«Я терпіти не міг хор»: Олександр Вацек — про 40-річчя «Ореї», зміни у колективі та його майбутнє

13 листопада 2026 р. 21:04

13 листопада 2026 р. 21:04

Академічна хорова капела «Орея» відзначає 40 років від дня заснування. Колектив, який створив диригент Олександр Вацек , здобув 9 Гран-Прі Гран-прі (від фр. Grand Prix — «великий приз») — це головна, найвища нагорода (вище за перше місце) на фестивалі, конкурсі, науковому чи культурному змаганні. та понад 40 перших місць на міжнародних конкурсах. На початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну у складі хору залишилося 10 учасників, нині їх 25. Як створювалася «Орея», чому її засновник шкодує про втрату незалежності колективу та що вважає головним результатом чотирьох десятиліть роботи — заслужений діяч мистецтв Олександр Вацек розповів в інтерв'ю Суспільному.

Ювілейні концерти «Ореї» відбудуться 14 листопада у Чернівцях та 19 листопада у Житомирі. Програма має назву «ОРЕЯ. Разом-111».

Назва концерту зрозуміло чому: 71-річний день народження Олександра Вацека та 40-річчя створення «Ореї». І разом — 111. Математично це зрозуміло. Але, може, щось більше закладено у ці цифри і дати?

Так, у цих цифрах і в обох датах щось є. Дуже глибинний для мене сенс. Я колись терпіти не міг хор і хорове мистецтво згалом. Але коли 18-річним потрапив у це середовище, то подумав, що, якщо я і хочу чимось професійно займатися, то потрібно робити щось цікаве. Не таке, як я бачив раніше. Ось такі ідеї у мене тоді виникали. Тому я досі не можу зрозуміти, скільки часу я все це задумував і скільки часу воно існує.

«Орею» ви заснували у 1986 році. Ви відразу розуміли, якою вона має бути і як досягти позитивного результату?

Раніше я декілька років працював диригентом хору Житомирського музичного училища. Здається, років 3 чи 4. Ми з колективом тоді поїхали на конкурс і здобули там третє місце в Україні серед 32 хорів. Це був хороший результат. Ось саме тоді я вже зрозумів, куди потрібно рухати хор і як ним керувати. Потім виникла ідея розширити його, запросити людей, в тому числі професійних музикантів. Ходив по музичних школах, по підприємствах, переконував — шукав охочих співати. Можна сказати, силоміць заганяв. А відтак зібрав 84 учасників. Такий у нас був перший склад. Але мені хотілося щось таке зробити, щоб це хвилювало і мене, і всіх інших.

Пригадую, ми починали з Михайлом Гузуном Михайло Гузун — художній керівник та засновник житомирського академічного ансамблю танцю «Сонечко». десь приблизно в один час. Утім, він виявився набагато розумнішим за мене. Він створив танцювальну школу. Виховав цілі покоління танцівників. Один склад виходив, інший заходив. І так постійно. Це треба мати і сили, і розум, і базу колосальну. Так що Міша молодець. У Житомирі ми маємо чудовий і, може, найкращий у світі дитячий колектив, який існує.

А в мене постійно люди змінювалися. Кожен раз приходять, я дивлюся — і знову все спочатку. Це важко, бо 10-15 років роботи і він вже тебе розуміє моментально, знає сотні творів репертуару. І ця людина йде: хто в декрет, хто виїжджає з міста. Все сиплеться. Але потрібно зробити так, щоб ніхто цього не відчув. Щоб все працювало, як налагоджений механізм, як машина.

Назва «Орея». Як ви її обрали?

Спочатку ми називали просто хор музичного училища. Потім тривалий час це був хор Вацека. Але це мене дуже дратувало. Подумав, що ні, треба щось придумати. Кинули клич. Було 300-400 варіантів назв. Ми кожний день обирали, шукали. Жодна назва не підходила.

У підсумку залишилася «Оранта» та «Орея». І я обрав «Орея». Мені хотілося, щоб була буква «О», бо «О» — це Україна. Тоді я ще казав, що «А» — це Росія. Серед назв також був варіант «Арієль» чи щось таке.  Я завжди казав, що це має бути Україна. Бо вона округла, вона гарна, вона музична.

Окрім того, в цьому слові вмонтовано англійське «рей» — від слова енергія. Тоді ми говорили, що від нашого співу йде енергія. Сильна — від мене на хор і від хору на зал, що в людей мурашки по шкірі. На перші наші концерти ломилися двері. Люди сиділи на землі. Ми проводили потужні різдвяні концерти. Це була така традиція класна. Я планував цей хор як храмовий, щоб при хорошій акустиці. Тільки є акустика, ми звучимо. Погана акустика, виникає купа проблем. І тому нам треба ще більше і більше працювати.

Ви сказали, що ваш колектив починався з 84 учасників. Зараз, наскільки мені відомо колектив, це 17 учасників.

Ні, вже більше. Хор виріс.

Кількість є визначальним фактором для звучання, за яким, власне, і впізнають «Орею»?

Впізнають, напевно, за моїм смаком, за моїми тембрами, трактовками. Але оптимальна кількість — 32 учасники. Виходить камерний хор. У нас було на початку повномасштабного вторгнення війсь РФ 9 чи 10 учасників. А потім солістка пішла в декрет. Залишилися хлопці. А потім одна наша учасниця повернулася, згодом — інша. Стало 15, потім 17, зараз 25 учасників. Ще не всі увійшли в програму. Наразі ще двоє чи троє довчають репертуар. Але це вже склад більш-менш непоганий.

Розкажіть, хто зараз входить у склад «Ореї»

Я вже десь розповідав, що краще я був би тренером з футболу. Мені футбол неабияк подобався. Грав, тікав з дому. Для мене існував тільки футбол. Я ним жив.

І так само, як тренер вибирає гравців, він відчуває «щось». Що в цієї людини має бути Щось таке, що мені легко з нею працювати, що вона мене розуміє, що вона гнучка. Хоча навіть не має освіти.

Один може класно повторити мелодію, але голос такий. Нічого, навчу. Другий — колосальний голос, але тугуватий.

Що з ним робити? Брати, не брати. Скільки це треба буде років, щоб його зробити гнучким? І от на цьому відчутті працюю. Так що результат виходить. А потім їх треба ще змонтувати разом, щоб це було гармонійно, в балансі. Щоб вони подружилися, щоб шкідливих не було.

І зараз, якщо їх розпитати, зокрема, тих, які 20-30 років тому співали, то вони згадують роботу в хорі, як кращі миттєвості свого життя. Взагалі такого не переживали. Завдяки хору вони побували за кордоном, брали участь в конкурсах, переживали різні емоції,  потрясіння в різних країнах. І сміх, і радість були.

Так що, я думаю, що це варто було того.

«Орея» для вас це і відображення вас, вашого характеру, вашого творчого смаку. Вам складно було, оглядаючись на ці роки, створити колектив, який мислить саме так, відчуває музику, як хто хоче диригент?

Вони мислять по-своєму, сперечаються, співають всупереч. Як хто хоче. Це не так просто, Але, попри все, я намагаюся їх переконати.

Найважче, звичайно, підібрати репертуар. Треба знайти твори, які сподобаються і мені, і їм, і публіці. Якщо ти проколешся, а ти працюєш місяць, півтора, два, виносиш це в собі, а потім воно не пішло. А ти стільки праці вклав.

В принципі, зараз нечасто такі проколи бувають. Тому що допомагає досвід. А багато разів був представником журі. Думав, чим в інших краще, як співають прибалти, шведи, в чому їх секрет. А це смак, естетика, звук, чистота, рухи, поведінка на сцені. Я це все всотував, запам'ятовував, а потім приносив у колектив. І так виховував. Я думаю, що вони отримають задоволення від цього, що ми співпрацюємо, адже у підсумку всі задоволені.

Ваше життя невіддільне від «Ореї». І минулого року, до вашого 70-ти річчя ви отримали відзнаку «За заслуги перед Житомиром І ступеня». Але тоді у ваших коментарях я відстежила думку, що нагороди мають бути доречними і вчасними. І був ваш короткий коментар, що ви не відчули радості від цієї відзнаки. Що ви мали на увазі?

У мене були такі артисти були як Яремчуки — Саша і Яна.

Те, що в мене було недоречно, я вирішив, що поки я живий, як керівник, я доб'юся, щоб вони передусім отримали звання. Поки молоді, поки звучать, поки співають класно. А не тоді, коли їм буде багато років. От їм зробили вчасно.

А все інше робиться трошки інакше. Я знаю, як це робиться, тому що кожен директор філармонії після нашого успішного концерту розповідає мені, як вони це робиться. Я не хочу рухатися цим шляхом.

Я відчув, що я вже не хочу цих звань. Єдиний суддя для мене — там, зверху і перед ним треба бути чистим, нормальним. А тут уже як вийде.

У 2010 році «Орея» стала частиною Житомирської обласної філармонії. Що це дало колективу і як вплинуло на розвиток?

Важке питання. Ми втраиити незалежність. І це найголовніше.

Як колектив?

Так, як колектив. Я, в принципі, колектив створив як щось незалежне. Тобто нам ніхто не диктував репертуар, концерти. Я все сам обирав і домовлявся. Якщо це порушується, то це вже щось інше. Це вже про професійний колектив, якими ми не є, тому що мають бути люди з освітою, з Київської консерваторії, із Львівської, з Донецької. Але людина з освітою, яка може читати ноти, тоді їй можна дати завдання, і вона готова заспівати з нот. А тут треба добре працювати.

Я своїй дружині 18 років тому сказав фразу, що я зроблю кращий колектив в Європі при умові, якщо в ньому буде 30 учасників.  У той час сказав і так досі є. Я тоді розумів, що це буде, і тоді я щось можу зробити. У мене тоді якась сила була, але за все життя я цьому не навчився. Робимо, що можемо. Все одно рівень хороший, люди, в основному, класні. Всі, стараються.

Якби «Орея» була людиною віком 40 років, яким би назвали її характер?

Передовсім це досвідчена людина, знає, чого хоче. Є свої плюси, є мінуси. Є радості якісь. Це вже людина, яка набагато спокійніше до всього ставиться. Це вже  не дитина мала, яка скаче і радіє, що її за щось похвалили. Але в принципі у колективі всі різні. Хто 5 років працює, хто рік, хто 2 місяці. Для більшості із них шлях «Ореї» це вже історія.

Ювілейні концерти «Ореї» відбудуться 14 листопада у Чернівцях та 19 листопада у Житомирі. Програма має назву «ОРЕЯ. Разом-111»

Повну версію інтерв'ю із заслуженим діячем мистецтв України, засновником та художнім керівником академічної хорової капели Орея Олександром Вацеком дивіться на YouTube каналі Суспільне Житомир.

Житомирські