Каланча на Базарній: як у Житомирі помічали пожежі до рацій і пожежних авто

02 жовтня 2026 р. 15:02

02 жовтня 2026 р. 15:02

Якщо наприкінці XIX століття над житомирськими дахами здіймався дим, одним із перших його мав помітити черговий на пожежній каланчі. Звідти оглядали місто, а внизу напоготові стояли кінні повози з водою.

Кам’яну пожежну каланчу на тодішній Базарній вулиці — нині це вулиця Святослава Ріхтера — збудували у 1895 році. У хронографі історичних подій Житомира краєзнавця Бориса Дубмана згадується, що поруч була дерев’яна прибудова на чотири бокси для кінних повозів-водовозів.

Замість рації — людина на висоті

Сьогодні повідомлення про пожежу за лічені секунди потрапляє до диспетчера, а розрахунок виїжджає спеціальним автомобілем. Наприкінці XIX століття усе починалося значно простіше: місто треба було буквально оглядати згори.

За даними «Історичної Волині» , у 1895 році пожежну службу Житомира поділили на два підрозділи. Один із них розташували на Базарній. П’ятиярусна цегляна каланча завершувалася критим оглядовим майданчиком, звідки чергові могли помітити дим або полум’я над міською забудовою.

Після сигналу починалася інша частина роботи. Пожежники запрягали коней, брали необхідне спорядження і вирушали до місця загоряння. Автоцистерн ще не існувало, тому воду доставляли спеціальними повозами-водовозами.

Воду на пожежу іноді доводилося везти здалеку

Для тодішнього Житомира це було одним із найслабших місць пожежної охорони. Централізованого водопостачання ще не було, а запас води біля місця займання міг виявитися недостатнім.

В історичній довідці «Житомирводоканалу» зазначається, що під час пожеж воду доводилося доставляти за кілька верст або качати з колодязів.

Ситуація почала змінюватися наприкінці століття. У 1894 році міська дума схвалила проєкт житомирського водогону, а 12 травня 1898 року він почав повноцінно працювати. Перші водопровідні магістралі були невеликими — близько 2,34 кілометра, однак водогін одразу проєктували і з урахуванням потреб пожежної охорони.

До пожежної системи долучилася і водонапірна вежа

У 1898 році в Житомирі з’явилася ще одна висока споруда, пов’язана із захистом міста від вогню, — водонапірна вежа. Її не слід плутати з пожежною каланчею на Базарній: споруди мали різне основне призначення.

Водночас водонапірна вежа також стала частиною міської протипожежної системи . На її даху був оглядовий майданчик із прожектором. Під час пожежі сигнал попереджав містян, щоб вони тимчасово обмежили користування водою і в мережі зберігався необхідний тиск.

На водопровідних трубах встановлювали пожежні крани. Це означало, що воду вже не завжди потрібно було везти до місця займання лише бочками на кінних повозах.

Каланча була і спостережним пунктом, і центром пожежної частини

Уся система виглядала доволі просто. Висока каланча давала змогу якомога раніше побачити пожежу. Постійна команда перебувала поруч. Коні й водовози чекали в боксах, а після появи водогону пожежники поступово отримали доступ і до міської водопровідної мережі.

Телефонний зв’язок у Житомирі з’явився ще 1890 року, однак до сучасної системи диспетчеризації, радіозв’язку і спеціальних пожежних автомобілів було ще далеко. Тому людське спостереження з висоти залишалося важливою частиною міської безпеки.

Кам’яна каланча на колишній Базарній пережила і кінні пожежні повози, і появу водогону, і перехід міста до зовсім іншої техніки. Сьогодні вона нагадує, як трохи більше століття тому Житомир захищали від вогню за допомогою вежі, коней, водовозів і людей, які годинами вдивлялися в міські дахи.

Житомирські