Хустянин імітує звуки тварин та підгодовує вужів

08 жовтня 2025 р. 13:36

08 жовтня 2025 р. 13:36

Плазунів на Закарпатті більшість людей боїться. Навіть безпечних неотруйних вужів нерідко приймають за загрозливих для життя створінь і безжально вбивають. “Щоб дитину змія не вкусила”, – кажуть люди… і при цьому нерідко виставляють у соцмережах світлини закатованих невинних жертв. Попри те, що науковці та свідома громадськість закликають краян не позбавляти життя корисних для фауни та флори істот, до порад дослухаються далеко не всі.

А от Василь Калинич із Хуста не тільки не боїться змій, а навіть підгодовує їх. Заядлий рибалка переконаний, що навіть найбільш агресивні плазуни бояться людей і ніколи першими та просто так нікого не атакують.

Більше про змієлова у матеріалі “ Карпатського об’єктива “.

Виріс серед рептилій

Василь живе на околиці міста у лісистій місцевості. Неподалік – річка, у кінці городу – ліс. Чоловік зізнається, що змалечку відчуває себе нерозривно пов’язаним із довкіллям і любить усе живе.

“Я народився у багатодітній родині. Іграшок нам батьки не купували. Був м’яч, велосипед один на всіх і якісь там ще дрібниці. Сестри робили собі ляльки з ганчірок, брати майстрували машинки з дерев’яних брусків, а я втікав туди, де немає людей, щоб спілкуватися із природою. Годинами міг слухати спів птахів і вже у років 8-9 міг імітувати їхні голоси. У школі мене прозвали соловейком. Та я не ображався, бо це не було глузуванням, це було захоплення. Згодом почав відтворювати і навчання котів, лай собак, хрюкання свиней, мекання кіз. Зараз можу імітувати практично звуки, які видає будь-яка тварина. Це стало частиною моєї сутності. Загалом люблю все живе – і рослинний, і тваринний світ. Усі ми – частка природи. Просто, на жаль, дехто про це забуває і уявляє себе господарем світу”, – каже закарпатець “ Карпатському об’єктиву “.

Із плазунами хустянин подружився із 5 років. Маленьким, зізнається, мав гадика-улюленця, якого назвав Томіком.

“Тоді був популярним мультик про Тома в Джері. Тож відповідно ці імена серед дітей були дуже популярними. У друга був пес Джері. Тож я свого вужика назвав Томом. Він жив у нас під сходами. Тоді не знав, що молоко плазунам давати не можна і постійно його пригощав. Прожив він у нас усього одне літо, а потім зник і я дуже плакав за ним. Мені було років 5, ще не ходив до школи. Мама заспокоювала, що він просто сховався, щоб поспати до весни, але на наступний рік жодного вужа у нас на подвір’ї не було. Сумував за улюбленцем довго. Але, що добре, батько навчив мене розрізняти змій і не боятися їх. Сам він був із високогірного села на Тячівщині, тож за життя бачив і карпатську гадюку, яка є єдиною на Закарпатті отруйною змією, і полозів, і вужів”, – наголосив чоловік.

Сам Василь теж зустрічався віч-на-віч із рідними лускатими і вони завжди до нього ставилися мирно.

“Змія – не дитина. Навіть якщо ви до неї ставитеся прихильно, її не треба чіпати, брати в руки. Я це роблю у виняткових випадках, аби продемонструвати іншим, що вона не становить небезпеки. Треба розуміти, що господарями Карпат є не люди, а плазуни, птахи, тварини. Варто з повагою ставитись до їхньої території! Так, вони можуть її захищати. Укусить змія тільки тоді, якщо ви її зачепите, якщо порушите її особисті кордони. Інакше просто будь-який плазун буде намагатися сховатися і уникатиме контакту з людиною”, – стверджує він.

Велика риба собі, мала – вужам

Зараз у саду та на городі чоловіка живуть ящірки та вужі. У нього є ставок із рибою і там вужі почуваються і ситими, й у безпеці.

“Я часто буваю на річці. Люблю рибалити. Тож ніколи не повертаюся додому з порожніми руками. Велику рибу дружина смажить, малою підгодовую своїх лускатих друзів. У кінці городу викопав ставок. Зарибнив його. Там люблять проводити час водяні вужі. Не буду ж проганяти їх. Нехай живуть. Зате в мене на подвір’ї немає ні мишей, ні пацюків. Змії їх виловлюють. Кота не маю. Із собакою плазуни не конфліктують. Барс їх просто боїться і уникає. Вони ж не лізуть до пса. Тому співіснування між ними загалом мирне й безпечне”, – зауважує чоловік.

Утім, за словами Василя Калинича, у нього нерідко виникають непорозуміння з сусідами, які його мирного ставлення до змій не розуміють.

“Люди кажуть, що я розводжу гадюшник, що вужі переповзають до них. Але ж я цілеспрямовано до себе ні плазунів, ні ящірок не запрошую. Живуть собі, тож нехай живуть. Але ж ні… Один косив траву, трьох косою навмисне перерізав, інший вилами проколов. Та ще й хизують своїм звірством. Я, звісно, обурююся, бо то жива істота, для чого її вбивати?! Вона ж зла нікому не робить! Ще й гризунів винищує! Від кого справді можлива небезпека – так це від щурів. Вони розносять різні хвороби. А от змії їх виловлюють, вони – санітари. У давнину, батько покійний розповідав, наші пращури вужів біля хати часто тримали, аби гризунів не було. І діти з ними бавились, і проблем ні в кого ніколи жодних не виникало. Тому я не можу зрозуміти деяких людей. ХХІ сторіччя на дворі! Інтернет є в кожного! Маса інформації у вільному доступі! Невже важко почитати, що становить загрозу, а що ні?! Ще водяних вужів плутають із іншими плазунами. Вуж дійсно має на шкірі той сумнозвісний “шаховий” візерунок. Але він не шкодить людині!”, – запевняє хустянин.

Тож при зустрічі з плазунами чоловік радить нікому не панікувати і не вбивати змій.

“Головне – не робити різких рухів, аби змія не подумала, що ви її хочете атакувати, – радить Василь Калинич. – Дайте можливість плазуну спокійно відповзти від вас на безпечну відстань. Не ловіть його! Жоден гад не нападає першим. Отруйні змії є виключно у високогір’ї, у містах вони б просто не вижили через невідповідність умов проживання. Карпатська гадюка – єдина отруйна змія у нашому краї. Але вона рідкісна, червонокнижна. Від місця свого проживання вона не відповзає більше, ніж на 150 метрів. Тому не розумію паніку. Ніколи жодну людину у будь-якому з закарпатських міст отруйна змія не вкусила. Такі випадки можливі виключно у горах. І то вони дуже поодинокі! Та й трапляються виключно через людську необережність”.

Марина АЛДОН

Закарпатські