Вадим Богоста має незвичне хобі – створює жіночі прикраси

20 квітня 2025 р. 00:24

20 квітня 2025 р. 00:24

Робота з металом – це творчість і вона вимагає не тільки знання справи, але й художнього підходу, фантазії та відчуття матеріалу. За допомогою вогню та інструментів шматок заліза можна перетворити як на побутові речі, так і на мистецькі витвори. Так, зокрема, вважає хустянин Вадим Богоста.

Основним його заняттям є виготовлення кованих виробів, але у вільний час майстер працює над створенням перснів, кулонів, браслетів, брошок для жінок. Усе почалося не просто так… а з кохання. А потім переросло у справу життя. Більше про своє цікаве захоплення закарпатець розповів «Карпатському об’єктиву».

Вироби не для продажу, а для найрідніших

Із металом працювали і дід, і батько Вадима, тож із дитинства він знав багато тонкощів. Потім закінчив ліцей, здобув фахову освіту і сам почав займатися ковкою.

«Після школи я точно знав, ким стану. Інші професії мене практично не цікавили. Вирішив продовжити родинну справу. Знаюся і у зварювальних роботах, і навіть ремонтую автомобілі. Але заробляю на життя кованими виробами, – каже він « Карпатському об’єктиву ». – Усе це – груба робота, яка потребує і фізичної сили, і обладнання, і творчого підходу. Адже роботи мають бути не тільки якісними, але й гарними, презентабельними. А от прикрасами захопився у 24 роки. Тоді я безнадійно закохався у Аллу. Зараз вона – моя дружина, та тоді вона майже не звертала на мене уваги. Аби завоювати серце коханої, хотілося її чимось вразити. Дарував їй і ковані троянди, і залізне серце, і магазинні коштовності. Але одного разу вона сказала: «От зробиш мені перстень із заліза сам, своїми руками, вийду за тебе заміж. Але він повинен бути не такий, як у всіх, а особливим». Саме тоді вперше задумався над створенням прикрас. Обладнання для такої роботи не мав, тож працював дуже кустарними методами. Шукав інформацію в інтернеті, бо ніколи раніше нічим подібним не займався. Врешті-решт дещо і мене вийшло і… тримаючи в долоні ту каблучку … зробив Аллі пропозицію. Хоч перстень їй і не сподобався, але вона гідно оцінила мої старання і сказала омріяне: «так».

Після того, як пара відгуляла весілля, Вадим задумався, що треба вдосконалюватися, адже жінку важливо не тільки завоювати, але щоб утримати поруч із собою, необхідно й постійно вражати.

«Я почав самостійно вивчати тонкощі ювелірної справи. Поступово мої роботи ставали все кращими і кращими. Крім різних залізних сплавів працюю ще й зі сріблом, міддю. Камініці використовую коштовні, напівкоштовні, стрази. Люблю ботанічні мотиви, різні символи, таємні знаки. Зараз крім коханої жінки маю ще й двох доньок, тож працювати є заради кого. А ще й дівчатка нерідко просять щось нафантазувати й для своїх подруг. Вироби не продаю, це – подарунки для найближчих та їхнього оточення», – наголошує умілець.

Головне – розвиватися

Деколи над одним перснем Вадим працює декілька вечорів поспіль. Запевняє, що робота дуже непроста, потребує великої точності.

«Це не просто зігнув метал і все – річ готова. Там треба добряче попітніти, аби вийшло щось путнє. Найбільше до душі мені працювати над кулонами. Ланцюжки не виготовляю, але купити їх зовсім не проблема. Старша донька найчастіше замовляє сережки, молодша – прикраси у волосся, а дружина – персні. У основі будь-якого виробу лежить ідея. Саме генератором цих ідей у мене завжди виступає Алла. Сам я є більше виконавцем. Вона ж завжди щось підказує, щось придумує. Тож мене надихає її підтримка і те, що вона виступає ніби співавторкою кожного виробу. У такому тандемі мені працюється більш натхненно і навіть почуваюся більш впевненим у собі», – запевняє він.

За 12 років майстер створив близько тисячі виробів. Більшість із них – саме для Алли.

«Дружина багато що роздарувала. Одягне річ декілька разів, похвалиться перед подругами, а далі якійсь із них віддасть. Спочатку я сердився, а зараз навіть тішуся, адже дякуючи їй зараз мої прикраси є зараз не тільки на Закарпатті, але і в Німеччині, Угорщині, Австрії, Нідерландах, Канаді, Чехії, Італії», – зізнається хустянин.

Вадим Богоста впевнений, що у будь-якому хобі не можна зупинятися на досягнутому, треба постійно вдосконалювати майстерність.

«Оскільки Алла в мене захоплюється виробами з епоксидної смоли, то ми разом створили серію прикрас із засушеними квітами. Вийшло досить цікаво, та головне – дружині самій подобається. Я завжди за те, аби пробувати щось нове, розвиватися. Постійно шукаю нову інформацію в мережі, читаю багато фахової літератури, дивлюся тематичні відео, – стверджує закарпатець. – Прикраси ж створюються поетапно – від чорнового ескізу до заключного оздоблення. І весь цей процес захоплює, приносить мені задоволення. Я психологічно відпочиваю, коли поринаю в роботу».

Умілець пишається тим, що працює над прикрасами, адже впевнений, що таким чином робить кращим і світ, і кожну жінку, яка одягає вироби, створені з любов’ю.

«У мене – не штампована магазинна продукція. Я – не конвеєр. Кожна річ індивідуальна і пропущена через серце, зігріта моїми руками і виплекана фантазією Алли. Я щасливий бачити мої вироби на жінці, на доньках. Дівчата, між іншим, переповнені гордістю, коли ідуть кудись і при цьому причепурюються зробленими мною сережками, браслетами, кулонами. Для них виготовляю цілі комплекти. Переконаний, що прикраси допомагають ще більше підкреслити природну красу представниці прекрасної статі. Навіть у сиву давнину дівчата одягали усіляку оздобу і це ми знаємо ще зі школи, завдяки археологічним розкопкам. Тож сучасну жінку чоловіки мають робити ще більш вродливою», – розповідає він.

Останнім часом майстер працює із різними справами, але найбільшою його мрією є саме ювелірні вироби із золота.

«Срібло більш доступне по вартості, тож можу впевнено працювати з ним. Із золотом трохи досвіду маю, але поки не вважаю його достатнім для того, щоб називати себе фахівцем. Між іншим, часто для виготовлення елітної біжутерії майстри використовують саме сплав міді, нікелю, марганцю та заліза, або ж з’єднують між собою мідь та сплав цинку. Наразі здобуваю нові знання у цьому напрямку. На жаль, основна робота наразі займає більшість часу, бо родину ще й годувати, не тільки причепурювати потрібно. Але нічого. Життя попереду! Тому впевнений, що усе встигну, просто на все свій час», – стверджує Вадим.

Марина АЛДОН

Закарпатські