Сім годин до Житомира: як у 1907 році французькі автомобілі кинули виклик кінним диліжансам

29 жовтня 2026 р. 20:39

29 жовтня 2026 р. 20:39

Навесні 1907 року на дорозі між Києвом і Житомиром з’явився незвичний конкурент кінним диліжансам — автомобіль із бензиновим двигуном. Він долав шлях за сім годин, гучно сигналив про своє прибуття, але міг зламатися просто в дорозі. А старі кінні екіпажі, всупереч поширеній думці, ще довго перевозили пасажирів.

Про цю сторінку історії нагадав житомирський краєзнавець В’ячеслав Бистрицький, який оприлюднив архівне зображення автомобіля-диліжанса на маршруті Київ — Житомир.

На старій ілюстрації — довгий кузов із великими вікнами, колеса зі спицями, пасажири й водій біля машини. Над фотографією зазначено французьку марку Lorraine-Dietrich та позначення 12/15 CV. Під самим знімком — напис старою орфографією про автомобільно-диліжансне сполучення Києва з Житомиром.

О восьмій ранку — з Києва, о третій дня — у Житомирі

Перші автомобільні рейси на цьому напрямку з’явилися навесні 1907 року. Історик Дмитро Малаков у своєму дослідженні старого поштового тракту наводив розклад, який для початку ХХ століття виглядав справжнім проривом.

Автомобіль-диліжанс вирушав із Києва о 8:00, а до Житомира прибував о 15:00. Усього сім годин дороги.

Водій сидів у відкритій кабіні, а позаду розташовувався закритий пасажирський салон. За облаштуванням він нагадував другий клас кінного диліжанса. Про прибуття автомобіль сповіщав гучним клаксоном.

Та розклад мав неприємну особливість. Нові машини ламалися, і сім годин легко могли перетворитися на довшу подорож. За свідченням Малакова, тодішні газети охоче писали про такі пригоди й навіть друкували карикатури на автомобілістів.

Хто возив житомирян до появи автомобілів

На початку ХХ століття одним із головних перевізників на дорозі Київ — Житомир був підприємець Перец-Хаїм Фельденкрайз. Його контора працювала в центрі Житомира, а на величезних екіпажах красувався напис із прізвищем власника.

Диліжанси Фельденкрайза перевозили приблизно 20 пасажирів. Їх тягнули шестеро коней, запряжених трьома парами.

Усередині такого транспорту існував поділ на класи, який сьогодні може здивувати.

• Перший клас — закрита карета із заскленими дверцятами та шкіряними диванами, де пасажири сиділи обличчям один до одного.
• Другий клас — окремий закритий відсік із лавами вздовж бортів і вузьким проходом.
• Третій клас — металеві сидіння просто неба, спереду та позаду екіпажа.

Стоячи їхати не дозволяли. Валізи та інший багаж закріплювали на даху. Тому кінний диліжанс був значно більшим, ніж звичайна карета, і міг перевозити не лише людей, а й чимало речей.

Майбутній учений-ботанік Олександр Яворський, який навчався в Київському університеті, залишив спогади про поїздки цим маршрутом. Він описував великий екіпаж із шістьма кіньми та зупинки, під час яких відпочивали й харчувалися пасажири, а коней годували.

Чому автомобілі не витіснили коней одразу

Саме це питання викликало суперечку під архівною фотографією.

У своєму дописі В’ячеслав Бистрицький написав, що поява автомобілів Lorraine-Dietrich швидко витіснила диліжанси Фельденкрайза. Натомість учасник обговорення Вадим Острогляд заперечив таку стрімкість змін.

За його словами, кінні диліжанси успішно конкурували з автомобілями ще до 1918–1919 років. Їхніми перевагами залишалися кількість пасажирів, можливість перевозити вантажі та дешевший проїзд.

Історія підтверджує, що перехід на моторний транспорт розтягнувся на роки. Дмитро Малаков датує впевнене витіснення кінних диліжансів на цьому напрямку вже 1920-ми роками.

Важливими були не тільки швидкість, а й місткість транспорту, його ціна та надійність. Автомобіль вигравав у часі, проте поломка бензинового двигуна могла зірвати рейс. Кінний перевізник натомість уже мав відпрацьований маршрут, екіпажі, коней і місця для зупинок.

Дорога до Києва колись була на 35 кілометрів довшою

За старою картою 1821 року, яку досліджував Малаков, шлях із Києва до Житомира становив 155,5 версти — приблизно 166 кілометрів. Він проходив через низку населених пунктів, зокрема Радомишль.

Згодом нове шосе випрямили, і шлях скоротився приблизно до 131 кілометра. Різниця становила 35 кілометрів.

Вздовж дороги ще в XIX столітті облаштували поштові станції. Зазвичай вони стояли на відстані 20–30 кілометрів одна від одної. Тут можна було змінити коней, перепочити, переночувати або передати пошту.

На станціях були стайні, приміщення для екіпажів, кімнати для подорожніх, місця для зберігання корму. Посеред подвір’я часто стояв колодязь, з якого напували коней.

Старий транспортний світ досі залишив слід у Житомирі

Одна з таких поштових станцій збереглася на вулиці Перемоги у Житомирі. Колись тут зупинялися подорожні та відпочивали коні, а сьогодні історична будівля потребує уваги через руйнування.

У червні 2026 року Житомир Онлайн розповідав про тріщини в будівлі старої поштової станції та про споруди, які колись становили єдиний комплекс для обслуговування подорожніх.

Коли на маршруті остаточно перемогли автобуси

У 1937 році з київської автобусної станції на вулиці Спаській, 12, до Житомира вже відправлялися два рейси на день. Так само двічі на день автобуси курсували до Коростишева, а до Брусилова, Бишева й Радомишля — по одному рейсу.

Пізніше на міжміські дороги вийшли автобуси ЗІС-16 із 27 пасажирськими місцями. Вони могли розвивати швидкість до 65 км/год, хоча дозволена швидкість на шосе була значно нижчою.

Від появи першого автомобіля-диліжанса навесні 1907 року до звичайних автобусних рейсів минуло кілька десятиліть. А кінні екіпажі Фельденкрайза, з яких почалася ця транспортна історія, ще довго залишалися частиною сполучення між Житомиром і Києвом.

Житомирські