Шкарпетки та рукавички. Хустянка в’яже теплі речі для ВПО

06 січня 2025 р. 09:41

06 січня 2025 р. 09:41

Майстринь, які вміють за допомогою спиць та гачка створювати своїми руками справжні дива дуже багато. В’язати уміє дуже багато жінок. Зазвичай вони роблять це або для рідних, або для продажу. Утім одиниці дарують свої вироби іншим…

Анастасія Прилипко із Хуста навчилася в’язати раніше, ніж читати. Тонкощі рукоділля передала їй бабуся. Наразі вона вирішила використати свої вміння для того, аби радувати інших, особливо внутрішньо переміщених діток. Більше про те, чому закарпатка вирішила творити добро, скільки часу займає виготовлення однієї теплої речі та чи де брати дешеві нитки вона розповіла «Карпатському об’єктиву».

Надихнули нові сусіди

Настя в’яже з п’яти років. Звісно, у дитячому віці це були прості вироби – шарфики та ковдри для ляльок.

«Примітивно, але акуратно свої перші елементи одягу я в’язала ще в дошкільному віці. Бабуся давала мені залишки ниток, показувала узори, виправляла помилки, завжди підбадьорювала, аби не відбити хист. Вона вміла творити справжні дива. Могла зв’язати практично все. У ті часи був дефіцит на гарний одяг, тож вона в’язала на замовлення. Ідеї черпала з угорських модних журналів. Найбільш затребуваними були різні кофтини, шалі та шапки. Але дехто просив і шкарпетки та рукавички. Тож в’язати їх також навчилася досить рано, десь років у 12-13. Раніше рукоділлям займалася виключно для себе. Потім – для своїх діток, чоловіка і близьких подруг. Для продажу не в’язала ніколи. У мене хороша робота, непогана зарплатня, тож рукоділля для мене – не більше, ніж хобі», – поділилася думками з « Карпатським об’єктивом » майстриня.

Про те, що теплими речами можна несподівано порадувати інших, хустянка зрозуміла практично випадково.

«У нас узимку наприкінці 2023 року з’явилися нові сусіди. Господарі виїхали в Чехію і видали будинок родині внутрішньо переміщених – мамі та двом діткам. Я потоваришувала з Марією і вона нерідко вечорами приходила до мене в гості. Діти бавились із моїми, а ми розмовляли, пили чай, бо вона його дуже любить… і одночасно за дружніми балачками я в’язала. Показала деякі нові роботи. Коли Оленка, старша донька Марії побачила одні зі шкарпеток, дуже просила продати їх. Я, звісно ж, подарувала. І мені спало на думку зв’язати щось для обох дівчат та для їхньої мами. Це були комплекти – шапочки, шарфики, рукавички і шкарпетки. Якими ж вони були щасливими, коли отримали подарунки! Із того часу я постійно в’яжу щось для того, аби подарувати ВПО. Особливо мені подобається створювати щось цікаве для діток. Найчастіше це – шкарпетки і рукавички. На жаль, через зайнятість таким чином змогла потішити не дуже багатьох, адже над ідеєю працюю тільки рік. Проте хочеться в майбутньому зробити приємний сюрприз для більшості», – зізналася умілиця.

За рік Анастасія Прилипко зв’язала 20 пар шкарпеток і 22 пари рукавичок.

«На один виріб витрачаю приблизно тиждень. Але працюю тільки вечорами і то не щодня. У мене доволі напружений графік, тож результативність, як не прикро, невисока. Загалом пару шкарпеток або рукавичок можна зв’язати за два-три вечори, якщо не відволікатися на інші справи. Але влітку, наприклад, я взагалі не брала до рук спиць, бо не встигала, мала багато домашньої роботи. Найбільш плідно попрацювала у вересні та жовтні. Крім того, доньці в’язала сумочку, сукню та кардиган, чоловікові теплий светр, сину – жилетку. Тож план, на жаль, трохи не виконала, бо хотілося б зв’язати значно більше», – зазначила жінка.

В’язання – як медитація

Аби здешевити роботу, не витрачати великих коштів на дорогу пряжу, майстриня знайшла найбільш оптимальний для себе вихід – купує якісні, але дешеві речі у магазинах вживаного одягу.

«Я іду до секонд-хенду, вибираю великі кофтини. Беру їх у останній день, коли товар найдешевший. Основну увагу звертаю на якість, адже якщо нитки, наприклад, вицвілі, дуже старі, шкода витрачати сили та дорогоцінний час на в’язання. Перевагу надаю шерстяним виробам, аби речі були теплими, а волокна натуральними. Кофтини розплітаю, нитки пропарюю і працюю вже над іншими виробами. Крім того, знаючи, що займаюся доброчинністю, нерідко пряжу мені дарують друзі. Тоді й вони почуваються причетними до благодійності. Останнім часом, між іншим, такі акції вони влаштовують дуже часто», – переконує Настя.

В’язання умілиця називає віддушиною, заняттям для душі, що розслабляє і допомагає відволіктися від буденності.

«Беручи пряжу до рук, я психологічно відпочиваю, забуваю про життєві проблеми і негаразди. Це – своєрідна медитація для мене. Щоправда, іноді болить спина, бо й основна моя робота сидяча – за комп’ютером. Через це постійно в’язати не можу, змушена займатися і фізичною активністю. Проте спиці, приємна спокійна музика і кава – для мене найкращий релакс із усіх можливих», – заявляє хустянка.

Більшість виробів майстриня в’яже простими узорами, але любить експериментувати з візерунками на речах.

«Я володію дуже багатьма техніками, але вони більш доречними є для кофтин. Аби зв’язати, наприклад, шкарпетки, достатньо знати один узор. Ідеї загалом можна черпати з мережі, там іх безліч. Мені подобається виплітати геометричні візерунки, або якісь малюнки. Скажімо, зайчиків, ялинку, ведмедика, чи якісь кола, горизонтальні лінії, трикутники. Особливо дрібничкам на виробах радії малеча. Діти дуже полюбляють тварин і якщо на рукавичках буде зображено білочку, а на шкарпетках грибочки, це їм точно сподобається», – наголошує вона.

В’яже Анастасія теплі речі не тільки для діток, але й для дорослих.

«Подарунки люблять усі, не тільки діти. І ті жінки, які втекли до нас від обстрілів, теж хочуть уваги, підтримки, турботи. Багато хто з них пережив жахіття, втратив близьких або майно. Хоч розумію, що фізично не можу, але прагну підтримати всіх. Тому жінкам також дарую теплі речі. Вони, до слова, тішаться, коли беруть до рук подарунки не менше, ніж їхня малеча! Дехто навіть плаче від щастя, дякує від усього серця і ніколи не забуває про добро. Із деким я навіть потоваришувала. Мені дуже приємно, коли інші посміхаються, коли в очах людей спалахує іскорка радості», – стверджує умілиця.

На майбутнє Анастасія Прилипко мріє потішити якомога більшу кількість людей.

«Ставлю перед собою завдання на 2025 рік – не менше сотні подарунків для ВПО. Співпрацюю з деким із волонтерів і вони дають мені контакти тих, хто справді найбільше і першочергово має отримати приємний сюрприз. Сподіваюся, що план виконаю і зроблю приємне багатьом діткам», – запевняє вона.

Марина АЛДОН

Закарпатські