Вийшла друком збірка поезій "Багряна осінь" поетеси з Воловця Любові Тимкович-Німець

07 вересня 2024 р. 08:44

07 вересня 2024 р. 08:44

7 вересня відзначає прекрасний ювілей – 60 років талановита поетеса з Воловця Любов Тимкович-Німець.

Любов Михайлівну знає багато жителів Воловця, і знають її насамперед як чуйну людину, яка є висококваліфікованим спеціалістом, прекрасною колегою, берегинею родини, чудовою подругою та сусідкою, а найголовніше – Людиною. Вона ніколи й нікому  не відмовляє в допомозі, завжди щира й привітна.

І тільки невелике коло рідних та друзів знає, що Любов Німець ще й поетеса. У її чуттєвій душі та великому серці народжуються прекрасні поезії, які то чарівними, то тужливими, то радісними, а то й сумними рядками лягають на папір…

Напередодні ювілею побачила світ збірочка віршів Любові Тимкович-Німець під назвою «Багряна осінь».

Талановита уродженка Воловця Любов Тимкович-Німець оспівує красу рідного краю

Прекрасна земля дає життя талановитим людям. Наш край за Карпатами багатий на митців – поетів,  письменників, художників, різьбярів, вишивальниць та творців музичного мистецтва. У горах кожен захід сонця відіграє такими барвами, що мимоволі хочеться покласти його фарбами на полотно; кожен спів солов’я відгукується у чутливій душі новими мелодіями; кожен золотий листок, що палахкотить-купається в сонячному промінні ранньої осені, кожен п’янкий подих вітру чи молочно-ніжний цвіт калини, що рясніє за вікном, надихає на віршовані рядки… Замилування усім цим, любов до природи, до своєї землі й надихнули свого часу закохану в природу, молоду й талановиту волівчанку Любов Німець (Тимкович) вивчати біологію та хімію. Спеціальність, якій віддала жінка все життя, допомогла тільки глибше зрозуміти красу рідного краю, ще більше захоплюватися його мальовничістю та виливати свої почуття віршованими рядками…

Любов Німець (Тимкович) народилася у мальовничому Воловці – прекрасному селищі, що   розкинулось біля підніжжя Темнатика і Плаю в високогір'ї Українських Карпат. Саме тут, посеред краси карпатського краю, дівчина росла, щодня вдихала цей п’янкий аромат смерек та ялиць, милувалась могутніми гірськими верхів’ями, збагачувала свій кругозір літературними творами, захоплювалась багатою національною культурою, звичаями й традиціями Бойківщини. Все це допомагало становитись її творчому чуттю – вмінню бачити мелодію поезії й викладати думки у віршованій формі…

По завершенні навчання Любов повернулась до рідного селища, де й працювала спершу за фахом – педагогом, вихователем, відтак – перейшла на роботу до підрозділів санепідемстанції, віддаючи всі свої знання та сили улюбленій роботі. Зараз працює бактеріологом Волівецького лабораторного відділення Свалявської філії Державної установи «Закарпатський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України». Фаховість та доброзичливість Любові Михайлівни відзначають колеги по роботі, людяність, відданість та велике серце – друзі та знайомі.

За все це Всевишній нагородив Любов Німець тим, що дарує сенс життя кожній Жінці – чудовою родиною: вона – кохана дружина та улюблена матуся, чуйна та розуміюча свекруха, а найголовніше – чудова бабуся для свого онучка Юрчика.

І чи не все це – найголовніше у Житті?

Так, родина, батьківщина, а це – можливість вільно жити і творити на рідній землі – ось те вище благо, яке може подарувати Господь людині. І це те, над чим роздумовує Любов Німець у своїх поезіях. Її лірика пронизана численними мотивами, але основні з них, ті, котрі болять зараз найбільше – Україна, її захист, її воля, можливість рідного народу жити так, як він прагне. У віршованих рядках поетеси стільки горя через ту страшну війну, яку принесли окупанти на нашу землю, що вистачило б річки наповнити… Ось ми бачимо в холодному окопі українського захисника, а тут чуємо, як плаче згорьована мати та осиротіла дитина. Читаєш рядки пані Любові – й клубок підпирає гордо, а на очі набігають гіркі сльози: в кожній родині сьогодні трагедія, кожна родина згорьована, кожна втрачала і надіється:

Заплакав дощ, схилилася калина---

Скільки молоді в сирій, вогкій землі,

В гіркій скорботі плаче Україна---

Вони своє життя дали тобі й мені...

Ми всі нині переповнені болем, стверджує поетеса. Але водночас своїми рядками, своїми думками вона дає кожному з нас надію:

…Під Божим захистом вся Україна

і в холоднім окопі на варті солдат, ---

чиїсь син чи брат, та просто Людина,

він не спить, стиснувши в руках автомат.

Любов Михайлівна не просто надіється, вона вірить, що перемога справедливості над злом – неминуча, бо інакше й бути не може:

Зацвіте калина ніжним цвітом

І земля одягне свій наряд,

Запанує благодать над світом,

Стихне гуркіт бойових гармат.

Творчість Любові Німець – багатогранна та яскрава. Її поезія ніжна та зворушлива, близька і зрозуміла кожному, а її думки багаті барвами та емоціями, коли вона споглядає серпанкові світанки чи милується вальсом сніжинок. Сиві тумани в горах, осінні пізні квіти, умитий дощем осінній день, долоні старої яблуні – усе це ті прекрасні образи, які вмілим словом та тонким чуттям змальовує жінка. І найголовніше, коли читаєш ці рядки, то мимоволі починаєш вдивлятися в навколишній світ та підмічати цю красу. І справді: так, он за вікном дерева журяться вздовж дороги, а навесні магнолії квітнуть рожевими мріями, а вночі, якщо придивитись, через міріади зірок « жмуриться від сяйва місяць чарівний»…. …А якщо вслухатись, то можна почути, як «житній лан шепоче тихо з вітром», дзвенять мелодії гірських потоків, а ось там, вдалині, молодій берізці весняний вітерець щось наспівує…

В повітрі пахне падолистом

І свіжим хлібом із печі,

Горить калинове намисто

Далекими зірками уночі.

Це все треба вміти помічати і відмічати. Любові Німець це вдається…

На отавах в'ялих краплі променисті---

Від тяжкої праці змучилась земля.

Все в городі спіє плодом золотистим

І жоржин та айстрів підійшла пора.

Як і багато митців, письменників, замислюється Любов Німець над темою швидкоплинності життя, над сенсом людського буття. Вона бачить сама і наштовхує нас на думку, що не варто розмінюватись на дрібниці, треба цінувати кожну мить, бо вона – безцінна:

Ще рік один майнув хмаринкою,

Відцвів веснянкою, осипався листком,

А на твоїм обличчі ще одна морщинка,

А сніг малює казку за вікном.

Ще одна тема творчості поетеси – роль і місце Жінки в цьому світі. Берегиня роду чи зранена скорботою мати, натхненниця й чарівниця чи мудра наставниця – Жінка завжди залишається Жінкою, вона є тим стрижнем, на якому тримається світ:

Жінка! Скільки в цьому слові сили,

скільки ніжності, любові, таємниць!

Це вона погладить сина мило

і з молитвою до Бога припадає ниць.

Це від неї сонячно у хаті

і горить у серці маків цвіт…

Найвищою цінністю Любов Німець визнає Життя – те, яке дароване нам Всевишнім, яке ми повинні цінувати кожної миті, якому маємо радіти. Цьому вмінню – цінувати – треба вчитись, але ж ми маємо для цього сили, можливості, а найголовніше – слова, якими можна достукатися до кожного серця. Воловецька поетеса шукає їх і знаходить у звичайних речах – таких буденних і водночас таких величних. Тільки вдумайтесь, скільки глибинного змісту в цих рядках: «Для щастя не багато треба - здоров'я із криниці, де пили батьки….,  … в родині мир і мир на всій землі…  насущний хліб і віри заповіт». Кожними віршованими рядками поетеса наче нагадує своїм читачам біблійну істину: «Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам», керуючись цими словами, Любов Михайлівна стукає до кожного серця:

Треба вчитись добро творити,

Просто жити й любити життя...

Цієї мудрості на порозі красного ювілею Любов Тимкович-Німець навчає і нас, своїх рідних, друзів, знайомих, усіх, хто матиме чудову можливість познайомитись із її творчістю. І це навіть без сумніву: кожен, хто прочитає віршовані рядки в цьому виданні, знайде в них співзвучні своїм думкам мотиви. Бо поезія тим і чарівна, тим і неймовірна, що зачіпає незримі струни в душі кожної людини…

Наталія Петерварі

З нагоди ж дня народження вітають іменинницю мама, чоловік, син Михайло, невістка Наталка, онук Юрчик, сестра, племінниці, рідні, друзі, колеги, віншують многії літа й дарують такі слова:

«Милу, дорогу, любиму дочку, кохану дружину, улюблену маму та свекруху, чуйну бабусю, найкращу сестричку та тітку, чудову сваху щиро вітаємо з чудовим ювілеєм – 60-річчям.

Бажаємо насамперед міцного здоров’я, щоб упродовж довгих і щасливих років радіти життю, дарувати затишок і любов родині, дітям та онукам. Бажаємо, щоб молодість душі нікуди не поділася, щоб удача в житті завжди посміхалася, щоб радісні й веселі емоції дарували натхнення.

Хай Господь оберігає кожну вашу життєву стежину, хай зустрічаються на ній тільки гарні люди!   Хай усе те безмежне добро, яким Ви ділитеся з рідними, близькими, всіма, хто Вас знає, повертається сторицею для Вас та Ваших рідних.

Хай життя буде наповнене яскравими моментами та пам'ятними подіями.

Хай любов дітей та онуків дарує крила, хай родинний затишок, любов та порозуміння дає наснагу жити й радіти кожній миті життя!

І хай завжди, аж до сторіччя, Вас супроводжує щаслива зоря удачі, а у Вашому домі панують любов, злагода та добробут на многая і благая літ».

Закарпатські