«Потрібні люди, які допоможуть реагувати на надзвичайні ситуації» — як працює житомирський загін швидкого реагування

30 жовтня 2026 р. 17:48

30 жовтня 2026 р. 17:48

На Житомирщині із 2017 року працює загін швидкого реагування Українського Червоного Хреста. Члени команди загону допомагають, зокрема, ліквідовувати наслідки обстрілів армії РФ, надають першу медичну допомогу постраждалим в небезпечній зоні. Також загін працює на місцях інших надзвичайних ситуацій, допомагає в роботі рятувальників. Нині в загоні до 10 активних учасників.

Про особливості роботи загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста в Житомирській області та про потребу у волонтерах редакторці Українського радіо Житомир Наталії Кулініч розповіли Вадим Остапчук, командир загону швидкого реагування, і Альона Юрченко, волонтерка загону.

Як давно діє  житомирський волонтерській загін та які функції ви виконуєте?

Вадим Остапчук: Такі загони як наш є в усіх обласних центрах України. Також є певні ланки в менших містах. Але на Житомирщині є лише обласний загін швидкого реагування. Загалом загони розпочали свою діяльність у 2014 році під час Революції гідності, щоб надавати допомогу людям, які постраждали під час зіткнень, опинились під кулями.

Житомирський обласний загін сформувався в 2017 році, але згодом припинив діяльність через брак волонтерів. Безперервно він відновив роботу з 2019 року. Зараз, у військовий час, ми допомагаємо ліквідовувати наслідки надзвичайних ситуацій. Коли в нас є можливість, ми допомагаємо з транспортуванням маломобільних людей, допомагаємо тим, які знаходяться в лікарнях. Також супроводжуємо масові заходи. Нещодавно у Житомирі проводили напівмарафон та чемпіонат України з таеквон-до, і ми супроводжували ці заходи з великою кількістю людей.

Яку допомогу ви надаєте під час виїзду на надзвичайну ситуацію?

Вадим Остапчук: Ми працюємо разом з ДСНС, тобто наша основна задача — це пошук постраждалих і надання першої допомоги з подальшою евакуацією. Оскільки екстрена медична допомога не має можливості завжди перебувати безпосередньо на місці надзвичайної ситуації, в них є певні протоколи, які їм забороняють бути в небезпечній зоні, то ми, так як волонтерська організація, беремо на себе відповідальність.  Ми надаємо постраждалій людині  першу допомогу для збереження її життя, а далі вже передаємо її для надання екстреної медичної допомоги. На сьогоднішній момент в нашому загоні до 20 людей, 10 з них — активних, які впроваджує цю діяльність на постійній основі.

Вадиме, бачу, що у вас шеврон з написом не Вадим, а Остап. Тобто у вас у всіх позивні?

Вадим Остапчук: Так, ми працюємо під позивними, тому що в команді є повторюваність імен — у нас декілька Юль, декілька Олександрів. А в момент надзвичайної ситуації для того, щоб люди розуміли, до кого саме ми звертаємось і не перепитували, не втрачали дорогоцінний час, у нас є позивні. І ми саме так звертаємось один до одного. Наприклад, я — «Остап», це похідне від Остапчук.  А Альона, вона «Маленька», через її улюблену пісню.

Чому особисто ви прийшли до загону як волонтерка?

Альона Юрченко: На даний момент я навчаюся в Житомирській політехніці на четвертому курсі. Поки ще навчаюся, в мене більше вільного часу, тому можу більше долучатися. Прийшла у загін я після того, як Вадим ще з однією волонтеркою провели в нашому університеті інформаційну сесію, де розповіли про український Червоний Хрест та можливості волонтерства, які він надає. Спочатку я зацікавилась напрямом психосоціальної підтримки, через те, що навчаюся на психологію. Але з часом, коли більше дізнавалася про український Червоний Хрест, дізналася про загін швидкого реагування і зрозуміла, що там, коли ти надаєш допомогу, ти одразу бачиш результат цієї допомоги, тобі не треба очікувати певний час. Наприклад, ти перевозиш людину з лікарні додому — і ти вже їй допомогла. Або, ти надаєш комусь першу допомогу на місці  обстрілу і ти вже бачиш результат своєї допомоги. Тому для мене те, чого я тут залишаюся, це, в першу чергу, допомога іншим. А по-друге, найбільше мене тримає колектив, наша команда, бо вона дружня і ми проводимо дуже багато часу разом через те, що здійснюємо разом волонтерську діяльність.

Люди яких професій сьогодні входять до житомирського загону?

Альона Юрченко: Є рятувальник ДСНС, який у нас працює як волонтер, є працівники екстреної медичної допомоги, лікарі, ветеринар, масажист, оператор одного з сайтів, продавці, студенти, є люди, які безпосередньо працюють в українському Червоному Хресті, але в обласній організації, і вони також є нашими волонтерами.

За яким принципом формується команда для виїзду на надзвичайні ситуації?

Вадим Остапчук: Ми слідкуємо за деякими пабліками в Житомирі для того, щоб отримати максимально швидку інформацію про надзвичайну ситуацію, якщо така стається. Коли така інформація надходить, то виїжджають, передусім, ті волонтери, які залишаються на чергуванні у нас в офісі. Коли ми розуміємо, що є волонтери, які проживають поруч з місцем надзвичайної ситуації, ми їх забираємо просто по дорозі і вже безпосередньо їдемо на місце самого влучання чи якоїсь іншої надзвичайної ситуації. Тобто ті, хто може, ті й долучаються. Бо ми навчаємо кожного і стараємося підготувати всіх волонтерів для того, щоб в незалежності від того, чи це буде парамедик, чи це буде ветеринар, чи це буде будь-хто інший, він або вона могли надати постраждалим першу допомогу.

Усі наші волонтери постійно проходять навчання з першої допомоги, ми кожного місяця  відточуємо ці знання.  І є приклади, коли люди, навчившись чогось у нас, допомагали в інші ситуації, коли це не стосувалося саме роботи загону. Наші волонтери ставали свідками ДТП і, маючи ці знання, давали вчасно допомогу

Якими були ваші останні виїзди?

Вадим Остапчук: Ми виїжджали на ліквідацію наслідків влучання по Головному управлінню Нацполіції в Житомирській області. Ми, навіть, ще не знали, що відбулося, виїхали просто в напрямку, де почули звук. Коли ми приїхали на місце, там ще не було екстрених служб, ДСНС прибули через пару хвилин. Ми якраз встигли забігти на територію і почали шукати постраждалих. Тоді вже до нас підключилися і інші рятувальники. Були карети екстреної медичної допомоги, але вони стояли в більш безпечній зоні, згідно вимог. А ми одразу почали працювати безпосередньо на місці ворожого обстрілу.

Ви витягуєте людей з-під завалів?

Вадим Остапчук: Так. І коли ми  знаходимо людину, яка постраждала, то надаємо їй першу допомогу. Тобто зупиняємо масивну кровотечу, оглядаємо її грудну клітину для того, щоб зрозуміти, чи людина  дихає. І стараємося максимально швидко і правильно евакуювати людину з місця незвичайної ситуації. Тому що зараз є досить така велика загроза повторних влучань. Також потрібно відсортувати людей. Тобто зрозуміти критичність їх поранення. І з певною послідовністю відправити цих людей вже в карету швидкої. А далі швидка вже безпосередньо медикаментозно їх рятує і доставляє в лікарню.  Ще ми надаємо і психологічну допомогу, хоча  найчастіше на місці надзвичайної ситуації цим займаються психологи ДСНС. Але якщо їх немає поруч, то це робимо ми — така допомога, передусім, полягає в тому, що нам треба забезпечити людину теплом, їжею, водою і в цілому заспокоїти її. Тому намагаємося відвести постраждалих від місця обстрілу чи надзвичайної ситуації подалі і вже там передати її  іншим службам, тобто психологам ДСНС.

Оскільки ви — єдиний на Житомирщині загін швидкого реагування, чи виїжджаєте також в громади, коли там стаються прильоти?

Вадим Остапчук: Так. У нас був показовий випадок минулого року. Влучання в Коростенському районі у залізничні колії. Тоді постраждало два потяги.  І ми одразу виїхали вночі, щоб побачити, яка може бути допомога від нас. А вже ближче до ранку ми приїхали, щоб розгорнути пункт обігріву, де ми чотири доби були разом з рятувальниками. Забезпечували чаєм, кавою, елементарним харчуванням — якось допомагали в рятувальних роботах. Тоді ж під час аварійно-рятувальних робіт стало погано працівниці Укрзалізниці, ми надали допомогу, викликали швидку, евакуювали жінку.

Альона Юрченко: Інша показова ситуація — це масштабні лісові пожежі. На жаль, у нас в області доволі поширена ситуація, коли пожежі виникають в Поліському національному заповіднику. Це дуже близько, по-перше, до кордону з Білоруссю, а по-друге, там вже йде замінована зона.

Рятувальники ДСНС працювали там більше тижня, а ми з Житомира везли їм воду, харчування, щоб вони могли продовжувати свою роботу. Тому ми виїжджаємо в усі куточки Житомирської області. Навіть раніше були ситуації, коли через сильне навантаження на київський загін нас залучали також до реагування на надзвичайні ситуації у Києві, тому що там вони відбуваються частіше. До того ж, у столиці вони масштабніші і там більше поранених, бо ворог б'є по цивільній інфраструктурі. Там дуже довго йде пошук поранених, загиблих, тому нас залучали також, і ми чергувалися з загонами Києва.

Така ситуація була 8 липня, коли стався масштабний обстріл Києва, було влучання в Охматдит і паралельно було влучання в Шевченківському районі, де було зруйновано під'їзд п'ятиповерхівки. Ми безпосередньо розгрібали ці завали та шукали постраждалих. Але так було раніше, коли в Житомирській області було спокійніше. Зараз, коли почастішали надзвичайні ситуації і в Житомирській області, нас поки що не залучають на Київщині.

Що для вас є найбільшими викликами в такому волонтерстві? Як ви долаєте свій страх, адже може бути повторний приліт або може бути страшно навіть від того, що люди в бід і?

Альона Юрченко: Насправді, я рідко бачу, що Вадиму страшно. А я, навпаки, та людина, яка боїться дуже багато всього. Але я зрозуміла, що страшно до моменту, поки ти туди не приїдеш. Тому що коли ти приїжджаєш, починає працювати адреналін, і ти вже на емоціях — розумієш, що є тільки два рішення: рятувати або нічого не робити через страх. І ти обираєш варіант «треба рятувати». Потім уже приходить розуміння того, що могло статися щось і з тобою. Але так чи інакше, коли ми їдемо на виклик, ми приймаємо усю небезпеку, яка може бути. До того ж, ми захищені, маємо певний особистий захист. До того ж, не всі з нашого загону можуть поїхати на звичайні ситуації — лише ті, про кого ми розуміємо, що він не злякається. А якщо ми розуміємо, що людина дуже боїться, ніхто її ніколи не буде змушувати нікуди їхати. Якщо людина сама  впевнена зараз у своїх силах, у своєму психічному і емоційному стані, вона може їхати. Якщо ми бачимо, що людині страшно, вона залишиться і нікуди не поїде.

Які тренінги проходять волонтери загону?

Альона Юрченко: У нас є декілька навчань, які є обов'язковими для кожних волонтерів: це перша допомога, перша психологічна допомога  і мінна небезпека. Їх має пройти кожен волонтер. Також у нас для волонтерів є 10 безкоштовних сесій з психологом. І дуже велика кількість волонтерів бере їх і займається особисто з психологом. Це допомагає. А ще в нас є внутрішні тренінги, які ми проводимо майже кожного тижня, відточуємо свої навички, знання, відпрацьовуємо ситуації, які можуть бути.

Це допомагає вам у повсякденному житті? Чи роблять вас отримані знання більш адаптивними до сучасних реалій?

Альона Юрченко: Звісно. Багатьом з нас не раз доводилось надавати допомогу в звичайному щоденному житті. Йдеш по вулиці, гуляєш ввечері в центрі міста, щось відбулось, хтось впав, ти надаєш допомогу. А перша психологічна допомога — це взагалі те, без чого ніяк. Люди стресують постійно, навіть не через воєнний стан, а через роботу, навчання. Тому, так чи інакше відчуваєшся впевненіше, коли ти знаєш, що робити.

Вадим Остапчук: А я хочу сказати, що коли стається, наприклад, приліт, і люди розуміють, що ми впевнені у своїх діях і знаємо, що ми робимо, вони нам більше довіряють і дослухаються до наших порад. Ми їм можемо сказати зроби те чи це, і вони, дослухаючись до нас, теж надають першу допомогу. Наприклад, була надзвичайна ситуація буквально минулого тижня, коли було влучання в житловий будинок у Житомирі. Ми в цей час їхали на наш офіс і стали просто свідками. Тому ми були там в перші ж секунди і допомагали.

Чи достатньо в житомирському загоні волонтерів?

Вадим Остапчук: Зважаючи на те, що на Житомирщині надзвичайних ситуацій трапляється, на жаль, все більше і більше, нам потрібні люди, які зможуть допомагати реагувати на такі ситуації. Також нас очікує зима, і невідомо, якою вона буде. Наприклад, нас минулого року залучали до реагувань на відключення світла в Києві, там потрібні були волонтери на пунктах обігріву. Ми чергували, допомагаючи людям, які не могли спуститись з вищих поверхів.

Тому на даний момент ми активно шукаємо людей, які б хотіли стати такими ж волонтерами як ми. Тому що ситуацій, де потрібна допомога, стає все більше. Навіть занести їжу маломобільній людині, привезти ковдри на місце прильоту, щоб люди могли зігрітися. Або допомогти старшим людям, людям із інвалідністю, доставити їм щось на поверх.

Кого саме ви запрошуєте?

Вадим Остапчук: Наші волонтери мають бути старшими 18 років для того, щоб вони могли брати на себе відповідальність. Ми слідкуємо за всіма їхніми діями, але при цьому люди мають розуміти, чим саме ми займаємося і на що вони, скажімо так, підписуються. Бо волонтер може стати свідком певних подій.

Альона Юрченко: Волонтерів, насправді, не вистачає. Тому набори волонтерів у нас відбувається постійно. Нещодавно ми .прийняли в команду декількох людей, яких зараз вже навчаємо і які вже потрошки долучаються до нашої діяльності. Але від цього не зменшилася наша потреба у нових людях, тому що роботи стає дедалі більше.

Що загін, у свою чергу, пропонує волонтерам?

Альона Юрченко: Нашу дружню команду. Ми намагаємося дуже часто робити якісь волонтерські неформальні зустрічі. Вже другу зиму поспіль їздимо, наприклад, в Бердичів на ковзанку на відкритому повітрі, на інші цікаві локації. Тобто ми намагаємось давати людям можливість не лише допомагати іншим, але й знаходити щось близьке і приємне для себе.

Тим, хто хоче до нас приєднатись, потрібно знайти нас в Інтернеті Житомирський загін швидкого реагування. Можете просто написати нам в соцмережі, в особисті і ми відповімо і пояснимо подальші дії.

Житомирські