Житомиряни платили водовозам за воду з Тетерева: як у місті звели 31-метрову вежу

21 жовтня 2026 р. 14:37

21 жовтня 2026 р. 14:37

У 1874 році житомирські газети писали про проблему, знайому чи не кожному містянину: воду з Тетерева доводилося доставляти додому, а послуги водовозів були не по кишені багатьом родинам. Минуло понад двадцять років, перш ніж у Житомирі з’явилися водопровідні крани. Разом із першими трубами місто отримало й 31-метрову цегляну вежу, яка досі залишається однією з його найвідоміших споруд.

Історію появи житомирського водогону зберегли тогочасні газети, міські документи та креслення. Частину цих матеріалів оприлюднили Житомирводоканал в історичній довідці та Державний архів Житомирської області.

Воду возили з Тетерева, а під час пожеж її не вистачало

Наприкінці XIX століття Житомир був губернським містом, але централізованого водопостачання не мав. Воду брали з криниць або купували у водовозів, які доставляли її з Тетерева.

У «Волинських губернських відомостях» за 1874 рік описували, наскільки незручним і дорогим було таке водопостачання. Воду доводилося везти від річки на відстань двох і більше верст. Для багатьох мешканців оплата доставлення була надто великою витратою.

В іншому газетному матеріалі того часу згадували скелясті береги Тетерева. Мальовничі краєвиди приваблювали художників, але людям, які носили звідти воду, доводилося долати круті підйоми з важкою ношею.

Особливо гостро нестачу води відчували під час пожеж. Житомир мав чимало дерев’яних будівель, а для гасіння вогню доводилося підвозити воду здалеку або викачувати її з криниць. Через це навіть невелике займання могло обернутися великою бідою.

Водопровід був потрібний місту і для щоденного побуту, і для пожежної безпеки.

Проєкт затвердили 1894 року, а будували ще кілька років

Спроби організувати централізоване водопостачання Житомира робили неодноразово. У 1893 році київське технічне бюро «Сотрудник» подало міській управі проєкт водогону.

27–28 квітня 1894 року проєкт схвалили. Передбачалося прокласти труби, спорудити необхідні технічні об’єкти та забезпечити подавання води до споживачів.

Будівництво тривало кілька років. На березі Тетерева звели водопровідну станцію, а в місті прокладали перші магістралі. Водонапірну вежу будували протягом 1896–1898 років.

Із цією спорудою пов’язані імена архітекторів та інженерів Арнольда Єнша і Мечислава Лібровича.

Перші міські водопровідні магістралі мали загальну протяжність приблизно 2,34 кілометра. Для великого міста це була невелика мережа, однак саме з неї почалося централізоване постачання води до житомирських домоволодінь.

Навіщо місту знадобилася 31-метрова вежа

Найпомітнішою спорудою нового водогону стала водонапірна вежа. Її звели з червоної цегли, прикрасили високими арковими вікнами та декоративною кладкою. В архітектурі будівлі використали елементи готики.

За даними Житомирського обласного туристично-інформаційного центру , висота споруди становить 31 метр. У її верхній частині встановили два водяні баки загальною місткістю 200 кубічних метрів.

Кожен бак вміщував приблизно 100 тисяч літрів води. Вони допомагали підтримувати необхідний тиск у водопровідній мережі, щоб вода надходила до підключених будинків.

Вежа мала ще одне призначення — служила пожежним спостережним пунктом. Із верхнього майданчика можна було помітити займання та подати сигнал. Водопровід також передбачав використання води для гасіння пожеж.

У Житомирі існувала й окрема пожежна каланча на Базарній. Про те, як містяни помічали пожежі до появи сучасних засобів зв’язку , Житомир Онлайн розповідав в історичному матеріалі.

Вода з крана була доступна не кожному

Урочисте відкриття водонапірної вежі відбулося 27 грудня 1898 року. Перший житомирський водогін мав продуктивність близько 500 кубометрів на добу.

З появою водопроводу вода почала надходити до підключених домоволодінь. Проте провести труби до свого будинку могли передусім заможні мешканці: підключення коштувало дорого.

Існувало й незвичне правило. Міська управа забороняла власникам будинків, які вже мали водопровід, продавати воду іншим людям. Як пояснюється в історичній довідці Житомирводоканалу, це робили для забезпечення роботи та конкурентоспроможності нового міського водогону.

Отже, навіть після появи перших кранів у будинках водовози не могли одразу стати непотрібними всьому місту.

Що розповідають документи, яким понад сто років

У січні 2024 року Державний архів Житомирської області оприлюднив інформацію про онлайн-виставку цифрових копій документів , присвячену будівництву водопровідної вежі.

До добірки увійшли заява директора Київських водопроводів Федора Доната від 1880 року, проєкт із кресленнями та кошторисом 1894 року, газетна стаття про закладання фундаменту, документи про прийняття споруди в експлуатацію та доповідь міської управи про завершення будівництва.

Архів також зберіг інструкції, протоколи, інвентарні описи водопровідних мереж і рахунки за їх обслуговування.

Ці документи показують, скільки підготовчої роботи передувало появі водогону: від ранніх пропозицій і розрахунків до спорудження станції, прокладання труб та запуску системи.

Водогін перебудували, а вежа залишилася

Із розвитком Житомира водопровідну мережу розширювали, змінювали насосне обладнання та будували нові об’єкти. Стара вежа поступово втратила своє технічне значення.

У 1965 році її перестали використовувати за первісним призначенням. Згодом у будівлі працювало кафе, а в 1996 році споруду внесли до переліку пам’яток архітектури місцевого значення.

Вежа збереглася в центральній частині Житомира. Її цегляні стіни, високі вікна та характерний дах нагадують про час, коли дві великі ємності з водою допомагали забезпечувати роботу першого міського водогону.

Житомирські