Три дитини на все село: історія підлітків, які зростають у зникаючих Нових Сербах на Звягельщині

08 листопада 2026 р. 16:01

08 листопада 2026 р. 16:01

У межах документального проєкту «Забуті» (2 сезон, 4 серія) журналісти «Суспільне Житомир» розповіли історію села Нові Серби Ємільчинської громади. Нині тут залишилося загалом 35 жителів — переважно люди похилого віку. І лише троє дітей на все село: 16-річний Кирило, 15-річний Микита та 12-річна Валерія.

У Нових Сербах немає ані медпункту, ані магазину, ані рейсового автобусного сполучення. Найближча крамниця розташована за 4 кілометри в сусідніх Сербах, а щочетверга до села приїздить автолавка з найнеобхіднішими продуктами. Єдиний зв'язок із зовнішнім світом для дітей — шкільний автобус, який щодня возить їх на навчання до сусідніх ліцеїв за 9 та 14 кілометрів.

Дітей виховують їхні бабуся та дідусь — Надія Шостак та Сергій Омельченко.

Автор: Суспільне Житомир

Надія розповіла, що онуками вони з чоловіком опікуються упродовж останніх 14 років, відколи батьків дітей позбавили батьківських прав. Жінка говорить, що онуки допомагають їм доглядати за господарством.

«Ми з дідом — опікуни. Дітки у нас, бо їхню маму і нашого зятя позбавили батьківських прав. Зятя вже немає — загинув на війні. Онуки нам допомагають — Валерія пече коржики і піцу. Хлопців дід навчив рубати та різати дрова, орати і косити — все біля діда, все біля нас», — каже Надія.

Старший онук Кирило Колобчук, якому 16 років, навчається в 11-му класі у школі в селі Середи, що за 9 кілометрів від Нових Сербів. Мріє опанувати фах механіка та відкрити власну станцію техобслуговування.

«Мені подобається робити це — крутити всяку техніку. Хочу вступити в Житомир на механіка. У селі мені подобається, але хочеться в місто. 30 людей залишилося у селі, дітей, крім нас, немає», — розповідає Кирило.

Середньому онуку Микиті Колобчуку — 15 років. Він навчається в 10-му класі в Ємільчинському ліцеї, який знаходиться за 14 кілометрів від рідного села. Щодня Микита возить солому, працює в полі, допомагає з господарством. Хлопець планує здобути фах лікаря та переїхати до Житомира.

«Кожен день отак і проходить: в один день щось одне, в інший — інше. Тут мало людей і мало однолітків, з якими можна поспілкуватися. Оце тільки брат і все», — говорить Микита.

12-річна Валерія Шостак навчається в 7-му класі. Упродовж останніх двох років дівчина захоплюється кулінарією — зокрема, випіканням.

«Мені подобається пекти всякі тортики, робити бісквіти. Може, поїду кудись вчитися на кондитера. Тут немає з ким погуляти. Було б хай і не дуже багато дітей — хоча б двоє чи троє. І магазину в нас немає — треба 5 кілометрів їхати до нього», — говорить Валерія.

Бабуся дітей розповіла, що не хотіла б, щоб онуки лишалися жити в селі.

«Ми не хочемо, щоб дітки тут лишались. Село вимирає, перспективи немає такої, щоб дітки десь прилаштувалися. Хай їдуть у місто, влаштують своє особисте життя і будують його у місті. Хай не живуть таким сільським життям, як ми», — каже жінка.

Найближчий до Нових Сербів магазин знаходиться за 4 кілометри у селі Серби. Щочетверга до села приїжджає автолавка з продуктами.

«Раніше у селі працювала невелика лікарня та ФАП. Все там порвали, поламали. Колись люди приходили укол який вколоти, що можна дати — давали, а зараз немає. Занепадає все», — говорить Сергій Омельченко.

Автобусного сполучення між Новими Сербами та іншими населеними пунктами немає. Є лише шкільний автобус, який возить дітей на навчання.

Попри занепад, Сергій Омельченко, з його слів, все одно любить своє село та не хоче виїжджати.

«Природа гарна, тихо. Баба казала: «Давай переїдемо», кажу: «Ні, я з села їхати не хочу». От мені подобається тут», — говорить чоловік.

«І в селі треба комусь жити і хазяйнувати, і в землі бути, бо з землі все маємо. З господарства. Ми звикли тут. Нам тут тихо, зручно. У місто поїдь — і війна, і ці ракети. Тут зараз більш-менш ще затишно, ще можна в селі жити», — зазначає Надія Шостак.

Житомирські