)
• Бодрягін Володимир Олександрович (31.03.1985 — 30.09.2022)
• Гайдабура Сергій Іванович (11.10.1986 — 02.09.2022),
• Галецький Володимир Геннадійович (31.10.1997 — 13.09.2022)
• Ганюк Артем Юрійович (14.03.1981 — 18.09.2024)
• Данилюк Артур Олегович (30.08.2005 — 12.09.2024)
• Золотухін Олексій Валерійович (03.06.1988 — 29.09.2025)
• Калінічев Володимир Вікторович (14.07.1968 — 22.09.2026)
• Камінський Віктор В’ячеславович (29.08.1972 — 13.09.2023)
• Марущак Володимир Миколайович (28.05.1990 — 04.09.2024)
• Матвійчук Дмитро Сергійович (04.03.1998 — 13.09.2023)
• Поліщук Олександр Іванович (10.02.1973 — 22.02.2022)
• Прокопенко Сергій Олександрович (24.08.1997 — 07.09.2024)
• Регета Олександр Анатолійович (10.02.2003 — 03.09.2023)
• Румик Олександр Іванович (01.02.1990 — 08.09.2026)
• Тетерук Артем Володимирович (13.039.2025)
• Тетерук Сергій Сергійович (27.01.1990 — 28.09.2022)
• Чугаєвський Олег Леонідович (06.07.1987 — 24.09.2023)
• Юрковський Ярослав Євгенович (04.10.1982 — 30.09.2023)
• Якимчук Владислав Сергійович (22.04.1996 — 05.09.2014)
• Ярошинський Юрій Михайлович (31.10.1982 — 20.09.2023).

Байдюк Сергій Іванович (01.06.1988 — 24.09.2024) , солдат, старший стрілець 1-го аеромобільного взводу 7-ї аеромобільної роти 2-го аеромобільного батальйону 46-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ (військова частина А4350).

Військова служба: Пр изваний за загальною мобілізацією 10 серпня 2024 р. Бердичівським РТЦК та СП Житомирської області. Після проходження фахової підготовки ніс службу на посаді старшого стрільця у складі аеромобільного підрозділу ДШВ ЗСУ.

Загибель: 24 вересня 2024 р. солдат Сергій Байдюк героїчно загинув під час виконання бойового завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності України в результаті ворожій атаки FPV-дрона під час бойових дій у Донецькій області. Похований на Бердичівщині.

Безкровна Олена Іванівна (21.02.1978 — 10.09.2022) , молодший сержант, бойова медикиня 26-ї окремої артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича.

Освіта та цивільна медична практика : З дитинства проживала у Бердичеві. Закінчила Бердичівську ЗОШ № 4 та Бердичівський медичний коледж. Працювала медсестрою в осередку Товариства Червоного Хреста, у хірургічному відділенні Бердичівської міської лікарні, а згодом — у фізіотерапевтичному кабінеті Центру соціально-психологічної реабілітації. Відзначалася винятковою чуйністю, любов’ю до дітей та високим професіоналізмом.

Військова служба: 2019 р. підписала контракт із Збройними Силами України та стала до лав 26-ї ОАБр ім. генерал-хорунжого Романа Дашкевича на посаду бойового медика. З перших днів повномасштабного вторгнення рф у лютому 2022 р. самовіддано рятувала життя та здоров’я військовослужбовців на передовій.

Загибель: 10 вересня 2022 р. молодший сержант Олена Безкровна загинула під час контрнаступальної операції ЗСУ поблизу села Бугаївка Чугуївського району Харківської області. Зазнала смертельного осколкового поранення внаслідок ворожого артилерійського обстрілу.

Родина та вшанування: Похована у м. Бердичеві. У захисниці залишилася донька Дар’я.

Бодрягін Володимир Олександрович (31.03.1985 — 30.09.2022), рядовий, стрілець — помічник гранатометника 1-го стрілецького взводу 1-ї стрілецької роти 1-го окремого стрілецького батальйону Збройних Сил України (військова частина А4080).

Військова служба: З початком повномасштабної агресії РФ став на захист Батьківщини. Проходив службу на посаді стрільця — помічника гранатометника у складі 1-ї стрілецької роти ВЧ А4080.

Загибель: 30 вересня 2022 р. рядовий Володимир Бодрягін героїчно загинув під час виконання військового обов’язку з оборони України поблизу міста Бахмут Донецької області.

Гайдабура Сергій Іванович (11.10.1986 — 02.09.2022) , солдат, стрілець-номер обслуги (навідник кулемета) 2-го аеромобільного взводу 8-ї аеромобільної роти 3-го аеромобільного батальйону військової частини А4350 (46-та окрема аеромобільна бригада). Учасник АТО.

Освіта та цивільне життя: Народився у Бердичеві. Навчався у Бердичівській ЗОШ № 7, після чого здобув професію токаря у ПТУ № 4. Працював оператором деревообробного верстата на підприємстві «Дніпровуд».

Військовий шлях (2009–2014 рр.) : 2009–2010 рр. проходив строкову службу у лавах 95-ї окремої аеромобільної бригади. З початком російської агресії 2014 р. був серед перших бердичівських десантників, які повернулися до рідного підрозділу для захисту сходу України. За мужність та героїзм під час АТО відзначений державними та відомчими нагородами.

Повномасштабне вторгнення та загибель: 26 лютого 2022 р. під час загальної мобілізації знову став до лав Збройних Сил України, де був зарахований до десантно-штурмових військ (ВЧ А4350). 2 вересня 2022 р. під час визвольної операції на Херсонщині поблизу села Сухий Ставок Бериславського району екіпаж бронеавтомобіля (водій Сергій Дух, навідник кулемета Сергій Гайдабура) рухався у складі військової колони. Під час проходження відкритої ділянки місцевості в їхню бронемашину влучив прямим наведенням постріл ворожого танка. Офіційне підтвердження про загибель воїна родина отримала 7 вересня 2022 р. після п’яти днів невизначеності.

Галецький Володимир Геннадійович, позивний «Варшава» (31.10.1997 — 13.09.2022) , бойовий медик, доброволець штурмової роти спецпідрозділу «KRAKEN» Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

Освіта, захоплення та життя за кордоном: Народився у Бердичеві. Навчався на фізіотерапевта. На початок повномасштабного вторгнення РФ закінчував університет у Варшаві (Польща), де мав власну приватну медичну практику. Різнобічно обдарована особистість: займався бойовими мистецтвами, майстерно грав у шахи, подорожував, писав вірші, музику та пісні.

Військовий шлях: З початком повномасштабної війни свідомо відмовився від безпечного життя за кордоном і повернувся в Україну, щоб стати на її захист. Добровольцем вступив до спецпідрозділу «KRAKEN» ГУР МО України. З посади бойового медика штурмової роти брав безпосередню участь у найгарячіших боях за звільнення Харківщини.

Загибель: 13 вересня 2022 р. 24-річний бойовий медик Володимир Галецький загинув під час визволення міста Куп’янськ Харківської області. Під час ворожого обстрілу з РСЗВ «Град» отримав смертельне поранення, загинувши миттєво. У жовтні воїну мало виповнитися 25 років. Похований у Бердичеві. У захисника залишилися батьки, молодший брат, наречена, друзі та побратими.

Ганюк Артем Юрійович (14.03.1981 — 18.09.2024) , солдат підрозділу Сил територіальної оборони Збройних Сил України.

Освіта та захоплення: Народився у Бердичеві. Навчався у Бердичівській ЗОШ № 10, а після 9 класу вступав до ПТУ № 4. З юнацьких років захоплювався стрілецьким спортом, ретельно тренувався, досконало володів навичками прицільної стрільби.

Військова служба: 2014 р. йому було відмовлено в мобілізації за медичними показниками. Проте з початком повномасштабного вторгнення РФ 2022 р. Артем виявив наполегливість і чотири рази звертався до Бердичівського РТЦК та СП, доки не був призваний до лав Сил територіальної оборони ЗСУ. Побратими відзначали його як відповідального та гідного воїна.

Смерть: Помер 18 вересня 2024 р. у Миколаївському військовому госпіталі внаслідок раптового загострення хронічних хвороб, спричиненого важкими умовами військової служби. Похований у Бердичеві.

Данилюк Артур Олегович (30.08.2005 — 12.09.2024) , солдат, радіотелефоніст батальйону спеціального призначення 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України.

Дитинство та вибір шляху: Народився у Бердичеві, був єдиною і бажаною дитиною в родині. Навчався на каменяра, але мав виняткове покликання — стати військовим-штурмовиком. Попри проблеми зі здоров’ям у матері (інвалідність) та її побоювання, у 18-річному віці виявив непохитну волю і 12 січня 2024 р. підписав контракт із бригадою «Азов» НГУ.

Військова служба: Пройшов інтенсивний вишкіл під керівництвом інструкторів «Азову». Мріяв особисто отримати шеврон легендарної бригади на бойових позиціях (шеврон було передано матері вже після його загибелі). Самостійно купував якісне спорядження за власні та надані рідними кошти.

Загибель: Вийшов на останній зв’язок 6 вересня 2024 р. З 12 вересня 2024 р. вважався зниклим безвісти під час запеклих боїв на Бахмутському напрямку. Згодом було з’ясовано, що 19-річний солдат Артур Данилюк загинув 12 вересня 2024 р. у смт Неліпівка Бахмутського району Донецької області під час ворожого артилерійського обстрілу будівлі місцевої школи внаслідок осколкового поранення голови. У Героя залишилася мати Галина Анатоліївна. Похований у Бердичеві.

Золотухін Олексій Валерійович (03.06.1988 — 29.09.2025), солдат, оператор безпілотних літальних апаратів (БПЛА) 1-го аеромобільного батальйону 81-ї окремої аеромобільної Слобожанської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ.

Походження, освіта та цивільне життя: Народився у м. Горлівка Донецької області. Навчався на шахтаря, згодом здобув фах токаря у Горлівському вищому професійному училищі. 2012 р. разом із родиною переїхав до Бердичева. Працював висококласним оператором верстатів зчисловим програмним керуванням (ЧПК) на підприємстві «Брикетуючі технології». Проживав із сім’єю по вулиці Шолом-Алейхема.

Військова служба: До лав Сил оборони України долучився на початку 2025 р. Пройшов базовий військовий вишкіл у навчальному центрі, де завдяки високій технічній грамотності був відібраний для спеціалізованого навчання на оператора БПЛА. Згодом був зарахований до складi 1-го аеромобільного батальйону 81-ї ОАЕМБр ДШВ ЗСУ. Мужньо виконував бойові завдання безпосередньо у рідному для нього Донецькому регіоні.

Загибель: 29 вересня 2025 року солдат Олексій Золотухін загинув від отриманого поранення під час виконання бойового завдання із відсічі збройної агресії РФ у Бахмутському районі Донецької області (не доживши трьох тижнів до своєї першої планованої відпустки). У захисника залишилися дружина, батьки та брат. Батьки Олексія здолали складний і тривалий шлях із тимчасово окупованої Горлівки через декілька країн, щоб попрощатися з сином. Похований на військовому секторі міського кладовища Бердичева.

Калінічев Володимир Вікторович (14.07.1968 — 22.09.2026), сержант Сил оборони України.

Військова служба: Долучився до лав Сил оборони України з початком повномасштабного вторгнення. Обiймав сержантську посаду в одному з бойових підрозділів. Для побратимів був надійним плечем, досвідченим наставником і взірцем військової честі та гідності.

Обставини смерті: Мужньо виконував військовий обов’язок із захисту суверенітету та незалежності України. Серце майстер-сержанта Володимира Калінічева передчасно зупинилося 22 вересня 2026 р. у лікарні внаслідок важкого загострення захворювання, пов’язаного із захистом Батьківщини.

Камінський Віктор В’ячеславович (29.08.1972 — 13.09.2023) , прапорщик, головний сержант взводу технічного забезпечення танкового батальйону 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади. Учасник АТО, інвалід війни II групи.

Цивільне та військове життя: Народився у селі Хажин Бердичівського району, де закінчив школу. Згодом навчався у Бердичівському ПТУ № 4. Пройшов строкову службу, після чого залишився на військовій службі у званні прапорщика. Згодом звільнився в запас і займався підприємницькою діяльністю.

Антитерористична операція (АТО) та повномасштабне вторгнення: 2014 р. став на захист Батьківщини в зоні проведення АТО, де зазнав важких поранень і отримав статус інваліда війни II групи. Попри це, з початком повномасштабного вторгнення РФ наполегливо домагався повернення на фронт. Отримавши декілька відмов у ТЦК, мобілізувався лише з шостої спроби.

Служба в ДШВ та смерть: Досвідчений і висококваліфікований фахівець, Віктор обійняв посаду головного сержанта взводу технічного забезпечення танкового батальйону 25-ї ОПДБр Січеславської. Через підірване війною та важкими навантаженнями здоров’я потребував госпіталізації. Серце воїна зупинилося під час лікування 13 вересня 2023 р. Наприкінці серпня йому виповнився 51 рік. Похований у Бердичеві.

Марущак Володимир Миколайович, позивний «Вакула» (28.05.1990 — 04.09.2024) , солдат, помічник гранатометника батальйону «Свобода» 4-ї бригади оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка «Рубіж» Національної гвардії України.

Цивільне життя та талант: Народився у Бердичеві. Навчався у Бердичівській ЗОШ № 3. З шкільних років мав рідкісний художній та просторовий талант — міг від руки з точністю креслити без лінійки. Працював ковалем у кузнях, виконуючи повний цикл виготовлення ажурних кованих виробів (від обробки металу та зварювання до фарбування). Вражав близьких і замовників тим, що міг визначити точні розміри майбутнього виробу чи воріт без вимірювальних рулеток, просто оглянувши місце встановлення.

Військова служба: З початком повномасштабного вторгнення став на захист України. Службу проходив на посаді помічника гранатометника у складі легендарного батальйону «Свобода» 4-ї бригади оперативного призначення НГУ «Рубіж».

Загибель: 4 вересня 2024 р. 34-річний солдат Володимир Марущак героїчно загинув під час виконання бойового завдання у запеклому бою з російськими окупантами на Бахмутському напрямку Донецької області. Похований у рідному Бердичеві.

Матвійчук Дмитро Сергійович (04.03.1998 — 13.09.2023) , солдат, навідник штурмового батальйону 3-ї окремої штурмової бригади Збройних Сил України.

Освіта та цивільне життя: Народився у Бердичеві. Навчався у Бердичівській міській гімназії № 2 (в паралельному класі із загиблим роком раніше Героєм Володимиром Галецьким). Закінчив Бердичівський коледж промисловості, економіки та права. Працював на підприємствах міста. На момент початку повномасштабного вторгнення разом із батьком перебував на працевлаштуванні в Литві.

Свідомий вибір та військовий шлях: Попри вмовляння рідних залишитися у безпеці за кордоном, свідомо повернувся в Україну, щоб стати на її захист разом із братом Денисом. Оскільки за віком під мобілізацію не підпадав, поїхав до Києва та добровольцем підписав контракт із 3-ю окремою штурмовою бригадою (3 ОШБр). Пройшов інтенсивну підготовку та вишкіл. Під час однієї з коротких відпусток одружився.

Загибель: 13 вересня 2023 р. поблизу міста Бахмут Донецької області точився важкий бій. Отримавши контузію, 25-річний солдат Дмитро Матвійчук разом із побратимом кинувся під щільним ворожим обстрілом витягувати пораненого бойового товариша з поля бою. Під час евакуації воїни потрапили під щільний обстріл окупантів. Дмитро загинув на місці. Деякий час вважався зниклим безвісти.

Родина та вшанування: У захисника залишилися батьки, дружина, молодший брат Денис (також захисник України) та сестра. Похований у Бердичеві.

Поліщук Олександр Іванович (10.02.1973 — 22.02.2022), солдат, гранатометник механізованого батальйону 66-ї окремої механізованої бригади (військова частина А7014).

Цивільне життя та родина: Народився у смт Вакуленчук Чуднівського району Житомирщини, де закінчив школу. Під час здобуття Україною Незалежності 1991 р. перебував на строковій службі в Казахстані, звідки перевівся для продовження служби на Батьківщину. Працював у правоохоронних органах Київського метрополітену, на підприємстві «Метробуд». Останні 30 років проживав із сім’єю у Бердичеві, працював на міському хлібозаводі та м’ясокомбінаті «Інкофуд».

Військова служба: Призваний за мобілізацією 4 квітня 2022 р. Під час проходження військового вишколу в 169-му навчальному центрі «Десна» вижив під час масованого ракетного удару ворога по території центру. Згодом був зарахований гранатометником до 66-ї окремої механізованої бригади (ВЧ А7014).

Загибель: 22 вересня 2022 р. під час наступально-штурмової операції ЗСУ у лісовому масиві поблизу міста Лиман Донецької області Олександр Поліщук вступив у безпосередній стрілецький бій із ворожою піхотою, під час якого зазнав смертельного вогнепального поранення. Похований у Бердичеві. У захисника залишилися дружина та діти.

Прокопенко Сергій Олександрович (24.08.1997 — 07.09.2024) , солдат 61-ї окремої механізованої Степової бригади Сухопутних військ ЗСУ.

Дитинство, освіта та трудовий шлях: Народився на Вінниччині, проте з немовлячого віку зростав у Бердичеві. Навчався у Бердичівській ЗОШ № 4 та ЗОШ № 1 (через вади здоров’я здобував освіту за індивідуальним графіком). Закінчив ПТУ № 4 за спеціальністю «електрик». Працював у будівельній сфері, охороні, на Андрушівському маслозаводі та на пилорамі колишнього БРБУ. Захоплювався комп’ютерними технологіями.

Військова служба: У лютому 2024 р. свідомо пройшов військово-лікарську комісію та був мобілізований до лав Збройних Сил України. Після проходження базової військової підготовки був зарахований до 61-ї окремої механізованої Степової бригади.

Участь у Курській операції та загибель: У серпні 2024 р. у складі свого з’єднання брав участь у військовій наступальній операції на території Курської області рф (зокрема у боях за визволення та взяття під контроль міста Суджа). 7 вересня 2024 р. солдат Сергій Прокопенко героїчно загинув під час виконання бойового завдання на території Курської області. Похований у місті Бердичеві.

Регета Олександр Анатолійович (10.02.2003 — 03.09.2023) , солдат, навідник роти спеціального призначення Збройних Сил України.

Освіта та цивільне життя: Народився і зростав у Бердичеві. Навчался у Бердичівській ЗОШ № 7, після чого здобув спеціальність муляра у Бердичівському професійному будівельному ліцеї. Мріяв розбудовувати та відновлювати українські міста після війни.

Військова служба: Після призову та проходження спеціальної військової підготовки був зарахований на посаду навідника до складу роти спеціального призначення ЗСУ. Сумлінно та стійко виконував складні бойові завдання.

Загибель: 3 вересня 2023 р. 20-річний солдат Олександр Регета героїчно загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Гатище Чугуївського району Харківської області. Похований на міському цвинтарі Бердичева.

Румик Олександр Іванович (01.02.1990 — 08.09.2026), солдат, оператор розвідувальних безпілотних літальних апаратів (БПЛА) 32-ї окремої механізованої «Сталевої» бригади Збройних Сил України.

Походження, освіта та цивільне життя: Народився у Бердичеві в сім’ї педагогів (батько викладав історію у педагогічному училищі, мати працювала вихователем). Закінчив Бердичівську ЗОШ № 1 із золотою медаллю. Здобув вищу освіту в Житомирському національному агроекологічному університеті за спеціальністю «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності» (бакалавр). Працював на підприємствах у Києві. З 2010 р. родина проживала у с. Велика П’ятигірка Бердичівського району.

Військова служба: Мобілізований до лав ЗСУ 10 лютого 2023 р. Розпочинав службу номером мінометного розрахунку у складі 403-го окремого стрілецького батальйону. Згодом перевівся до 32-ї окремої механізованої бригади. Опанував важкі міномети, а пізніше пройшов перепідготовку та став оператором розвідувальних БПЛА.

Бойовий шлях: У складі 32-ї ОМБр брав участь у виснажливих боях на найскладніших напрямках східного фронту: під Куп’янськом (2023 р.), біля Торецька (із літа 2024 р.) та на Покровському напрямку (з початку 2025 р.). Під час одного з чергувань зазнав важких множинних поранень від вибуху ворожого дрона, але після лікування та реабілітації повернувся у стрій до свого розвідувального підрозділу.

Загибель: 8 вересня 2026 р. під час виконання чергового тривалого бойового завдання з аеророзвідки на Покровському напрямку солдат Олександр Румик загинув внаслідок прямого влучання ворожої керованої авіаційної бомби (КАБ) у бліндаж. Попри надскладну оперативну обстановку, побратими-розвідники провели ризиковану евакуаційну операцію та евакуювали тіло Героя. У захисника залишилися батьки.

Тетерук Артем Володимирович (13.03.1989 — 03.09.2025) , солдат 71-ї окремої єгерської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ.

Освіта та цивільне життя: Народився у Бердичеві. Навчався у ЗОШ № 10, а з 7-го класу — у ЗОШ № 3. Здобув спеціальність муляра-штукатура у Бердичівському професійному будівельному ліцеї. Працював на взуттєвій фабриці «Ріф-1» та підприємстві з виробництва меблевих деталей «Ритм». Захоплювався мото- та автотехнікою.

Військова служба: Був мобілізований до лав Збройних Сил України влітку 2025 р. Після проходження базової загальновійськової підготовки був зарахований до складу 71-ї окремої єгерської бригади ДШВ ЗСУ, яка виконувала завдання з оборони державних рубежів на північному напрямку у Сумській області.

Загибель: 20 серпня 2025 р. вийшов на бойове чергування на передових позиціях. 3 вересня 2025 року солдат Артем Тетерук героїчно загинув під час виконання бойового завдання у Сумській області внаслідок ворожого скиду вибухового пристрою з БПЛА. Похований у рідному Бердичеві.

Тетерук Сергій Сергійович (27.01.1990 — 28.09.2022), сержант, командир стрілецького відділення стрілецького батальйону 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. Учасник АТО.

Освіта та цивільне життя: Народився у с. Хмельове (Білоцерківка) Бердичівського району, навчався у Половецькій ЗОШ. Закінчив ПТУ № 33, здобувши фах водія. Працював за спеціальністю на Бердичівському пивоварному заводі та підприємстві «Трансбудсервіс».

Антитерористична операція (АТО) та повномасштабна війна: 2014 р. був мобілізований до лав ЗСУ, брав безпосередню участь в АТО, визволяв міста і села Донеччини та Луганщини, за що був відзначений численними командувальними грамотами та нагородами. З перших днів повномасштабного вторгнення РФ у лютому 2022 р. знову став до лав 30-ї ОМБр ім. князя Костянтина Острозького. Як досвідчений сержант і командир відділення, передачивав бойовий досвід підлеглим та дбав про кожного бійця.

Загибель : 28 вересня 2022 р. сержант Сергій Тетерук загинув під час запеклого бою з окупантами поблизу смт Зайцеве (передмістя Горлівки) Донецької області внаслідок масованого ворожого танково-мінометного обстрілу.

Родина та вшанування: У захисника залишилися дружина та маленький син Давід (2018 р.н.). Похований у с.Половецьке на Бердичівщині.

Чугаєвський Олег Леонідович (06.07.1987 — 24.09.2023), солдат, стрілець — помічник гранатометника 2-го механізованого відділення 3-го механізованого взводу 5-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького (військова частина А0409). Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (посмертно).

Військова служба та характеристика: За час проходження військової служби зарекомендував себе як зразковий, дисциплінований та відповідальний воїн, відмінно виконував свої функціональні обов’язки у складі 30-ї ОМБр, користувався високим авторитетом і повагою серед побратимів.

Загибель: 24 вересня 2023 р. солдат Олег Чугаєвський героїчно загинув у боях із російськими окупантами поблизу села Залізнянське Бахмутського району Донецької області під час виконання бойового завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності України.

Державні нагороди та вшанування: За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). У захисника залишилися батьки, дружина та дитина.

Юрковський Ярослав Євгенович (04.10.1982 — 30.09.2023), солдат мотострілецького батальйону окремої танкової бригади Збройних Сил України.

Освіта та цивільне життя: Народився у Бердичеві. Навчався у Бердичівській ЗОШ № 1, а випускний клас закінчив у Бердичівській ЗОШ № 5 із золотою медаллю. Здобув вищу економічну освіту в одному з університетів Республіки Польща. Після навчання проживав і працював у Чернівецькій області.

Військовий шлях: З початком повномасштабного вторгнення РФ у лютому 2022 року одразу повернувся до Бердичева та звернувся до районного ТЦК та СП з вимогою відправити його на фронт. Проходив службу у мотострілецькому батальйоні танкової бригади, брав участь у бойових діях на найгарячіших ділянках фронту.

Загибель: 30 вересня 2023 р. солдат Ярослав Юрковський загинув під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини, не доживши чотири дні до свого 41-річчя. Похований у рідному Бердичеві.

Якимчук Владислав Сергійович, позивний «Шаман» (22.04.1996 — 05.09.2014) , солдат, доброволець 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» Сухопутних військ ЗСУ. Учасник Революції Гідності та АТО.

Гражданський подвиг та юність: Народився у Бердичеві. Після жорстокого розгону студентів на Майдані Незалежності восени 2013 р. став активним учасником Революції Гідності. З початком російської агресії 2014 р. одразу після досягнення повноліття записався добровольцем до лав Нацгвардії, пройшов вишкіл у навчальному центрі «Вільці/Великі Петрівці» та долучився до 24-го БТрО «Айдар».

Участь в АТО та загибель: У складі батальйону «Айдар» брав участь у визволенні населених пунктів Луганщини. 5 вересня 2014 р. близько 14:30 бійці батальйону потрапили у ворожу засаду російських диверсантів на шосе Н-21 поблизу с. Цвітні Піски Слов’яносербського району Луганської області (біля Луганського гольф-клубу). 18-річний воїн загинув у запеклому бою разом із 16 побратимами.

Ідентифікація та вшанування: Тривалий час вважався зниклим безвісти, був похований як тимчасово невстановлений Герой на військовому цвинтарі у Старобільську. Ідентифікований за результатами ДНК-експертизи. Перепохований у Бердичеві.

Ярошинський Юрій Михайлович (31.10.1982 — 20.09.2023), солдат, стрілець-санітар 117-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України.

Життєвий шлях: Народився у селі Хажин Бердичівського району. Навчався у Бердичівській ЗОШ № 12, а професію муляра здобув у Бердичівському ПТУ № 3. Працював на будівельних підприємствах у різних містах України, вирізнявся високою відповідальністю та майстерністю.

Військова служба: Мобілізований до лав ЗСУ у грудні 2022 р. Після проходження підготовки у навчальному центрі був направлений для подальшого проходження служби до 117-ї окремої механізованої бригади на посаду стрільця-санітара.

Бойовий шлях та подвиг: В умовах інтенсивних боїв виконував надскладні та ризиковані завдання з розшуку, надання першої медичної допомоги та евакуації поранених побратимів безпосередньо з поля бою.

Загибель: 20 вересня 2023 р. солдат Юрій Ярошинський загинув під час виконання бойового завдання у запеклому бою на Запорізькому напрямку. Похований у с.Хажин на Бердичівщині.

Житомирські