130 років червоноцегляній кірсі у Житомирі: як німецький храм перетворили на спортзал «Динамо»

19 жовтня 2026 р. 20:18

19 жовтня 2026 р. 20:18

У 2026 році виповнюється 130 років лютеранській кірсі на вулиці Коцюбинського у Житомирі. Її збудували для німецької громади, яка майже століття не мала власного повноцінного храму. У цій будівлі звучав орган, за радянських часів вона стала спортзалом «Динамо», а згодом знову повернулася до релігійного життя.

Червона цегла, високі вікна, загострені обриси фронтону та незвичайна кладка вирізняють кірху серед старої забудови Житомира. Будинок за адресою Коцюбинського, 5 зберігся з 1896 року. Його спроєктував міський архітектор Арнольд Карлович Єнш .

Майже сто років без власного храму

Історія німецької лютеранської громади Житомира почалася значно раніше за появу цієї будівлі. Ще 1801 року в місті організували лютеранську парафію, яка стала однією з перших на Волині.

Проте тривалий час віряни збиралися для богослужінь у найманих і пристосованих приміщеннях. Про це розповідає Житомирська обласна бібліотека для дітей та юнацтва , посилаючись на краєзнавчий нарис Георгія Мокрицького «Лютеранська кірха у Житомирі».

У XIX столітті громада отримала земельну ділянку від вдови німецького колоніста Вільгельма Кнаака. На старих планах міста тут уже позначали невелику споруду, яку використовували для релігійних потреб.

Місце з часом стало настільки пов’язаним із громадою, що вулицю назвали Лютеранською. Нині це вулиця Коцюбинського.

Будівництво великого цегляного храму завершили 1896 року. Кірху освятили на честь святої Анетти. Для громади, яка десятиліттями збиралася у пристосованих приміщеннях, поява власної церкви стала довгоочікуваною подією.

Чому житомирську кірху збудували саме такою

Архітектор Арнольд Єнш обрав стиль модернізованої готики — одну з течій неоготики, популярної в європейській храмовій архітектурі XIX століття.

Головним матеріалом стала звичайна червона цегла. Проте Єнш використав її не тільки для стін. Виступи кладки, обрамлення вікон, декоративні пояси та ступінчасті елементи створили складний малюнок фасадів.

У науковій праці Н. Яцунової про сакральну архітектуру німецьких колоністів Волині житомирську кірху описано як однонефний храм зального типу. Усередині він мав один основний простір для вірян, а не кілька окремих поздовжніх частин.

Якщо придивитися до зовнішніх стін, можна побачити чергування великих вікон і виступів, які підкреслюють висоту будівлі. Саме ці форми створюють характерний неоготичний вигляд кірхи.

Арнольд Єнш працював і над іншою відомою житомирською спорудою — водонапірною вежею, зведеною 1898 року. Її проєкт він розробляв разом із Мечиславом Лібровичем. Про історію будівництва водонапірної вежі та її архітектурні особливості також розповідав Житомир Онлайн .

Для лютеран кірха була місцем богослужінь, проповідей, спільних молитов і церковного співу. На відміну від православної традиції з іконостасом, лютеранські храми зазвичай мали стриманіше внутрішнє оздоблення. Важливу роль у богослужіннях відігравали читання Святого Письма, проповідь і музика.

У кірсі грав дід Святослава Ріхтера

З житомирською лютеранською громадою була тісно пов’язана родина Ріхтерів.

На органі кірхи грав Даніїл Генріхович Ріхтер — дід майбутнього всесвітньо відомого піаніста Святослава Ріхтера, який народився в Житомирі 1915 року.

Даніїл Ріхтер мешкав неподалік храму. Його будинок стояв праворуч від кірхи, але до нашого часу не зберігся. Згодом тут жив і батько піаніста Теофіл Данилович Ріхтер.

З органною музикою кірхи був пов’язаний також Едуард Данилович Ріхтер — дядько Святослава. Він певний час виконував обов’язки органіста.

Отже, ще задовго до світової слави Святослава Ріхтера музика була частиною життя його житомирської родини. А лютеранська кірха — одним із місць, де вона звучала.

Як із храму зробили спортивний зал

У другій половині 1930-х років релігійне життя будівлі перервалося. Радянська влада закрила кірху, а її приміщення передали спортивному товариству «Динамо».

Там, де раніше відбувалися богослужіння, облаштували спортивний зал.

Після Другої світової війни храм не повернули лютеранській громаді. Спортклуб продовжував користуватися будинком, а для його адміністрації зі східного боку спорудили триповерхову прибудову.

Під час цієї перебудови зруйнували апсиду — частину храму, в якій раніше містився вівтар. Змінився не тільки інтер’єр, а й первісний архітектурний вигляд споруди.

У 1980-х роках розібрали й розташований поруч колишній будинок пастора, споруджений у неоготичному стилі.

Повернення до релігійного життя

Новий етап в історії кірхи розпочався 1990 року. Після тривалих клопотань будівлю передали громаді євангельських християн-баптистів.

Згодом почали реставрацію та розширення комплексу. Поруч зі старим храмом звели приміщення для недільної школи й нову дзвіницю заввишки 25 метрів.

Нові споруди створили архітектурний ансамбль зі старою червоноцегляною кірхою. Над проєктом працювали архітектори Валерій Герез, Валерій Головатенко та Сергій Єрко.

Історична будівля на вулиці Коцюбинського, 5 зберегла статус пам’ятки архітектури. У 2026 році їй виповнюється 130 років.

Житомирські