На війні з окупантами загинув захисник з Мукачева 35-річний Андрій Задорожний

22 квітня 2025 р. 11:30

22 квітня 2025 р. 11:30

Під час виконання службових обов’язків загинув Андрій Задорожний , офіцер батальйону безпілотних систем 128 ОГШБр. Йому було 35. Загинув на самий Великдень.

Сумну звістку на своїй фейсбук-сторінці повідомив військовослужбовець Ярослав Галас .

«Я знав Андрія дуже добре з початку повномасштабки, а перше наше знайомство відбулося через кілька місяців після його народження. З батьком Андрія, Іваном, ми жили в одному блоці студентського гуртожитку, а потім, коли в нього народився син, Іван заходив у гості. Андрій тоді був ще немовлям, однак разюча схожість із батьком одразу впадала у вічі», – розповідає Ярослав.

Андрій виріс в Мукачеві , закінчив там школу, далі вчився в Національному авіаційному університеті в Києві й працював у сфері ІТ. Був дуже грамотним, гарно заробляв, армія йому взагалі не була потрібна. Але як тільки почалася повномасштабна війна, приїхав із дівчиною в Мукачево й зразу пішов у військкомат.

«Я тоді вже кілька днів був у бригаді, і коли Андрій зайшов і представився, моментально його впізнав, хоча з тих студентських пір не бачив жодного разу. Тільки уточнив: «Твого батька Іваном звати?» Перші пів року війни ми жили в одному приміщенні, хоча й числилися в різних підрозділах бригади. Пізніше армійські дороги нас то розводили, то знову зводили, але ми регулярно спілкувалися. З Андрієм можна було поговорити на різні теми – про літературу, музику, політику. В тому числі про дурні армійські заскоки, яких у ЗСУ все ще набагато більше, ніж могло би бути. Андрій ставився до цього з легкою іронією й гумором – така захисна реакція, бо якщо сприймати все надто серйозно, можна і з глузду з’їхати», – додає військовослужбовець.

Ярослав додає, що взагалі, в армії дуже легко «зійти на пси» – наприклад, якщо ти командир, перетворитися на самодура або, «знімаючи стрес», спитися й деградувати. Коли людина потрапляє в «м’ясорубку» й сама стає її часткою, багато хто намагається пристосуватися, бо так легше, простіше. А от залишитися всупереч усьому «нормальним» набагато складніше. Це той ще челендж!

Андрій залишався нормальною людиною, зазначає чоловік. Весь час, понад три роки війни його зовсім не змінили. І це велика рідкість. Він був дуже розумним і мав моральний стрижень. На жаль, у ЗСУ таких офіцерів усе ще набагато менше, ніж могло би бути.

Кожну відпустку Андрій намагався отримати дозвіл на виїзд за кордон і разом зі своєю дівчиною їхав відпочити в якусь європейську країну. Вони дуже любили подорожувати. А минулої весни одружилися.

Ярослав розповідає, що влітку 2023-го Андрій перевівся в підрозділ безпілотників, де йому служилося набагато легше, хоча й бувало дуже небезпечно. Російські дрони постійно збільшують зону ураження, тому хлопцям доводиться відкочуватися з одного фронтового села в інше, гратися в доганялки. Одного разу їх мало не наздогнали – дрон зруйнував хату, де жив Андрій, машину посікло осколками, але сам він вцілів.

«Востаннє ми спілкувалися за два дні до Великодня, обговорювали масований російський штурм, який вдалося відбити значною мірою завдяки нашим безпілотникам. З кожним місяцем у бригаді стає все менше людей, що прийшли сюди на самому початку повномасштабки, – мотивованих, патріотичних, розумних, освічених. Знайомих хлопців, товаришів загинуло вже так багато, що, здавалося б, можна до цього ставитися простіше, якось звикнути. Але ні – щоразу це дуже гірко й важко. Вічна пам'ять, Андрію!» – каже Ярослав Галас.

Закарпатські