Троянівський водоспад — каскад на Гнилоп’яті в центрі села Троянів

24 жовтня 2026 р. 23:55

24 жовтня 2026 р. 23:55

Троянів називають «Українською Швейцарією» Житомирщини — за скелясті береги Гнилоп’яті, гранітні брили-«баранячі лоби» і перепади висот, незвичні для рівнинного Полісся . А в самому центрі села, за будинком культури, ховається його головна родзинка — Троянівський водоспад : вода збігає кількома кам’янистими уступами серед зелені, порослих мохом каменів і старих дерев.

Звідки взявся водоспад

Водоспад утворився на рештках греблі старовинного водяного млина. Від самого млина лишилися лише кам’яні залишки за будинком культури, а вода, переливаючись через них, і створила мальовничий каскад. Нижче утворився невеликий ставок.

Цікава деталь, у якій часто плутаються навіть туристичні портали: водоспад стоїть не на самій Гнилоп’яті, а на невеликій річечці Троянівці — її правій притоці — приблизно за сто метрів до того місця, де вона впадає в Гнилоп’ять. Струмок тече з південного сходу, проходить повз будинок культури, ниряє в трубу під дорогою, спадає уступами водоспаду і майже одразу зливається з більшою річкою. Саме так водоспад підписаний і на старій світлині 2008 року у Вікісховищі: «Водоспад на р. Троянівка у центрі с. Троянів».

Коли саме збудували млин і кому він належав, документально встановити не вдалося. Відомо, що в 1864 році в Троянові працював один млин, у 1885-му — два водяні, а на початку XX століття в містечку були вже і парові, і вітряні, і водяні млини, крупорушка та олійниця.

Печера над водоспадом

Трохи вище водоспаду в скелі є невелика печера. За розповідями місцевих жителів, під час Другої світової війни в ній ховалися люди. Сьогодні на стінах можна побачити сучасні малюнки, що імітують наскельний розпис. На жаль, відвідувачі часто залишають тут сміття — тож якщо підете, заберіть своє з собою.

Містечко з п’ятисотлітньою історією

Перша достовірна письмова згадка про Троянів датується 1545 роком: у люстрації Житомирського замку згадано маєток «Trojanowce», що належав Григорію Вороничу. Рід Вороничів володів селом понад два століття. У 1598 році Олександр і Євдокія Вороничі заснували тут замок, який згорів у 1618 році. У 1648 році в Троянові налічувалося 160 дворів — чималенько як на ті часи.

У 1776 році король Станіслав Август надав Якубу Вороничу привілей на чотири ярмарки на рік, а з 1796 року Троянів став містечком і центром волості Житомирського повіту. У XIX столітті тут працювали броварня, гуральня, шкіряний завод, щотижня шуміли ярмарки, а місцеві гончарі славилися горщиками, мисками й глеками далеко за межами губернії. За переписом 1897 року в Троянові мешкало понад сім тисяч людей — він був одним із найбільших населених пунктів повіту.

На місці нинішнього будинку культури — тобто зовсім поруч із водоспадом — колись стояла панська садиба Вороничів-Дзялинських, яку згодом перейняли Стадницькі. Її замалював відомий художник Наполеон Орда. Під час революції 1905–1907 років селяни садибу спалили.

Троянів мав багату сакральну історію: дерев’яний костел святого Казимира (1751), церкви святого Іллі (1752) і Архангела Михаїла (1769), а в 1885 році тут діяли дві православні церкви, костел і дві синагоги. Нині поруч із водоспадом стоїть Свято-Успенський храм.

Можливий зв’язок назви села з римським імператором Траяном — популярна, але нічим не підтверджена версія. Історики звертають увагу, що численні українські назви на «Троян-» до Траяна стосунку не мають.

Відомі уродженці

• Аарон Давид Гордон (1856–1922) — єврейський мислитель і один з ідеологів руху за повернення до праці на землі; на його честь назвали молодіжний рух «Гордонія».
• Сергій Остапенко (1881 р. н.) — у 1919 році голова Ради народних міністрів УНР.

Трипільці на Горіховій горі

Люди облюбували ці місця ще тисячі років тому. За 0,7–0,8 км на північ від села, на правому березі Гнилоп’яті в урочищі «Швед» (його ще називають «Горіхова гора»), археологи в 1940-х роках виявили і частково розкопали пізньотрипільське поселення. Його вважають найранішим пізньотрипільським поселенням на Житомирщині. Навколо села знайдено також сліди бронзової доби, ранньоскіфське поселення VII–VI століть до н. е. і давньоруські поселення XII–XIII століть зі слідами обробки заліза.

Гранітна Гнилоп’ять

Гнилоп’ять — річка завдовжки 99 км; у XVI столітті її записували як «Велику П’ять». Біля Троянова її береги складені з гнейсів і гранітів Українського кристалічного щита. На околиці села стоять скелі «Кам’яні велетні» — округлі гранітні брили, які геологи називають «баранячими лобами». Нижче села на Гнилоп’яті працює мала Троянівська ГЕС, а будинки тут стоять просто на скелястих берегах — звідси й порівняння зі Швейцарією.

Що поруч

• Водоспад Вчелька — найвищий водоспад області, каскад із трьох скельних уступів приблизно за 10 км на північ, вище за течією Гнилоп’яті. Він на території військового полігону, тож доступ варто уточнити заздалегідь.
• Скелі «Кам’яні велетні» на Гнилоп’яті на околиці села.
• Горіхова гора — місце трипільського поселення, гарний оглядовий пункт над річкою.

Як дістатися

Троянів лежить приблизно за 23–25 км на південний захід від Житомира . Автомобілем — дорогою через Високу Піч; вона проходить вулицями села зовсім поруч із водоспадом. Автобуси до Троянова кілька разів на день відходять з автостанції Житомир АС-2. Найближча залізнична станція — Кодня, приблизно за 10 км. Водоспад — у центрі села, за будинком культури.

Координати: Як доїхати .

Коли їхати і порада

Найкраще — навесні, коли тане сніг і води найбільше, або влітку, коли каскад потопає в зелені. Узимку водоспад видно гірше. Камені біля води слизькі й укриті мохом — потрібне взуття з нековзкою підошвою, а за дітьми варто пильнувати. Зручно поєднати поїздку з пікніком біля ставка та прогулянкою скелястим берегом Гнилоп’яті.

Фото: Сергій Талавєр, Wikimedia Commons, CC BY-SA 3.0.

Житомирські