«Як не я, то хто?»: історія загиблого на Донеччині воїна із Житомирщини Миколи Хоречка, тіло якого досі не знайшли

08 листопада 2026 р. 10:03

08 листопада 2026 р. 10:03

Старший солдат 30 окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького Микола Хоречко загинув у січні 2015 року під час боїв за Вуглегірськ на Донеччині. Російський снаряд влучив у танк, у якому перебував військовий. Майже рік він вважався зниклим безвісти, а згодом суд визнав його загиблим. Станом на 6 листопада 2026 року тіло Миколи Хоречка не знайшли.

Про бойовий шлях військовослужбовця ЗСУ, родину та збереження пам'яті Суспільному розповіли його дружина та донька.

«У пам'ять про тата залишились фотографії з його служби. Їх не так багато, як хотілося. Пам'ятаю, тато завжди говорив: «Як не я, то хто? Я мушу повертатись до хлопців на службу, бо як вони там без мене. В них теж сім'ї, але вони там, і я мушу бути там», — пригадала історію про батька його донька Катерина.

Дружина воїна Надія Хоречко розповіла, що її чоловік був навідником танка 30 окремої механізованої бригади. Загинув 29 січня 2015 року на Донеччині. Танк, у якому він перебував разом із побратимами, вибухнув після прямого влучання військ РФ. Майже рік після цього Микола Хоречко вважався зниклим безвісти.

«Російські військові з КамАЗу підбили танк наших хлопців. Здетонував весь боєкомплект. Тобто вибухнуло все — і людей не стало. Вони згоріли повністю. Цілий рік ми не визнавали, що він загинув. Для нас і для всіх він був зниклим безвісти. Ніхто нам нічого не повідомляв і не пояснював. Оце хіба що подзвонили і сказали, що його вже немає. І все. Через рік ми поїхали у Звягель, у частину, де він служив. Там нам сповістили, що хлопців справді немає», — розповіла Надія Хоречко.

Зі слів Надії Хоречко, 3 грудня 2015 року Олевський районний суд визнав її чоловіка загиблим.

Родина та життя до війни

Дружина загиблого воїна розповіла, що зі своїм чоловіком Миколою Хоречком вона товаришувала з дитинства. Каже, він народився 13 грудня 1975 року в селі Жубровичі Олевської громади. Згодом його родина переїхала в село Радовель, де він закінчив місцеву школу.

«З Миколою ми навчалися в одному класі. Ми знали один одного з дитинства. І так закінчили школу разом. Він пішов на строкову службу. Я на нього чекала.  Я вже була вагітною. В 1994 році він повернувся зі служби, і ми одружилися. На той час у нас народився старший син Геннадій. А через 3 роки з'явилася донечка Катерина, яку він любив пода усе», — сказала Надія Хоречко.

Донька Катерина пригадала, що з батьком у неї були тепліші стосунки, аніж із мамою.

«Тато мене більше розумів. Коли я щось хотіла, він завжди казав: «Ну, якщо хочеш, то добре, давай». Коли тата не стало, нам було дуже важко. Знаєте, це, як то кажуть, було два крила — і одне обрізали. На даний час він міг бути дідусем. Мені дуже хотілося, щоб мій син побачив мого тата. Але він тільки у пам'яті. Й залишиться в пам'яті назавжди», — розповіла Катерина.

Бойовий шлях Миколи Хоречка

За словами Надії Хоречко, у лютому 2014 року, після початку російського вторгнення військ РФ на схід України, її чоловіка призвали на військову службу. 18 березня його направили до 30 окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. Спочатку він разом із побратимами виконував бойові завдання на Херсонщині та Миколаївщині, а згодом — на Донеччині.

«У червні 2014 року підрозділ, в якому служив мій чоловік, дислокувався на півдні України, у Херсонській області, зокрема, біля селища Червоний Чабан. Там був невеликий блокпост, який вони зробили самі, біля кордону із Кримом. На той час нашому синові був 21 рік, а Катерині щойно виповнилося 17. Вона якраз закінчила школу і вступила до інституту. Тоді він дзвонив додому дуже часто. Кожний день. Якщо так траплялося, що не дзвонив, то всі дуже нервували. І він це знав», — розповіла Надія Хоречко.

Донька Катерина зберігає фотографії батька, які він їй надсилав телефоном із прифронтової зони. На них — він під час несення служби. Також є світлини, де її тато вдома у відпустці.

Указом президента України від 23 травня 2015 року Миколу Хоречка посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня.

Пам'ять про захисника України Миколу Хоречка

Станом на 6 листопада 2026 року тіло Миколи Хоречка не знайшли. Зі слів його дружини, родина досі не має місця поховання, де могла б вшанувати його пам'ять.

«Найтяжче для нашої родини це те, що в нас немає могили, куди ми можемо прийти та вшанувати його пам'ять. Де ми можемо з ним поговорити. Але у громаді є Алеї слави Героїв, де встановлені його портрети. Зокрема, — у місті Олевськ та у селах Радовель, де ми проживаємо, та Жубровичі. Для нас це дуже важко. Але це єдині місця, де ми можемо просто побути разом із ним», — розповіла Надія Хоречко.

У Радовелі у пам'ять про земляка, який загинув за Україну, вшанували перейменуванням вулиці Леніна на вулицю Миколи Хоречка. Про це Суспільному розповіла староста Радовельського старостинського округу Світлана Загорулько.

«Одним із перших, хто став на захист України із нашого села, був Микола Степанович Хоречко, який загинув 29 січня 2015 року. На честь нього в нашому селі перейменували вулицю Леніна на вулицю Миколи Хоречка», — сказала Світлана Загорулько.

За словами доньки загиблого воїна Катерини, для її родини важливо, що вулиця, на якій колись жив її тато, названа його іменем.

«Для мене це неабияк цінно. Адже тепер мій син знає, що його дідусь захищав Україну. Тепер мій син їде до бабусі, яка проживає на вулиці, названій на честь його дідуся, і знає, що його дідусь — Герой, який захищав свою країну. Це дуже цінно, приємно, бо це єдине, що ми можемо зробити у пам'ять про всіх хлопців, які загинули у бою за свою хемлю, за нашу Україну. Ми маємо про них пам'ятати», — сказала Катерина, донька загиблого за Україну військовослужбовця Миколи Хоречка.

Раніше Суспільне розповідало, що в селі Лопатичі Олевської громади провели благодійний турнір з волейболу у пам'ять про загиблих за Україну земляків. Зібрані під час заходу донати передали у скриньку на облаштування Алеї полеглих Героїв-односельців.

Житомирські