вологість:
тиск:
вітер:
«Хто хоче, завжди знайде можливість»: історія військового медика і марафонця Олександра Лопанова з Житомирщини
Маріуполець Олександр Лопанов — військовий медик, спортсмен та фельдшер 4-го навчального батальйону 199-го навчального центру Десантно-штурмових військ. У жовтні 2026 року на міжнародному марафоні у німецькому Франкфурті чоловік посів 88 місце серед 38 900 учасників. Кореспондентам Суспільного Олександр розповів про свій спортивний і бойовий шлях.
Олександр Лопанов поєднує військову службу, медичну роботу та професійний спорт. Каже, що підтримувати таку активність непросто, адже для цього потрібні не лише фізичні можливості, а й постійна мотивація.
«Спортивний вік не такий тривалий і займатися на високому рівні здоров'я вистачає далеко не всім. Плюс треба знаходити якусь мотивацію для того, щоб це продовжувати. А в мене не дуже простий шлях у плані і військової служби, і медичної роботи, і спортивної кар'єри», — розповів Олександр.
Чоловік народився у Маріуполі. Спортом почав займатися із семи років: спочатку гімнастикою, згодом — футболом. У 2013 році обрав легку атлетику. Відтоді професійно займається цим видом спорту.
«Я розумів, що мені треба якось надалі розвиватися у спорті. І треба обрати шлях, який я, як спортсмен, буду проходити до кінця. Бо я маю переконання: якщо я щось проходжу —я проходжу це до кінця. Я не полишаю це напівзакінченим. Має бути якесь логічне завершення. Коли я прийшов у легку атлетику, одразу знайшов собі тренера і дистанцію, показав себе, проявив. І з 2013 року я займаюся професійно легкою атлетикою», — сказав спортсмен.
Втім, майбутню кар'єру Олександр пов'язав не зі спортом, а з медициною. У Маріупольському медичному коледжі він здобув професійну освіту. Після навчання працював у відділенні швидкої допомоги та військовому шпиталі. У 2016 році проходив строкову військову службу.
«Я проходив військову службу у восьмому Чернігівському навчальному центрі, де вже отримав військовий медичний фах, тому що цивільний медичний фах дещо відрізняється від військового. Там я отримав військово-облікову спеціальність під назвою санітарний інструктор роти», — розповів Олександр.
Згодом він продовжив службу військовим медиком у військовій частині Дніпра. Виконував завдання на Ізюмському, Курахівському, Часовоярському та Покровському напрямках.
«Я завжди їздив у відрядження, зокрема і на східний напрямок, а також на більш тилові ділянки, де ми охороняли певні об'єкти. Тобто виконував функцію медичного працівника в підрозділі й відповідав за цей підрозділ», — сказав військовий.
У 2017 році під час порятунку побратима з поля бою під Часовим Яром Олександр травмував колінний суглоб. Після операції лікарі сказали, що займатися легкою атлетикою він більше не зможе. Однак спортсмен вирішив повернутися до тренувань. За його словами, вже через місяць після травми він знову почав бігати.
«Наперекір тому, що стільки всього відбувалося, я все одно пер, знаєте, як баран, бодався. Тому що я розумів, що будь-які звитяги вимагають жертв від тебе. Якщо ти десь спинишся перед бар'єром, значить, ти не зможеш його пройти і в майбутньому. Я вже через місяць відновив свій біг із ще більшим завзяттям. А у 2021-му вже почав виходити знову на високі міжнародні результати. Я поставив нову мету — переходити на більш тривалі дистанції — 10 кілометрів, 21 кілометр. Є така приказка: «Хто хоче — завжди знайде можливість, хто не хоче — знайде виправдання», — розповів Олександр.
Після повернення з армії чоловік очолив громадську організацію Runday — українську волонтерську ініціативу, яка організовує безкоштовні щотижневі забіги на п'ять кілометрів із фіксацією часу. До повномасштабного вторгнення він організовував забіги та спортивні заходи для жителів Маріуполя й Донецької області.
«Я долучав багато людей, проводив змагання, щорічні естафети. Долучав не просто охочих, а й громадські організації, поліцію, військових. Зокрема, я тренував підрозділ «Азов». Для мене було приємно комусь передати свій досвід, навчити. На той момент я вже був майстром спорту України з легкої атлетики», — сказав Олександр.
24 лютого 2022 року повномасштабне вторгнення Росії чоловік зустрів у Маріуполі. Обстріли житлових кварталів міста почалися з перших днів. Разом із військовими Олександр ходив вулицями та допомагав пораненим.
«Спочатку було трішки легше, тому що руйнування не були такі сильні й жертви не були такі великі. Було дещо моторошно навіть нам, військовим, тому що до того ми не стикалися з такою потужною військовою атакою. Потім ставало дедалі важче, тому що десь до 27 лютого стало ясно — ми в оточенні, виходу немає і нам доведеться боротися до самого кінця. Нам доведеться відстоювати своє місто скільки зможемо. Допомога, якщо і буде, то не сьогодні і не завтра», — пригадує військовий.
Після служби у 26-му об'єднаному загоні Державної спеціальної служби транспорту в Дніпрі та 8-му навчальному центрі Державної спеціальної служби транспорту в Чернігові, з січня 2025 року Олександр служить у 199-му навчальному центрі Десантно-штурмових військ. У березні того ж року його призначили фельдшером 4-го навчального батальйону.
За словами Олександра, робота військового медика передбачає не лише лікування, а й допомогу військовослужбовцям у вирішенні проблем зі здоров'ям та підтримку їхнього психоемоційного стану.
«У нас ефективно виходить лікувати людей, допомагати призваним військовослужбовцям у вирішенні їхніх подальших проблем зі здоров'ям. У нас еталонний підрозділ. Наша медична сфера — одна з найважливіших у плані військової служби взагалі. Здоров'я військовослужбовця — це те, від чого залежить його ефективність і психоемоційний стан. І це впливає на рівень мотивації до подальшої військової служби», — розповів фельдшер.
Олександр займається спортом у вільний від служби час. Його тренер — спортсмен зі Сполучених Штатів Америки.
«Я зв'язався з тренером випадково, через одного з міжнародних професійних спортсменів. Я попросив його підтримки й допомоги. Пояснив свою ситуацію, що я військовослужбовець і спортсмен. Він мені пояснив, як ми можемо це поєднати і наскільки швидкий буде прогрес. Зараз я бігаю по стадіону в Житомирі, бігаю по місту, навколо міста. Якщо вдається під час відпустки — їду до себе у Ворохту. Я живу у Ворохті вже тривалий час. Там висота, гори, хороші, прекрасні умови для підготовки», — сказав Олександр.
У жовтні 2026 року на міжнародному марафоні у Франкфурті Олександр посів 88 місце серед 38 900 учасників. Дистанцію понад 42 кілометри він подолав за дві з половиною години.
«На рівні звичайного професійного спортсмена цей результат вважається непоганим, хорошим рівнем. Погодні умови були нелегкі: дощ, плюс вісім градусів, вітер. Тобто все склалося не так, як хотілося. Але бажання все одно було: приїхав — віддувайся. По дистанції все пройшло прекрасно. Я відчував силу в ногах, мотивацію. Розумів заради чого я сюди приїхав. Розумів, що моя мета — це стати найшвидшим військовослужбовцем не тільки Десантно-штурмових військ, а й загалом Збройних сил України на марафонській дистанції», — розповів марафонець.
За словами Олександра, його спортивні досягнення підтримує командування навчального центру. Така підтримка додає йому мотивації продовжувати тренування та виступати на змаганнях.
«Це допомагає мені рухатися вперед, тому що їхня віра дає мені додаткову мотивацію. Я розумію, що я не тільки за себе біжу і не тільки за підрозділ. У мене вірять командири. А коли в тебе вірять командири — це багато коштує. Взагалі, віра в людину і моральна підтримка в багатьох ситуаціях вирішують більше, ніж якась матеріальна складова», — сказав військовий.
Наразі Олександр готується до марафону у Сполучених Штатах Америки, в якому планують взяти участь понад 60 тисяч учасників.
Джерело: suspilne.media (Житомир)
Новини рубріки
Втратили понад 360 тисяч гривень на псевдороботі: бердичівські поліцейські розслідують шахрайства
17 листопада 2026 р. 18:36
Житомирський центр крові терміново потребує донорів з групою крові 2+
17 листопада 2026 р. 18:36