Долі та травми: конференція про особливості радянізації на Закарпатті

19 листопада 2025 р. 13:04

19 листопада 2025 р. 13:04

18 листопада в центральній читальній залі бібліотеки ім. Яноша Опацої-Чере відбулася конференція «Індивідуальні долі – колективні травми. Загальні особливості радянізації». Захід організували кафедра історії та соціальних наук Закарпатського угорського університету ім. Ференца Ракоці II, Комітет національної пам’яті та Науково-дослідний центр соціальних наук ім. Тиводара Легоцького.

На відкритті конференції присутніх привітала Ержебет Молнар, завідувачка кафедри історії та соціальних наук Закарпатського угорського університету ім. Ференца Ракоці II. У своїй промові вона підкреслила: «Ми зібралися сьогодні, щоб глибоко висвітлити події того часу і зробити висновки з цього періоду. Я вірю, що сьогоднішній день стане для нас усіх не тільки днем пам’яті, а й днем спільного розуміння».

Відтак виступив консул Угорщини Іштван Дєбнар, який зазначив: «Депортація закарпатських угорців почалася восени 1944 року під приводом так званих «маленьких рабіт». Однак цей термін був фальшивою обіцянкою й насправді означав примусову працю, а часто і смерть у таборах. У часи радянської окупації після закінчення Другої світової війни було депортовано майже 800 тисяч угорців, багато з них так і не повернулися додому. Особливо важливо говорити про долю угорців і німців Закарпаття. У листопаді 1944 року їх масово депортували, затаврувавши невинних людей лише для того, щоб виконати норми чисельності. Пам’ять не тільки допомагає осмислити минуле, вона також дає можливість привернути увагу молодого покоління до цих історичних трагедій і зрозуміти, які долі та які травми стояли за цими подіями».

Після цього перед учасниками конференції виступив заступник генерального директора Національного комітету з питань пам’яті Адам Дерган.

Затим присутніх привітав привітав ректор Степан Черничко. У своїй промові він зазначив: «За брехливими обіцянками «маленьких робіт» ховалися примусова праця та винищення. Масово вивозили угорське населення, багато хто загинув, безліч людей пережили жахи трудових таборів і до кінця життя носили в собі отримані там фізичні й душевні рани. Ті, хто повернувся додому через довгі роки, знову взялися за будівництво, сівбу та жнива. Надламаний хребет не зламався, він продовжував нести на собі громаду. Десятиліттями не можна було говорити про те, що сталося в холодну, темну осінь 1944 року на Закарпатті. Потім, наприкінці 1980-х років, коли комуністичний світовий порядок уже тріщав по швах, люди перестали мовчати. Вони говорили про те, що з ними сталося, і те, як з ними поводилася влада. Оплакували своїх близьких, похованих у масових могилах у Сваляві або за тисячі кілометрів від дому, висловлювали біль, який носили в собі десятиліттями. І завдяки цим спогадам виникла нова сила, народився такий свіжий імпульс, що на його хвилі з’явилися організації, які представляють інтереси угорців на Закарпатті. Зокрема був створений театр у Берегові, зміцнилася мережа шкіл з угорською мовою навчання, було закладено основи інституту, який сьогодні слугує джерелом знань для кількох поколінь».

Після відкриття та вітальних промов відбулася наукова частина заходу. Присутні прослухали сім доповідей, у яких були розглянуті різні аспекти радянізації. Зокрема Віктор Аттіла Шовш розповів про переосмислення у ХХІ столітті пам’яті про угорців, вивезених у радянський полон. Ібоя Надь-Самборовськіни продемонструвала місцеві наслідки колективізації на прикладі Великих Берегів. Наталія Вароді розповіла про боротьбу греко-католицького єпископа Шандора Кіри, а Іштван Мароші та Андреа Левдар проаналізували долю греко-католицького духовенства протягом десятиліть комунізму. Іштван Молнар Д. розповів про реформу адміністративної системи після зміцнення радянської влади. Шандор Добош виступив з доповіддю про радянізацію назв населених пунктів. Програма завершилася спільною доповіддю Ержебет Молнар Д. та Еріка Марусича, які розповіли про повоєнну ситуацію в німецькій громаді Закарпаття.

Після наукової події відбулися подальші урочистості в місті на березі річки Верке.

Джерело : LI / Kárpátalja hetilap

Закарпатські