Хустянка в’яже подушки-голови

08 червня 2025 р. 17:13

08 червня 2025 р. 17:13

Які тільки подушки не продають у магазинах та в інтернеті. Але найкращі усе ж ті, що зроблені вручну. Вони хоч і декоративні, та полежати на них завжди приємно. Та й візуально такі вироби дуже привабливі, аж хочеться взяти до рук.

Але… аби вразити інших, майстриням доводиться щоразу вигадувати щось нове. Та ще й свій авторський стиль необхідно виробити, аби мати впізнаваність.

Марія Мороз із Хуста в’яже унікальні вироби. Її подушки не можна сплутати більше ні з чиїми, адже більшість із них у вигляді голів – супермена, людини-павука, жінки-кішки, слоника, вовчика, ведмедика чи милого котика. Як майстрині спало на думку створювати саме такі інтер’єрні речі? Скільки часу займає в’язання одного виробу? Про це умілиця розповіла « Карпатському об’єктиву ».

Хобі на все життя

В’язати пані Марія почала ще в дитинстві. Уже в 10 років зв’язала собі килимок для ліжка, а у 12 – першу спідничку.

«Мої батьки були постійно зайнятими, працювали, заробляли гроші, зводили будинок, тож вихованням нас із братом переважно займалися бабуся з дідусем по лінії мами. Брат вчився столярних робіт, майструванню, різьбленню, а я – робила перші спроби куховарити, в’язати, прибирати. Бабуся ще й гарно вишивала, тож усе, що вміла, передала мені. Зараз їй за все дуже вдячна. Свою доньку я теж усьому навчила, але вона не надто полюбляє рукоділля, їй більше до снаги дизайн, малювання, інша творчість. А я з маленькою любила гарно одягатися і ми з бабусею в’язали різні кофтини, шапки, шарфики, навіть штани. У житті маю іншу професію – працюю бухгалтером, але в’язання – це моє хобі на все життя», – поділилася майстриня думками з «Карпатським об’єктивом».

В’язати на замовлення хустянка почала у 18 років.

«То були мої перші гроші у студентські роки. Я дуже раділа, що можу заробити і купити собі смаколиків, щось із модних речей, піти в кіно. Старалася з раннього віку бути якомога менше матеріально залежною від батьків. Хоча вони мені гроші давали, та не любила звітувати, на що їх витрачаю. Тож в’язання стало прекрасною нагодою завжди мати «свіжу копійку», про яку ніхто не знав. Потім було заміжжя, дитина, декретна відпустка. У той час в’язанням захопилася ще більш серйозно, вже мала перших постійних клієнток. Завжди моє захоплення було для мене додатковим джерелом грошей. Та й чоловік пишався, яка я в нього рукодільниця», – зазначила майстриня.

Перші подушки були у вигляді фруктів

Перші подушки Марія Мороз почала в’язати під час карантинів.

«То був 2020 рік. Я працювала дистанційно. Моя робота дозволяє і зараз таку опцію. Але дуже обмежилося спілкування і мені стало сумно. Почала думати, чим би ще зайнятися. Замовлень на в’язання одягу майже не мала, у людей була паніка. Тоді я замислилась, що треба почати створювати щось нове. Багато часу проводила в соцмережах і випадково натрапила на роботи однієї умілиці з Канади. Це були дуже гарні круглі подушки у вигляді овочів: яблука, дині, кавуна, помідора тощо. Так мені спало на думку почати й самій створювати щось подібне. Але подушки я почала в’язати у вигляді самих фруктів – наприклад, груші, полунички, банана, ківі. Схеми знаходила так само в інтернеті. Але над деякими доводилося працювати самій. Тоді донька попросила зв’язати для неї подушку у вигляді голови котика. І мене осяяло. Я ж можу в’язати вироби без складних схем – звичайної круглої форми, аби вони були просто у вигляді голів. От цього саме все й почалося!», – наголосила вона.

Ідеї для більшості робіт закарпатці з того часу підказувало саме життя.

«Дивлюся, наприклад, дитячу книгу про супермена… і розумію, що можна було б створити на таку тему подушку. Або гуляємо в парку з родиною і бачу білочку. Приходжу додому і починаю в’язати подушечку. Чи помітила на світлині милого тигра. Запалююсь і приступаю до роботи. Деталі на виробах вишиваю, іноді пров’язую, а потім тільки дещо вишиваю. Тобто, мої вироби – і для дорослих, і для дітей. Та це – подушки декоративні, речі для інтер’єру. Утім вони наповнені пухом, на них приємно спати, бо дуже м’якенькі і теплі на дотик», – запевняє майстриня.

Подушки можна в’язати, як спицями, так і крючком. Хустянка використовує обидві техніки.

«Зв’язати подушку нескладно. Впоратися може навіть дитина. Тут потрібні всього елементарні навички. Схеми можна знайти буквально у всіх соціальних мережах. Навчитись можна за 2-4 тижні з нуля. Найбільш практично в’язати гачком, але можна і спицями, є різні узори і різні техніки. Впоратися зі звичайною круглою подушкою можна за 2 вечори. Процес цікавий. Круглій подушечці можна вив’язати ще й вушка чи руки, ноги, оздобити «личко». Особисто я люблю фантазувати і завжди щось вигадувати», – зізнається умілиця.

Найбільш цікаве замовлення Марія Мороз отримала від власного брата.

«Міша у мене ще той фантазер. Після роботи він любить полежати із телефоном у руках. А працює брат важко фізично, із деревом. Тому попросив мене зробити для нього подушку-поліно. Виріб мав бути тематичним, але таким, щоб дарував відчуття релаксу. Я довго не могла придумати, який вигляд повинна мати ця подушка. Уявлялося щось на зразок пенька, або просто коричнева «сосиска». Врешті-решт придумали ми щось путнє разом з чоловіком. Перебрали масу ідей, та я таки впоралась. Михайлу дуже сподобалася подушка і він уже два роки з нею не розлучається жодного вечора», – зазначила майстриня.

А наймолодшій замовниці ексклюзивної подушки було всього чотири роки.

«Моя хрещениця обожнює динозавриків. Вона попросила мене зробити для неї подушку, яку вона називає Діно. Дівчинка не тільки спить на ній, але й бавиться з нею, як із іграшкою. Настільки її любить, що навіть у прання виріб треба забирати так, аби зранку мама помила, а увечері він був уже сухим», – стверджує закарпатка.

Є у пані Марії і творчі плани на майбутнє, але стосуються вони зовсім не подушок.

«Мрію навчитися працювати з полімерною глиною. Зараз багато хто з неї ліпить неймовірні вироби для інтер’єру. На жаль, ліпкою ніколи не займалася але потроху опановую нове для себе мистецтво. Нещодавно саме купила перший майстер-клас у однієї майстрині з Києва. Практично неможливого немає, важливо тільки ставити перед собою ціль і… нехай навіть повільними кроками, та впевнено йти до неї», – переконана хустянка.

Марина АЛДОН

Закарпатські