У Житомирі провели в останню путь Захисника Владислава Шуляренка

05 листопада 2026 р. 11:46

05 листопада 2026 р. 11:46

Про прощання з Героєм повідомила міська рада.

ШУЛЯРЕНКО ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ

14.06.1996 — 12.07.2026 рр.

Владислав народився 14 червня 1996 року у м. Коростені. Навчався у Вишевицькій школі-інтернаті, опісля закінчив Коростенський професійний ліцей, де здобув фах зварювальника зі складання металевих конструкцій.

Любив автомобілі, швидкість, рух і пригоди, юнак мав активний характер та завжди прагнув наповнювати життя яскравими моментами.

У 2016 році Владислав обрав військову службу та долучився до лав Збройних Сил України. Своє життя Він пов’язав із 95-ю окремою десантно-штурмовою бригадою, служив у 13-му окремому батальйоні ДШВ ЗСУ. Воїн брав участь в Антитерористичній Операції та Операції Об’єднаних Сил. За військову службу та участь у бойових діях був відзначений нагородами.

На початку 2022 року Владислав звільнився з військової служби. Та з початком повномасштабного російського вторгнення в Україну, не вагаючись, уже в перші години війни добровільно знову став на захист Батьківщини. Боронив Київщину, виконував бойові завдання на Курському напрямку. Після поранення продовжив службу, захищаючи країну на Запорізькому напрямку.

Владислав служив стрільцем - помічником гранатометника у складі штурмового спеціалізованого батальйону «Шквал» Збройних Сил України. Він був Воїном, на якого могли покластися побратими, Людиною, для якої підтримка й допомога іншим були не просто словами, а життєвими принципами.

Побратими згадують Владислава як сміливого, зібраного, позитивного та безвідмовного у допомозі Воїна. Особливу відвагу Він виявляв під час евакуації поранених. Ризикуючи власним життям, Владислав вивозив побратимів на техніці, яка внаслідок обстрілів була майже непридатною. Навіть у таких небезпечних умовах Він не зупинявся, адже найважливішим для Нього було врятувати тих, хто потребував допомоги.

За особливу сміливість, характер і ризиковані виїзди побратими називали його «Тигром», а ще — романтиком небезпечних доріг. Він умів залишатися собою там, де щодня доводилося ризикувати. Умів підтримати, пожартувати та подарувати іншим трохи світла навіть у найважчі моменти.

Найбільшим сенсом його життя була сім'я. Владислав безмежно любив дружину та свою єдину донечку. Дружина з любов’ю називала його фантазером — за здатність мріяти, вигадувати та зберігати позитив навіть у найтемніші часи.

Після кожного виходу з позицій Владислав насамперед телефонував рідним, щоб почути голоси дружини й донечки, переконатися, що з ними все гаразд. Він намагався не показувати втоми та тривоги, оберігаючи найдорожчих від переживань.

За роки військової служби Владислав ніколи не скаржився на труднощі. Та в останній місяць виконання бойових завдань уперше промовив: «Я втомився». За цими словами стояли виснаження, біль і тягар війни, які Він мужньо ніс, залишаючись опорою для побратимів і вірним своєму обов’язку.

12 липня 2026 року солдат Владислав Шуляренко героїчно загинув під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку...

Майже чотири місяці його рідні жили в очікуванні, надії та молитвах...

Герой повернувся до Житомира... на щиті...

У глибокій скорботі дружина, донечка, рідні, близькі, друзі та бойові побратими...

Світла пам’ять і вічна слава Герою!

Житомирські