Миколаївчанка так полюбила Закарпаття, що почала виготовляти гірські бубни

16 жовтня 2024 р. 13:20

16 жовтня 2024 р. 13:20

Практично у всіх гірських народів є свої музичні інструменти, які з давніх-давен використовувалися під час обрядових дій – весіль, похоронів, усіляких святкувань. Є вони і в закарпатців. І це – не тільки трембіта, але й дримба, гудок, різні бубни.

Коли два роки тому Тамара Матвієнко приїхала в наш край із Миколаївщини, рятуючись від обстрілів, була вражена розмаїттю культури, кухні та традиціям закарпатців. Жінку настільки захопили місцеві звичаї, що вона почала глибше їх досліджувати і навіть виготовляти гірські бубни. Як і з чого можна зробити такі музичні інструменти? Що для цього потрібно уміти і де брати матеріали? Про це та інше миколаївчанка розповіла « Карпатському об’єктиву ».

У бубни закохана давно

Із літа 2022 року пані Тамара мешкає на Тячівщині. Перед тим був Львів, Ужгород, Хуст. Перебралась у серце Карпат, щоб бути наодинці з природою і насолодитись спокоєм.

«У Львові я пожила два тижні, в Ужгороді – два місяці, у Хусті місяць і подалась далі у пошуках затишного містечка. Ось уже практично два роки не змінюю локацію. Живу тихо, нікому не заважаю, сусідів майже не знаю, займаюся своїми справами. Працюю на європейську фірму дистанційно, тож роботу й не змінювала. Житло ж, як не прикро, доводилося змінювати через високу вартість оренди. Зараз добрі люди впустили нас із донькою у свою хату пожити безкоштовно. Є всі блага цивілізації, плюс – поруч розкішна природа. В Ужгороді я познайомилася з однією жінкою із Рахівщини, яка влаштувала для мене екскурсію областю і розповіла про місцеві музичні інструменти. Це мене дуже захопило. Настільки, що згодом почала шукати інформацію про них, майстрів, які їх виготовляють і навіть пробувати сама щось відтворити», – поділилася думками з « Карпатським об’єктивом » миколаївчанка.

Саме так Тамара Матвієнко і почала створювати свої перші гірські бубни.

«Колись я навчалася у музичній школі, закінчила клас ударних інструментів. Барабани мені подобалися завжди. Особливо містичними здавалися шаманські бубни. Вони колись були в багатьох народів світу. Але є дуже мало майстрів, які їх виготовляють зараз. Тож спало на думку почати виготовляти саме бубни. Оригінальні гуцульські трохи різняться від моїх. Знаю, що на Рахівщині є людина, яка спеціалізується саме на такій автентиці. Мої інструменти трохи від них різняться, але у роботі я дотримуюся тих же технологій. Бубни видають дивовижні звуки, під які можна розслаблятися й медитувати. Грати на них легко. Якщо хтось думає, що такі інструменти – для спілкування з духами та обрядових дій – дуже помиляється. Вони – для релаксу, для умиротворення, для того, аби перемкнутися з буденної метушні на хвилю позитиву. Переважно їх виготовляють чоловіки, тож багатьом здається дивним, що я, жінка, маю таке незвичне захоплення», – наголошує вона.

Кожен інструмент має свій «голос»

Зробити бубен, за словами майстрині нескладно, але досить затратно.

«Передусім потрібно мати натуральну шкіру тварини. Може підійти бараняча, або з кози. Я співпрацюю з фермерами, які утримують худобу і вони віддають мені матеріал уже готовий, повністю оброблений за помірною вартістю. Зі шкіри виготовляється власне мембрана. Її можна фарбувати, можна розмальовувати. Крім того, під руками повинна бути деревина – для основи. Із неї виготовляється рукоятка, а також «колотушка», яку ще називають «балабушкою», «салабайкою». Спочатку ці деталі допомагав мені виготовляти сусід, зараз – навчилася працювати з деревом сама, маю необхідні інструменти. Деревина може підійти теж не всяка. Краще брати сосну, липу, клен, сливу, але можна використовувати і звичайну вербу. Натягати шкіру на «обичайку» (основу бубна) теж потрібно вміти. Це – цілий процес із замочуванням, розпарюванням, загинанням, фіксуванням, висушуванням. Хоча практичніше за основу брати звичайне металеве кільце», – наголошує умілиця.

Найбільше інформації про виготовлення бубнів миколаївчанка дізналася з інтернету.

«Поки людина щось споглядає, усе ніби прекрасно і здається, що ти все вмієш, але коли вже безпосередньо починає братися до роботи, виникає маса запитань без відповіді. Тож коли я зрозуміла, що маю далеко не одну прогалину у знаннях, почала інтенсивно моніторити інтернет. Знайшла багато і зайвого, але й потрібного. А коли почула звук, який видає перший інструмент, зроблений своїми руками, це надихнуло і мотивувало не зупинятися. Відтак, дякуючи тому, що добре володію англійською, знайшла майстрів у багатьох куточках світу, у яких подібне хобі. Ми досі листуємося і обмінюємося досвідом із деякими з них», – зазначила Тамара.

Найбільше вразило жінку те, що в деяких країнах бубни виготовляють зі шкіри собак та оленів.

«Як на мене, це – страшенно негуманно. Олені – дуже благородні і невинні тварини. Собаки ж – найкращі друзі людей. Я принципово проти таких бубнів. Між іншим, пробувала працювати й зі шкірозамінником, але бубен видає не ті звуки… Тож експерименти у цій справі, як на мене, не завжди доречні», – запевнила вона.

Інструменти Тамари Матвієнко невеликі – 40-50 сантиметрів у діаманті. Деякі з них вона декорує, деяким надає якомога більше натуральності.

«Бубни в мене переважно купують іноземці. І це – не тільки музиканти і поціновувачі шаманських обрядів. Іноді – просто люди, які цікавляться чимось оригінальним і хочуть мати вдома якусь гарну річ ручної роботи. Хтось каже, що бубном «чистить» ауру. Але я особисто у таке не вірю. У моєму творчому доробку інструментів поки небагато – всього 22. Тільки коли маю вільний від основної роботи час, поринаю у творчість. Крім того, поспішати у цій справі не можна. Над одним інструментом у середньому потрібно попрацювати тиждень. Це – немало. Шкіра має бути без дефектів. Якість виробу залежить саме від неї. Хоча… бубен – не скрипка і правильно звучання інструмента немає, кожен має індивідуальний «голос». І це – дуже цікава особливість. Звук може залежати від резонаторів та товщини самої шкіри. Знати наперед, як звучатиме бубон, не можу», – наголошує умілиця.

Майстриня запевняє, що будь-яке творче заняття додає людині віри в себе, впевненості, наснаги та оптимізму.

«У мене був жахливий стрес, психоемоційний стан бажав, м’яко кажучи, кращого. Робота не відволікала від сумних думок…. Адже вдома я залишила все. Крім того, ще давалося взнаки й те, що пережила катастрофу в особистому житті, важке розлучення. Морально фактично була «на дні». І саме коли знайшла захоплення для душі, почала виходити з песимістичного стану, знову побачила радощі життя, почала посміхатися. Гадаю, щось цікаве у плані самореалізації повинна мати кожна людина. Інакше – жоден психолог не допоможе! Адже у всіх нас зараз у житті відбуваються не зовсім райдужні події, у державі війна… Тож моє хобі мене відродило, запалило у серці іскорку надії і віри у завтрашній день», – стверджує Тамара.

На майбутнє захмарних планів у майстрині немає, але дещо нове усе ж вона хоче спробувати.

«По-перше, вироби хочу почати оздоблювати візерунками з сакральним змістом… як писанки, для прикладу. Адже кожен символ має значення. По-друге, у технологію виготовлення музичних інструментів маю намір внести деякі особисті корективи. Поки що детально про них говорити не буду, бо спочатку все треба перевірити на практиці. Але головне для мене, як і для всіх нас, переконана, це – мир у державі і благополуччя в родинах. Хочеться, аби наші діти жили у щасливій країні, де всі гідно заробляють і де більше немає повітряних тривог», – зазначила Тамара Матвієнко.

Марина АЛДОН

Закарпатські