Пів століття любові до професії та Житомира: за кермом тролейбуса — ціле життя

09 листопада 2026 р. 10:37

09 листопада 2026 р. 10:37

Галина Ігнаткова — водійка тролейбуса Житомирського ТТУ, яка разом з підприємством прожила цілу епоху. Змінювалася техніка, місто, пасажири, покоління колег, а вона залишилася в професії… Про це повідомляє пресслужба ЖМР.

Тут її називають легендою міського електротранспорту. І за цими словами — професійна майстерність та досвід, який вона передала не одному поколінню водіїв.

«Я родом із села Бондарі, що на Житомирщині. У 1973 році розпочала свій трудовий шлях», — ділиться пані Галина.

Тоді 17-річна дівчинка працювала малярем-штукатуром… Через два роки вона приїде до Житомира, закінчить Житомирський обласний учбово-курсовий комбінат, сяде за кермо тролейбуса і...залишиться у цій професії на пів століття.

«У мене брат двоюрідний працював водієм тролейбуса.  Прийшла в депо, що  на  Пархоменка.  Зараз це Ольжича. Кажу йому: водійкою тролейбуса бути хочу. А брат мені: о, саме на курси набирають... Я відучилася шість місяців».

День, коли вперше сіла за кермо тролейбусу, пам'ятає чітко.

«Зима така була. Мороз. Це був лютий 1976-го. Виїжджала тоді з наставником. Зранку я змінювала вказівник на транспорті. Тоді ще палець порізала., кров юююшить. А наставник мені: о, Галя, ти будеш дуже довго працювати!», — щемливо згадує свої перші професійні моменти Галина Павлівна.

Чи то доля вже тоді подавала знак, чи  то наставник у добру пору сказав. Але того лютневого дня 1976–го для Галини Павлівни почалася професійна історія, яка триває й досі...

«Тоді авто було не так багато. Така романтика.  І за кермом тролейбуса жінка — не дивина була.  Мій перший тролейбус — ЗІУ-5. Номер 138. Дводверний. Потім ЗІУ- 9 почали надходити, тридверні. Тоді мені одній із перших дали такий тролейбус. Це був десь 1979 рік.  І я такою  щасливою почувалася».

Це був час, коли тролейбусне сполучення розширювалася і відкривалися нові маршрути.

«На рік проходило по шість нових тролейбусів, найперші маршрути — одиниця, двійка, трійка. Четвірка на Крошню. Пам'ятаю, як відкрився маршрут №7 (Панчішна фабрика — Хімволокно). Потім тролейбус поїхав на Корбутівку через майдан.  Це маршрут №9. Потім — №8 (Панчішна фабрика — Паперова). Депо №1 було на вулиці Пархоменка (зараз це Ольжича). Трамвайне депо було за кінотеатром «Жовтень». Та такі оглядові ями були. Слюсарів  багато було. А по Театральній колія йшла....».

За два роки роботи пані Галині присвоїли 2-й клас водійки тролейбуса, а у 1980 році — 1-й клас.

«Відповідальною намагалася бути завжди. Вникала у суть справи. Якщо треба було, стаю на коліна той дріт зав'язала і поїхала далі. Завзяття було, палке прагнення працювати», — згадує свої  молоді роки.

У ТТУ Галина Павлівна опанувала всі види тролейбусів, які експлуатувало підприємство.

«А ЗІУ-9 я знаю "до ниточки". Навіть слюсарем вже  можу бути. Якщо не їде тролейбус, не кличу  електриків. Кажу пасажирам: почекайте пару хвилин, підрепетирую. Якщо  дротик відпав, я знаю, куди його треба підсунути. Треба зняти штанги, бо там 600 вольт напруги. Одягаю рукавиці, знімаю штанги і вперед....».

Мабуть, тому її бездоганна уважність і високий рівень майстерності стали прикладом для молодих колег. Понад двом десяткам молодим водіям та водійкам вона передала свій досвід, знання та секрети професії. А секрети, каже,  прості — любити  свою справу, місто, людей і завжди залишатися  людиною.

«У 80-му році у мене був вже перший клас…, — говорить про наставництво співрозмовниця. —   Та я тут вже й онуків дочекалася».
Так жартома  і по-материнськи вона називає учнів своїх учнів.

«Відзнака за заслуги перед Житомирщиною», годинник міського голови, квіти, усмішки  і оплески колег…. Усе це сьогодні було для неї.

А вона, 71-річна водійка  житомирського тролейбусу, просто чекає, коли  все стабілізується  і електротранспорт знову вийде  на  міські маршрути…. Сяде за звичне їй кермо тролейбуса й продовжить писати історію, яка вже давно стала частиною історії Житомира…

Житомирські