вологість:
тиск:
вітер:
У Житомирі попрощалися із двома полеглими захисниками Олександром Кобилинським та Михайлом Нетребицьким
До Житомира на щиті повернулися двоє українських військовослужбовців, які загинули на Запорізькому напрямку — 32-річний Олександр Кобилинський та 31-річний Михайло Нетребицький. Олександр Кобилинський став на захист країни на початку 2026 року та поліг під час виконання бойового завдання 9 листопада, а Михайло Нетребицький із позивним «Акіра» загинув 16 вересня 2023 року під час евакуації поранених і понад три роки вважався зниклим безвісти. Обидва воїни жили та працювали в обласному центрі.
Олександр Кобилинський народився 19 жовтня 1994 року в багатодітній родині у селі Великий Кобилин на Житомирщині. Зростав у родинному колі, де змалку пізнавав цінність сім'ї, взаємопідтримки, поваги та людської доброти. Саме родинне виховання сформувало в ньому щирість, доброзичливість, працьовитість і повагу до людей.
У 2011 році закінчив Великохайчанську загальноосвітню школу. Згодом переїхав до Житомира, де розпочав трудову діяльність на каменеобробному підприємстві. Робота вимагала витривалості, відповідальності та фізичної сили. Олександр сумлінно працював, не боявся труднощів, умів долати перешкоди й відповідально ставився до дорученої справи.
У житті він був людиною відкритою, щирою та доброзичливою. Мав добре серце, завжди був готовий прийти на допомогу, цінував дружбу, поважав старших і дорожив рідними. Його вирізняли скромність, простота у спілкуванні, людяність і щире ставлення до оточення. Не гучними словами, а власними вчинками він доводив, якими важливими є порядність і доброта.
З початку 2026 року Олександр доєднався до лав Збройних Сил і став на захист України від ворожої навали рф. Воїн Олександр належав до людей, для яких честь, гідність, відповідальність і любов до Батьківщини були не просто словами, а життєвими цінностями.
9 листопада 2026 року Олександр загинув під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини на Запоріжчині. Він віддав своє життя, залишившись вірним Військовій присязі та Україні.
У глибокій скорботі рідні, близькі, друзі та бойові побратими.
Михайло Нетрембицький народився 10 січня 1992 року у м. Житомирі. Тут минули його дитинство та юність, тут формувався його характер, загартовувалися погляди на життя.
Навчався у Житомирській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів № 32 (нині — Ліцей № 32 міста Житомира). Із дитинства вирізнявся допитливістю, працьовитістю та відповідальністю. Відвідував гурток радіотехніки, захоплювався футболом, майстрував власноруч. Був на десять років старшим за сестру і змалку став для неї справжньою опорою: піклувався, оберігав, допомагав, був не просто братом, а людиною, на яку завжди можна було покластися.
Після школи вступив до Житомирської філії Національного університету державної податкової служби України. Однак згодом зрозумів, що обраний шлях не відповідає його покликанню. Михайло не звик іти проти власних переконань, не приймав несправедливості й принципово відмовлявся від будь-яких нечесних правил. Він був людиною, для якої гідність і чесність важили більше за особисту вигоду.
Упродовж життя працював на будівництві, в автомайстерні, охороні, закладах харчування, на підприємстві «Житомирські ласощі» та на Укрпошті. Не цурався жодної роботи, умів і любив працювати. Здобув професію кухаря, згодом працював адміністратором і баристою.
Допомагав рідним, підтримував родину, не боявся труднощів і завжди намагався бути поруч. Любив збирати рідних за одним столом, проводити вечори в розмовах про життя, мріяти.
Мав золоті руки: самостійно виготовляв меблі, ремонтував речі, майстрував будиночки для тварин, створював щось нове. Мріяв працювати з деревом.
Любив активний відпочинок, спорт, риболовлю, ліс і море, в яке закохався під час перебування в Одесі. Мав і творчу сторону душі — писав вірші, створював реп та музичні біти, був занадто вимогливим до себе і власної творчості.
За зовнішньою стриманістю ховалася надзвичайно добра та чуйна душа. Він допомагав безпритульним тваринам, дбайливо опікувався своїми улюбленцями, особливо любив вірну чотирилапу подругу Луну.
Михайло давно відчував внутрішній поклик стати на захист України. Попри хвилювання рідних, які намагалися відмовити його від цього рішення, він свідомо обрав шлях Воїна-Захисника. Навесні 2023 року пройшов військову підготовку у Великій Британії, де відзначився високими фізичними результатами. За особливі досягнення під час тренувань британські військові нагородили його пам'ятним годинником.
Він отримав позивний «Акіра» — у японській мові це ім'я має значення «світлий», «ясний», що найкраще відображало сутність Михайла — Людини, яка несла світло доброти, справедливості та людяності, навіть у найтемніші часи.
Побратими пам'ятають його відважним, надійним, готовим ризикувати собою заради інших. 16 вересня 2023 року на Запорізькому напрямку Михайло разом із групою вирушив на евакуацію поранених та тіл загиблих Воїнів. Під час виконання цього бойового завдання внаслідок ворожого обстрілу солдат Нетребицький Михайло загинув.
Довгий час Михайло вважався зниклим безвісти. Для рідних кожен день очікування був випробуванням між надією та відчаєм. Вони чекали на диво, на звістку, на повернення. І лише через три роки та два місяці Захисник повернувся до рідного Житомира на щиті...
У вічній скорботі рідні, близькі, друзі та бойові побратими...
Світла пам'ять і вічна слава Героям.
Джерело: zhzh.com.ua
Новини рубріки
Київська компанія за 8,6 мільйона гривень годуватиме школярів Олевської громади на Житомирщині
18 листопада 2026 р. 18:40
Слідчі поліції встановлюють свідків ДТП, що сталася минулої осені в Житомирі
18 листопада 2026 р. 18:05
У Житомирі попрощалися із загиблим на Запоріжжі бійцем Михайлом Нетребицьким
18 листопада 2026 р. 18:05