«Хотіли б, щоб діти думали про свою роль в країні» — воїни 148 бригади під час зустрічі з учнями ліцею Житомира

05 листопада 2026 р. 19:06

05 листопада 2026 р. 19:06

Напередодні дня Десантно-штурмових військ День ДШВ відзначається 8 листопада, згідно з Указом президента України, в день Святого Архістратига Михаїла, якого вважають символом перемоги добра над злом і захисником воїнів. ЗСУ воїни 148 окремої артилерійської житомирської бригади провели спільно і з ліцеєм №10 Житомира захід «Шлях героя». На зустріч із учнями прийшли командири дивізіонів бригади Денис Чмихун і Артем Кукуруза. Говорили про те, що означає бути свідомими громадянами і що для цього треба. На зустрічі побувала редакторка Українського радіо Житомир Наталія Кулініч, яка запросила офіцерів до розмови.

Зі слів представника військової частини, командири такого високого тактичного рівня бригади вперше прийшли на зустріч з дітьми. Як ви сприйняли можливість поспілкуватися з учнями, що це, на вашу думку, означає, насамперед, для них?

Артем Кукуруза, підполковник, командир 2-го самохідного артилерійського дивізіону 148-ї окремої артилерійської бригади, лицар ордену «Богдана Хмельницького» III ступеня та кавалер ордена «За мужність» III ступеня:

Нам приємно, що ліцеї запрошують військових спілкуватись із дітьми, розказувати з перших вуст, що таке війна, як там все відбувається. Сподіваємось, в подальшому такі наші зустрічі будуть частішими, щоб наша молодь була більш свідома і бачила реалії життя своєї країни не з картинки, а від таких людей, як ми, наприклад, які можуть зі свого досвіду багато чим поділитись.

Денис Чмихун , підполковник, командир 1-го самохідного артилерійського дивізіону 148-ї окремої артилерійської бригади, повний кавалер ордену «Богдана Хмельницького»:

ДШВ Десантно-штурмові війська — це люди, які завжди йдуть туди, де найбільше потрібна допомога. Якщо є дуже важка ділянка фронту, то значить там є ДШВ, яке проводить там або стримуючі дії, або навіть контрнаступальні дії. Ми починали повномасштабну війну в районі Щастя, воювали в районі Сєвєродонецька (нині Сівєрськодонецька — ред.), за який запеклі бої йшли дуже довгий час. Далі були Рубіжне, Лисичанськ, весь той напрямок. Потім — район Лимана, Мар'їнка, за яку воювали тривалий час, далі — Донецька область.

Під час контрнаступу в 2023-му році проводили наступальні дії на Запорізькому напрямку. У 2024 році знову були на Донеччині, там постійно наступали колони противника, і задача нашої 148-ї бригади була якраз зупиняти ці колони. Брали участь у наступальних операціях, які проводились в минулому році, були на Покровському, на Олександрівському напрямку, де ДШВ звільнили велику ділянку. Де найважче — туди відправляють ДШВ, це наша робота.

Війна змінила розуміння того, що означає бути щасливою людиною

Артем Кукуруза: Війна міняє всіх. Як військовослужбовець ти починаєш цінувати елементарні речі: помитися, поспати в теплі, щоб на тебе зверху не капало. Але я думаю, що і цивільні почали більше цінувати прості речі — можливість просто виспатись чи спокійно піти до школи або на роботу, а не коли треба в підвал спускатися кожен раз, коли є загроза. Тобто починаєш цінувати ці всі моменти, про які до війни ніколи не задумувався.

Але ще прийшло друге розуміння — цінності того, що в тебе є сім'я. Коли ти живеш, наприклад, вдома, ти кожен день бачиш свою дружину, дітей. Це одне. А коли ти їх бачиш, грубо кажучи, тільки час відпустки, два рази в рік — зовсім інше. І коли я чую, як знайомий цивільний каже, що жінка втомлює і як-то кажуть «виносить мозок», я би дуже хотів, щоб я був у себе вдома і мені жінка «виносила мізки». Але поки що ми, як співав Кузьма Скрябін, «вимірюємо наше життя в телефонних дзвінках». І для мене сьогодні найголовніше — це сімейні цінності.

Я кадровий військовий, я пішов вчитися в 2014-му в ліцей, потім в академію, все життя був в армії. І дуже мріяв почати жити уже сім'єю зі своєю дівчиною, з якою зустрічався всі 4 роки академії. Хотів відчути побут спільного життя. Але я випустився і спочатку потрапив в Операцію об'єднаних сил, а потім почалася війна. Тому я так і досі мрію відчути звичайне сімейне життя.

Денис Чмихун: Я думаю, що війна змінила кожного: і військових і цивільних. А хто вважає, що його це не змінила, він просто ще до цього, мабуть, не доріс. Під час війни ти починаєш цінувати прості речі, чого не цінував раніше. На початку повномасштабної, в перший рік війни, коли було дуже інтенсивно і було багато боїв, інакше цінувалися такі речі, як їжа, як вода, як тепла кімната, якесь тепле місце, де ти хоча б маєш змогу один день переночувати і помитися. Це такі примітивні речі.

А якщо заглибитись більше і пофілософствувати, то є набагато більше речей, які змінились всередині тебе. Це зміна розуміння ціни життя. Ти зовсім по-іншому ставишся до життя і розумієш, наскільки життя є цінним. Бо в деяких моментах просто хотілося жити і залишитися живим. Бо ж ти стільки всього не зробив в своєму житті і так шкода буде, якщо воно просто закінчиться в цей момент.

З учнями говорили про те, що означає бути свідомими громадянами і що для цього треба

Денис Чмихун: Нинішнім учням бажаю стати свідомими громадянами своєї країни і розумними людьми. А для цього потрібно вчитись. І не просто вчитись, бо вчити математику, українську, англійську мову, цього недостатньо. Потрібно бути всебічно розвиненим і, починаючи з шкільного віку, добре вчити і знати історію, розуміти її. Це дуже важливо, тому що без розуміння історії нашої країни, що з нами відбувалось в різні етапи, неможливо створити своє майбутнє.

Хотів би, щоб теперішні діти знали справжніх героїв своєї країни, тих, хто дійсно зробив якийсь внесок в те, щоб війна не прийшла в їх домівки. Щоб молодь не створювала для себе якихось хибних героїв, ідолів. Вважаю, що багато проблем в нашому суспільстві через неосвіченість суспільства, як би це не було, може, трошки образливо чути. Якби суспільство було освічене, то багато етапів формування нашого суспільства ми могли б пройти зовсім інакше. І сьогодні, можливо, мали б трошки інший результат.

Артем Кукуруза: Є прислів'я «Поки курка не клюне…», тобто люди схильні нічого не робити, поки їх це безпосередньо не стосується. Знаєте, якщо на початку повномасштабної війни військові відчували, як кожна практично людина була готова допомагати всім, чим може, то сьогодні трохи інша ситуація. Часто бачимо, що поки війна не торкнеться чиєїсь домівки або сім'ї, то більшість людей залишаються байдужими до неї.

А коли вже біда приходить, тоді люди починають думати, що хтось там з родичів потрапив у військо, що там потрібна допомога, потрібно назбирати на якусь маскувальну сітку, сплести її, щось інше потрібно хлопцям, автівка, наприклад. Тоді люди починають рухатись і починають бути частиною суспільства, частиною цього великого спротиву російській агресії. Я вважаю, що в нормальному демократичному суспільстві людині неможливо бути поза політикою. Про це треба забути. Бо якщо ми хочемо відстояти країну і побудувати правильне, демократичне суспільство, люди мають бути частиною цього суспільства. Хотів би, щоб діти вже зараз думали про це, про свою роль в своїй країні.

Відгуки від зустрічі викладачів та учнів ліцею №10

Як сказала у розмові із редакторкою Суспільного заступниця директора ліцею №10 Олена Нечипорчук , заклад вже не один рік співпрацює з 148-ю житомирською бригадою, останні два роки — регулярно. І цього разу військові запропонували провести зустріч з командирами.

«Ми щиро вдячні за можливість безпосередньо поспілкуватися з героями, які нас захищають у цей складний час. Вважаю, це неймовірно важлива зустріч саме для молоді, бо бачу, як дітям це цікаво та потрібно. Для багатьох дітей це дуже щемливі і проникливі зустрічі, бачу в багатьох дітей навіть сльози. Бо все це про життєві ситуації та ті важкі події, які кожен з нас переживає», — сказала Олена Нечипорчук.

За словами директора ліцею Олександра Величка, у закладі прагнуть до постійної комунікації із військовими. І дуже важливо бачити хлопців, і безпосередньо спілкуватисч із тими, хто ціною іноді життя і здоров'я, залишивши свої родини і звичний побут, продовжують захищати країну.

«Бо, не буде держави — не буде нічого, ні освіти, ні майбутнього, Не виключено, що більша частина цих хлопців і дівчат, знаючи, з яким сусідом ми живемо поряд і що цей сусід нікуди не зникне навіть після війни, мають бути не тільки фізично, але й морально готові в майбутньому теж захищати країну», — сказав Олександр Величко.

Враження старшокласників

У розмові з редакторкою Наталією Кулініч одинадцятикласники ліцею поділилися своїми враженнями від зустрічі із військовими. За словами Наталії, діти розповідали, зокрема, про те, що в їхніх сім'ях також є військові і що вони постійно «на телефоні» і мають дуже багато обов'язків. Хтось сказав, що вперше говорив із військовим. Також говорили про те, що їм було дуже цікаво почути історії військових, про їхнє життя, і долю жінок-військових. Під час розмови прозвучали сподівання про те, що війна скоро закінчиться і буде менше тривожних новин.

Житомирські