З’їзд рабинів у Коростені 1926 року

30 жовтня 2026 р. 10:25

30 жовтня 2026 р. 10:25

Наприкінці жовтня 1926 року Коростень на три дні став центром єврейського релігійного життя радянської України. З 26 по 28 жовтня до міста з’їхалися рабини й представники єврейських громад — формально з трьох округів, Коростенського, Житомирського й Шепетівського, а насправді з Києва, Одеси, Полтави, Бахмута, Новозибкова й навіть Ленінграда. Варшавська єврейська газета «Га-Цфіра» назвала цю подію «першим з’їздом рабинів Радянської Росії». Наскільки відомо сьогодні, такого представницького дозволеного зібрання рабинів у СРСР більше не було ні до, ні після. У жовтні 2026 року з’їздові виповнюється сто років.

Єврейський Коростень 1920-х

За переписом 1926 року в Коростені жило 6089 євреїв — майже половина міста. Тут діяли синагоги й молитовні будинки, мікви, релігійні громади, а родинні й торгові зв’язки тягнулися до всіх містечок Волині . Ще одна перевага — залізниця: Коростень уже тоді був великим вузлом, звідки потяги йшли на Київ, Житомир , Новоград-Волинський і Овруч . Саме це організатори й назвали в клопотанні до влади: місто обрали як «найзручніше для зазначених округів щодо шляхів сполучення».

Як готували з’їзд

До ініціативної групи входили Зуся Віграйзер із Коростеня, овруцький рабин Шмуель Кіпніс, олевський рабин Яків Левицький і малинський рабин Шулім Гохман. Не пізніше 18 червня 1926 року вони звернулися до Коростенського окружного адміністративного відділу з проханням дозволити з’їзд. Серед питань пропонували об’єднання релігійних громад, виготовлення й продаж кошерної їжі, утримання мікв та інші потреби релігійного життя.

Погодження затяглося на місяці. Справу розглядали в Коростені й у Харкові, тодішній столиці УСРР, у Народному комісаріаті внутрішніх справ. Запланований на 15 серпня з’їзд у Горностайпільській синагозі на Банній вулиці не відбувся. Остаточний дозвіл окрадмінвідділ видав 7 вересня: з’їзд мав пройти 26–28 жовтня в Коростенській «Овруцькій» синагозі. Порядок денний влада скоротила до двох питань — об’єднання громад і мікви. Після з’їзду протокол і всі матеріали належало передати до НКВС.

Три дні в «Овруцькій» синагозі

26 жовтня 1926 року о дванадцятій годині дня з’їзд відкрив олевський рабин Яків Левицький. Він говорив про становище традиційного єврейства й сподівався, що радянська влада й надалі дозволятиме релігійне життя в межах закону. За офіційним списком на з’їзді було 50 делегатів і ще 22 гості з інших міст, але зала синагоги була переповнена місцевими жителями.

Коростенські євреї приймали гостей у своїх домівках. «Га-Цфіра» писала про людей, які плакали від хвилювання й вимовляли благословення «Шегехеяну» — подяку за те, що дожили до цього дня. Радянський уповноважений, який стежив за з’їздом, теж зафіксував, що синагога була вщерть заповнена, хоча частина робітників, службовців і молоді ставилася до зібрання критично.

Хто приїхав до Коростеня

Центральною постаттю з’їзду став рабин Шломо-Йосеф Зевін, який тоді служив у Новозибкові. Йому належала головна доповідь — про об’єднання релігійних громад. Згодом Зевін став відомим ученим і головним редактором фундаментальної «Талмудичної енциклопедії». Співдоповідь виголосив рабин Леві Гроссман, окрему доповідь присвятили міквам.

Почесним головою з’їзду на першому засіданні заочно обрали Йосефа-Іцхака Шнеєрсона — шостого Любавицького Ребе, який тоді жив у Ленінграді. У відповідь Ребе надіслав привітальну телеграму, її зачитали в синагозі. Привітання надходили й з інших міст Радянського Союзу.

Серед гостей був київський рабин Хаїм-Єгошуа Матусов. Його приїзд ще до з’їзду відзначили в анонімному доносі до ДПУ. На з’їзді був і молодий малинський адмор Арон Тверський — одна з небагатьох людей, яких сьогодні вдалося впізнати на груповій фотографії.

А от коростенський рабин Еліезер Шехтман приїхати не міг: з 1923 року він був на засланні. 27 жовтня з Тюмені надійшла його телеграма з привітанням учасникам, підписана «рабин м. Коростеня».

Про що говорили

Головним питанням стало об’єднання єврейських релігійних громад: учасники хотіли мати спільного представника перед владою й разом вирішувати щоденні проблеми — утримання синагог і мікв, кошерний забій, релігійне навчання дітей. Для продовження роботи обрали виконавчий орган із дев’яти осіб. Протокол, доповіді, резолюції й телеграми збереглися в архівній справі.

Наприкінці Зевін закликав продовжувати розпочату роботу й зміцнювати зв’язки між громадами, а Гроссман подякував євреям Коростеня за гостинність. За словами «Га-Цфіри», після офіційного закриття люди ще довго не розходилися, і в залі звучали хасидські мелодії, яких у радянській Росії не чули вже багато років.

Під наглядом влади

Влада стежила за з’їздом від самого початку. 22 жовтня, за чотири дні до відкриття, окружна антирелігійна комісія розглянула питання «Про з’їзд равинів в м. Коростень»: дозвіл підтвердили, але питання кошерного м’яса вилучили з порядку денного як «господарське». На засідання призначили двох офіційних представників, а серед населення вирішили провести «роз’яснювальну» кампанію.

15 листопада, вже після з’їзду, та сама комісія визнала дозвіл помилковим, а представник ДПУ заявив, що його відомство згоди не давало. Чиновники визнали, що з’їзд набув «всесоюзного значення», і найбільше їх турбувало прагнення громад об’єднатися та створити постійний орган.

Показовий епізод: 2 листопада до Коростеня надійшла телеграма заступника наркома внутрішніх справ із Харкова — з’ясувати, чи зібрався з’їзд, і якщо ні, скасувати дозвіл. На той час з’їзд уже п’ять днів як завершився.

Що сталося після з’їзду

Невдовзі після з’їзду заарештували одного з його організаторів — овруцького рабина Шмуеля Кіпніса, який провів під вартою кілька тижнів. 14 лютого 1927 року рабини, обрані до виконавчого органу, під тиском заявили про його розпуск. Ідея нового рабинського зібрання, зокрема в Ленінграді, так і не здійснилася. Влітку 1927 року в Ленінграді заарештували й самого Любавицького Ребе; у радянських матеріалах проти його оточення фігурував і Коростенський з’їзд.

Коростенський з’їзд виявився коротким «вікном можливостей». У наступні роки тиск на релігію посилився, частина учасників зазнала репресій, інші емігрували.

Фотографія учасників

Від з’їзду лишилася велика групова фотографія, яка зберігається в Національній бібліотеці Ізраїлю. Рабини, представники громад і гості позують у залі: хтось стоїть, хтось сидить, кілька людей розташувалися на підлозі перед першим рядом, а з вікон угорі за зйомкою спостерігають цікаві. Унизу друкований підпис: «1-й Коростенск. съезд раввинов Коростенск., Житомирск. и Шепетовск. округов, 26–28 окт. 1926 года». Учасників на знімку пронумерували, але встановити вдалося далеко не всі імена.

Пам’ять сьогодні

Рабин Хаїм-Єгошуа Матусов, який приїжджав на з’їзд із Києва, згодом став рабином Коростеня. Він помер у грудні 1937 року. Його склеп-огель зберігся на коростенському кладовищі.

Єврейська громада в Коростені існує й сьогодні: у місті діє синагога.

Стаття підготовлена за матеріалами дослідження краєзнавця Олега Грушка «Коростень, 1926: унікальний з’їзд рабинів» (zhytomyr.city, 2026), яке спирається на архівні документи з’їзду, листування органів влади й публікації газети «Га-Цфіра», а також за даними проєкту «Мой штетл» і порталу «Єврейська Україна».

Житомирські