У Мукачеві відбулася зустріч письменників із читачами

21 жовтня 2024 р. 18:51

21 жовтня 2024 р. 18:51

16 жовтня в Угорському домі ім. Мігая Мункачі запрошеними гостями були Ніколетта Коприва та Іштван Міклоші Сабов. Захід відкрила менеджерка з питань культури Аніта Пфейфер.

– Запрошуємо вас у особливу подорож, яка подолає відстань між Закарпаттям і Трансільванією. Усе це через мистецтво, літературу та особисті історії, – наголосила Аніта Пфейфер, вітаючи гостей. Серед них, зокрема консула Угорщини Ласло Віда, керівників та депутатів обласної та місцевих рад, представників закарпатських угорських та українських громадських організацій, керівників та представників установ.

Директор Угорського дому Йосип Торпої у вітальній промові висловив радість із приводу того, що часто відбуваються культурні заходи у цьому закладі, адже напередодні тут представили монодраму «Келья Караді», а також наголосив на важливості літератури для сучасності.

– Ми пишаємося тим, що до нас завітала уродженка нашого краю Ніколетта Коприва, батько котрої, Аттіла, також усім нам відомий. Чекаємо на ваші вірші; ми пишаємось усіма закарпатцями, митцями, які принесли славу Закарпаттю, Мукачеву, і, звичайно, мукачівський Угорський дім завжди до їхніх послуг.

Ласло Віда привітав присутніх від імені дипломатичних представництв Угорщини на Закарпатті.

– Надзвичайно приємно долучитися до цього літературного вечора, коли ми можемо поповнитись більш піднесеними думками. У стінах Генконсульства в Ужгороді саме триває виставка іншого члена мистецької родини, художника Аттіли Коприви, і таким чином випадково збіглося, що тут представлені літературні твори його дочки. Я погортав книги і побачив, як авторка рефлексує на воєнні умови, які нас оточують. Навколо не так багато хорошого, але людина сподівається на краще. І той факт, що такі заходи відбуваються, зокрема, тут, у Мукачеві, в цьому прекрасному Угорському домі, дає нам надію. Приємно, що заклади, які з’явилися останніми роками на Закарпатті за підтримки угорського уряду, виконують ту функцію, для якої були створені: об’єднують громаду, котра береже свою культуру, традиції, рідну мову. Так і має бути, а ми постараємося надати всю необхідну підтримку, – наголосив дипломат.

Відтак закарпатський поет Ґерґей Марчак поспілкувався з двома авторами, котрі є парою як у творчості, так і в житті. Подружжя, яке мешкає у Трансільванії, розповіло про історію знайомства, зустрічі творчих енергій, свій дім у місті Шепшісентдьордь (яке має румунську назву Сфинту-Георге – ред.) та візити на Закарпаття.

Ніколетта та Іштван познайомилися восени 2022 року, коли дівчина подала заявку на участь у Програмі резиденції угорських письменників у Шепшісентдьордь. Вона провела два тижні в місті, населення якого становить 50 тисяч осіб, і місто, оточене горами, було їй, як рідне, адже 76 відсотків населення становлять угорці, тут проводиться дуже багато культурних заходів.

– Я відчула себе, як удома. Гори, відкритість людей, угорські написи – все вражало. Те, що угорці там у більшості – чудово. Водночас це нагадало мені про рідне Мукачево, що я б хотіла, аби і тут було так багато угорців. Я жила в Угорщині 9 років, до того на Закарпатті 17 років, тож пройшла довгий шлях, і відчуваю, що зараз я справді приїхала сюди додому, – зазначила Ніколетта Коприва.

За словами Іштвана Міклоші Сабова, він – горянин, тож йому було неважко звикнути до Мукачева, жителям якого він заздрить через красиву головну площу та багато збережених старих будівель.

– За площею Шепшісентдьордь займає третину цього міста, але там багато багатоповерхівок, а Мукачево повне красивих сімейних будинків. Це торкає до глибини душі. Для мене це – як повернутися додому. Якби не 650 кілометрів відстані, ми б приїздили до Мукачева кожні другі вихідні. Зараз ми тут уже вшосте.

У Ніколетти Копріви та Іштвана Міклоші Сабова позаду насичений період. Ніколетта видала дві збірки, а Іштван – великий і короткий роман. Молоді люди кажуть, що їм пощастило, адже вони знайшли одне одного не лише як пара, але й як творці.

– Сьогодні знайти хорошого редактора надзвичайно складно. Між автором і редактором має бути певна хімія. Це великий скарб, що ми знайшли це одне в одному. Ми розв’язали один одному руки, але це не означає, що між нами немає інтенсивної творчої дискусії, – розповіла Ніколетта від імені обох авторів.

Іштван Міклоші Сабов наголосив – він не вважає, нііби йому необхідно розповідати читачеві, що відкривати, знаходити у його творах.

– Я не прихильник обтяжувати читачів філософськими поясненнями. Понад півтори сотні років на ринку панувала дешева масова література, певні її герої з’явилися у творах, що стали класичними. Мені подобається цей розважальний жанр і сьогодні, звісно, ​​більш якісний. Можливо, я маю продовжити цю лінію, – сказав письменник.

Відтак творча пара зачитала уривки зі своїх творів, поговорили вони й про нові теми. Вони також ознайомили з їхньою сторінкою Hangoldal (звукова сторінка, – ред), яку ведуть у Facebook.

– Я написала вірш під назвою «Ворона у моєму вікні» і показала його Іштвану. Він сказав, що в цьому вірші є більше, ніж здається на перший погляд. Він поставив переді мною мікрофон, щоби я зачитала кілька уривків, він зачитував повторювану частину, потім ми змонтували голоси, підкладали під них музику, – пригадала Ніколетта історію створення сторінки.

До віршів і прозових текстів підбирають візуальний матеріал, один із готових контентів показали присутнім на заході.

Щодо планів, зазначалося, що після кількох місяців підзарядки Ніколетта поруч із віршами пробує писати прозу. Вже певний час щомісяця створює рубрику в літературному часописі «Човен», тема якої – закарпатські реалії. Можливо, в майбутньому матеріал стане книгою. Іштван прагне розважити читача, жорстко висміюючи комунізм. А наступного року він сподівається видати книгу, схожу на дослідження, яка міститиме міркування, рецензії на книги, а також дещо розважальне.

Вікторія Рего/Rehó Viktória

Закарпатські