«Свальба»: документ, що описує народні звичаї початку ХХ століття на Закарпатті

20 жовтня 2025 р. 21:12

20 жовтня 2025 р. 21:12

Народні традиції є основою національної ідентичності: вони поєднують покоління й допомагають відчувати нерозривний зв’язок із рідною землею.

У  фонді Закарпатського краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького зберігається цікавий і цінний документ — «Свальба» (весілля у селі Буковець ), що описує народні звичаї родинного побуту початку ХХ століття. Про це пише на фейсбук-сторінці закладу Анастасія Хома .

Село Буковець, ідеться в дописі, розташоване в долині річки Жденівська біля підніжжя Карпат , неподалік гори Пікуй (1405 м). Записи зробив учитель Михайло Парлаг у 1930–1933 роках з усних розповідей. Їх повторно уточнили в 1964 р.

У рукописі розповідається про батька Федора, який добився від сина, щоб той засватав Настуню – ґаздівську дівку, у батьків якої є і землиця (аж дві восьмини), і худобиця, а може і грошенята будуть. Не довго думаючи, Федір пішов до свого знайомого, в селі відомого «ґазди», який знав і поговорити, і «пофіглювати» (жартувати), та попросив його, щоб пішов на «обзори» до батьків Настуні.

У неділю після обіду, під час товариської розмови з батьками Настуні, ґазда дізнався,  що за нею дадуть і землю, і худобу, а можливо, ще й гроші. Після «обзорів» Федір із батьком Настуні домовилися в корчмі, на який день було б зручно піти молодому на сватання, що за традицією відбувається в неділю, вівторок або четвер.

Деколи молодий або молода перед тим, як би поженитися, ходили до «приймелника», щоб їм пророкував майбутнє.

Коли все гаразд між молодими й батьками, ніхто їх не налякав і не роздумали одружуватися, молодий в домовлений день ішов на «сватанки», за звичаєм, – з батьком, з кимось із рідні та сватом-ґаздою, який добре умів говорити та посаг виторговувати.

Ще і не розвиднілося, а  свати вирушали в путь – щоб ніхто їм не перейшов дороги «порожняком». У молодої чекають сватів: стіл накритий скатертиною і не порожній – на ньому житній хліб, а не вівсяний «ощіпок». У хаті світло: світять не «скіпою», як це зазвичай робили в ті часи у прості дні, а гасовою лампою – навіть і скло знайшлося.

Свати з молодим заходять до хати, вітаються: «Слава Ісусу Христу!», тиснуть руки й сідають за стіл. Розмова починається невимушено – жартують, говорять про погоду. Господар подає «фляшку з палінкою» і «погар», наливає горілку та пропонує батькові молодого: «Ану випийте, щоб зігрілися». Той жартома відповідає: «Пийте ви вперед, бо не знаємо, що ви нам даєте – може, які чари».

Батько молодої промовляє: «Дай, Боже, щоб наші молодята зійшлися щасливої години і були щасливі», після чого відпиває пів склянки, а решту виливає до стелі – «повалу».

Ґаздиня подає на стіл «ратоту» – яєчню на хлібі, а згодом інші страви: м’ясо, яйця, курятину, голубці, пироги, кашу, «кромплі». Батько молодого, підводячись, виголошує побажання: «Дай Боже здоров’я за наших молодих, оби ся так мали, як у святій неділі земля ся має».

Розмова згодом стає все жвавішою, господиня пригощає гостей щораз новими стравами.

Говорили про любов, про батьків, про молодих, про ґаздівство. Тут уже й про молоду, й про молодого. Зайде розмова і про «часть» – посаг молодої та молодого. Сват запитає в батьків молодої, що вони дадуть своїй доньці у «часть». Батьки відповідають, що згодні дати «дараба» – частину землі, корову та 500 корон як допомогу молодим.

Батько й сват починають торгуватися, домовляються ще про коня та 800 корон. Крім того, хочуть, щоб землю переписали в земельному уряді ще перед весіллям. Батьки молодої, зі свого боку, вимагають від сватів, щоб на молодого переписали половину їхньої хати, аби вони, батьки, потім не задумали виганяти молодих.

Коли все обговорено, батьки й сват ударяють по руках на знак укладеної домовленості. Мати відразу посилає дівчину до комори, а та звідти виносить у рушнику загорнутий невеликий житній «колач» – хлібину, у яку зверху вдавлена грошова монета. Цей «колач» молода кладе в «тайстру» – торбинку молодого, на знак того, що він її засватав. Після цього випивають ще по склянці горілки й, відкланявшись, ідуть додому – сватання закінчено.

Закарпатські