Ужгородка в’яже для закоханих валентинки

27 квітня 2025 р. 12:12

27 квітня 2025 р. 12:12

Справа зовсім не у календарному святкуванні Для святого Валентина. Любов або є, або її немає… постійно. Люди знайомляться, спалахують почуттями, створюють родини… І в такі миті піднесення хочеться дарувати партнеру частинку себе, тішити приємними сюрпризами.

Валентина Мовчан із Ужгорода два роки тому почала займатися рукоділлям. Спочатку це були тільки іграшки, а зараз – різні сувеніри. Захоплення прийшло до майстрині несподівано – під час хвороби, коли довелося піти з роботи… Більше про свої унікальні вироби закарпатка розповіла «Карпатському об’єктиву».

Захопилась у найважчий період життя

Два з половиною роки тому пані Валентина занедужала. Аби хоч чимось зайнятися в лікарні, почала в’язати маленькі іграшки для онучки.

«По різних медичних закладах я провела чотири місяці. Це був дуже страшний період у моєму житті. Колишній чоловік не підтримав, пішов до іншої. Стрес, депресія, розпач, безсоння мене не покидали довго. Зневірилася у всіх і у всьому. Донька та зять – єдині люди, які були поруч щомиті. Навіть дехто з подруг відвернувся. Друзі, певно, боялися, що буду позичати гроші на ліки. Та, дякувати Богу і лікарям, все обійшлося. І в борги не залізла, і одужала, і життя змінила на 180 градусів. Отже, в лікарняній палаті зі мною лежала жінка з Мукачева. Вона – майстриня з досвідом, займалася лялькарством. Запропонувала навчити й мене. Гачком та спицями користуватися я вміла, проте іграшки ніколи не в’язала. Але було нудно, тому спробувала. Не скажу, що зразу виходило бездоганно, але першого зайчика для онучки зробила саме тоді», – зізналася « Карпатському об’єктиву» умілиця.

Згодом почалися нові розчарування і нові пригоди…

«Із роботи мені довелося піти, попросили. Не хочу вдаватись у подробиці, але на серці був біль і почуття безвиході. Влаштувалась на інше місце, не за спеціальністю. Хоч мені робота не подобалась, але потрібні були кошти… Та, як кажуть, усе, що відбувається – до кращого. Я познайомилася з Олегом, він був моїм колегою, вдівцем. Між нами швидко спалахнуло кохання… Здавалося, що до мене повернулася молодість. Він був дуже романтичним, дарував квіти, цукерки, нахвалював мої іграшки. І тоді вперше спало на думку зв’язати для нього подушку-серце. Тепер я вірю, що кохання є, і воно може прийти несподівано, у будь-якому віці. Ми одружилися через шість тижнів після знайомства. Разом уже два роки і обоє дуже щасливі. У всьому чоловік мене підтримує, купує нитки, надихає, підказує ідеї. А я для закоханих відтоді створюю невеликі символи кохання. Хочу, щоб молодь вірила в любов, у те, що життя прекрасне, що десь у світі точно є людина, яка готова прийняти нас такими, якими ми є і кохати без жодних умов», – наголошує жінка.

Ведмедики і жабки з сердечками

У доробку майстрині більше 300 різних виробів, які вона називає «валентинками». Це і іграшки з сердечками, і фігурні брелоки, і подушки.

«Мої вироби з ароматизованим наповнювачем для іграшок. Ні, я купую звичайний, але додаю всередину кожного трохи ароматних трав. Запах може зберігатися протягом тривалого періоду. Особливо доречно для подушок, адже спати нам, або просто полежати… щоразу хочеться у комфорті і приємно, коли ми ще й відчуваємо десь поруч приємний запах. Схеми для виробів знаходжу в мережі, але дещо можу придумати й сама. А от ідеї підказує або Олег, або в мене самої з’являються спонтанно. Люблю робити всіх довкола себе щасливими. При цьому і сама ніби розквітаю та ділюся своєю позитивною енергією зі світом», – каже умілиця.

Найшвидше зробити одну іграшку ужгородка може за пів години, найдовше працювала над виробом два тижні.

«Стандартного часу, скільки саме на добу я займаюся творчістю, немає. Наразі не працюю, мене забезпечує чоловік, тож часу є достатньо. Проте маю хатні обов’язки – це прибирання, прання, приготування їжі, а ще – квітникарство, яке також обожнюю. Вирощую вдома кімнатні рослини – фіалки, орхідеї, кактуси. Але знайти хвилинку для улюбленого заняття вдається завжди. Звісно, хендмейд, це – не про заробіток, це – про захоплення, яке приносить задоволення. Продати вироби складно, однак мені приємно їх творити. Тим не менше, маю замовниць в Угорщині, Словаччині, Чехії, Польщі, Румунії, Німеччині, Австрії. Невелике сердечко-брелоку можу зв’язати за хвилин 30, а то ще й за менше. Утім його потрібно ще наповнити, акуратно скріпити. А от над однією великою подушкою у формі котика-серця працювала більше двох тижнів. Стандартно робота над одним виробом займає два-п’ять днів», – наголошує вона.

Найбільший виріб пані Валентини був майже метр у висоту.

«Це було серце-подушка. Замовив хлопець для освідчення дівчині. Між іншим, подарунок обом дуже сподобався. Найменше сердечко – це кулон для доньки. Він був крихітний, усього 5 сантиметрів. До нього зробила їй це й сережки. Також в’яжу килимки у формі серця, вони 50-70 сантиметрів у висоту. Серед нестандартних замовлень у мене була жабка з сердечком. Її замовила жінка на 10-річчя шлюбу. Що вона мала на увазі, не питала, але роботою вона залишалися задоволеною», – запевняє умілиця.

Утім найчастіше, як каже ужгородка, іграшки замовляє молодь і найбільшим попитом користуються саме ведмедики із сердечками.

«Закарпатці люблять наших бурих ведмедів, бо найбільше я в’язала саме цих тварин. Іноді хтось ще просить собачку, або котика з серцем у лапках. Комусь же більше імпонують екзотичні мавпочки, іграшкові герої, або ж «закохані» рослини. Це можуть бути квіти, гриби, навіть дерева», – стверджує жінка.

Валентина Мовчан впевнена, що через свої вироби реалізовує свій внутрішній потенціал.

«Я точно впевнена, що знайшла себе. В’язання – це те заняття, яке приносить мені задоволення. За рукоділлям завжди відпочиваю. Допомагає ще музика, яка дозволяє розслабитися… і тиша у квартирі. Але не заважає навіть галас, коли вдома донька, зять, онучка та чоловік. Вони знають, що творчість для мене це – віддушина, на яку заслужила», – переконує майстриня.

У перспективі жінка мріє про власну виставку робіт, але поки до неї вона не готова.

«Хочеться показати світу вироби. Проте, гадаю, що поки не досягла такого рівня майстерності, щоб перед кимось вихвалятися роботами. Звісно, буду вдосконалюватися, працювати над собою, вигадувати щось нове і колись, можливо, наважуся на справжню виставку. Поки зарано себе навіть майстринею називати, бо досі, на мою думку, триває процес навчання. Ще багато чого не вмію, але на досягнутому ніколи не звикла зупинятися. Тож, переконана, у мене ще все попереду», – запевняє ужгородка.

Марина АЛДОН

Закарпатські