«Хочу внести своє ім'я в історію карате»: історія звягельського каратиста Нікіти Дмитренка

29 жовтня 2026 р. 17:28

29 жовтня 2026 р. 17:28

20-річний звягелець Нікіта Дмитренко став срібним призером 14-го чемпіонату світу з карате серед юніорів та молоді віком до 21 року у категорії куміте Куміте — це це навчальний або змагальний поєдинок (спаринг) між двома бійцями в японських бойових мистецтвах, зокрема в карате. до 84 кілограмів. У вирішальному поєдинку Нікіта поступився єгиптянину Омару Осману, який вже мав титул чемпіона світу.

Нікіта Дмитренко розповів кореспондентам Суспільного як прийшов у спорт та про свій шлях до срібної медалі на Чемпіонаті світу.

« У мене є старший брат, який ходив на карате. Мама постійно забирала його з тренувань і мені дуже подобалося, як діти там бігають, тренуються. Можна сказати, що мене в карате привели старший брат і мама. Ц е сенс життя. Це адреналін і емоції, які отримую від тренувань, від спілкування з командою, з тренерами. Поразки, перемоги — це все переживаємо разом. І це дуже круто», — розповів Нікіта.

За словами спортсмена, перші його змагання відбулися у Звягелі.

«Мені було вісім-дев'ять років. Це був чемпіонат міста. Я тоді посів третє місце, якщо не помиляюся. Я тоді був дуже задоволений. Це була перша медаль», — згадує каратист.

Першим тренером Нікіти Дмитренка був Вадим Рибачок. За словами Вадима, Нікіта ще у дитинстві поставив перед собою мету досягти високих результатів у карате.

«Я дуже часто говорю, що Нікіта мене багато чому вчить. Був такий момент, коли в років 11 він мені сказав, що буде їздити на всі змагання, на які буду їздити я. У нього з'явилася мета: стати справжнім чемпіоном. Вже через рік після цієї фрази ми виграли великий серйозний турнір у Чернівцях, всеукраїнський. І тоді вперше я зрозумів, наскільки сила думки притягує результат», — розповів Вадим Рибачок.

Нікіта Дмитренко говорить, що для нього Вадим Рибачок не тільки тренер, а й друг, з яким можна говорити на будь-які теми.

«Він дав мені найцінніше — я полюбив карате і захотів результату. Зараз не кожна дитина знає, чого вона хоче. Я радий, що Вадим Анатолійович мені доніс любов до карате і те, що треба працювати. Він мене завжди підтримує. Я зараз просто живу в Києві, тренуюся в Києві останні три роки, але в нас дуже гарні відносини. Він завжди цікавиться мною, я завжди, як приїжджаю, приходжу на тренування сюди. У мене в Києві є ще три тренери. Один з них сказав фразу, що перемога не така цінна, коли немає з ким порадіти. Коли є з ким порадіти, і не тільки порадіти, це дуже круто. Коли є люди, які цінують тебе», — розповів спортсмен.

Визначним результатом наполегливих тренувань Нікіти Дмитренка став 14-й чемпіонат світу з карате, який тривав із 14 до 18 жовтня 2026 року в польському місті Бельсько-Бяла. Там спортсмен здобув срібну медаль у змаганнях із карате серед юніорів та молоді віком до 21 року в категорії куміте до 84 кілограмів.

На шляху до фіналу Нікіта Дмитренко переміг суперників із Грузії, Тунісу, Чорногорії, Боснії і Герцеговини, а в півфіналі здолав англійця та вийшов до вирішального поєдинку.

«Віра — це головне. Ти можеш бути дуже крутим, дуже гарно підготовленим, але якщо ти не віриш у себе, то нічого не вийде. Я виходив на поєдинки, і я знав, що я виграю», — сказав Нікіта Дмитренко.

18 жовтня у фінальному поєдинку спортсмен поступився єгиптянину Омару Осману, який уже мав титул чемпіона світу. Нікіта Дмитренко розповів, що під час підготовки до фіналу йому забракло впевненості.

«Після фіналу я дуже засмутився відразу, бо хотілося золота. Я перехвилювався. Не те, що перехвилювався, а просто «накрутив» собі, що він дуже сильний. А потім, як почався бій, я зрозумів, що його можна виграти, що я здатний на це. Просто в нього є медалі з дорослих категорій і він чинний чемпіон світу, він титулований спортсмен, але треба було з ним битися, як і з усіма. Не думати, хто він, а просто виходити. Ну, як то кажуть, буде уроком на поразках вчитися, це нормально», — поділився спортсмен.

Під час чемпіонату світу Вадим Рибачок був на зв'язку з Нікітою Дмитренком. За словами тренера, медаль його підопічного — це результат щоденної праці, годин тренувань, роботи над собою, перевірки характеру, витримки та готовності боротися до кінця.

«Ми вболівали всією командою. Ми знали день і час фінального поєдинку, і ми всією командою зібралися в одному місці та вболівали всі разом», — розповів Вадим Рибачок.

Разом із Нікітою Дмитренком на змаганнях була його родина: два брати та дві сестри. За словами спортсмена, батьки підтримали його одразу після фінального поєдинку.

«Я хочу мати з кожного офіційного турніру медаль. Чемпіонство і медаль. Хочеться внести своє ім'я та прізвище в історію карате», — сказав Нікіта Дмитренко.

Житомирські