Із полімерної глини мукачівка створює гриби, квіти, виноград

21 листопада 2025 р. 16:42

21 листопада 2025 р. 16:42

Дехто за дарами природи іде до лісу, а дехто створює їх своїми руками. На жаль, вони не їстівні, але можуть бути чудовими прикрасами та оздоблювати житло. Вони не псуються, не в’януть і за ними легко доглядати… достатньо витерти з них пил вологою серветкою.

Закарпатські майстрині вражають талантами та довершеними роботами. У їхньому доробку чого лише немає… Дарина Сергійчук із Мукачева створює з полімерної глини флористичні композиції, які важко відрізнити від справжніх рослин. Це – і речі для декору, і різні прикраси для жінок та дівчат. Тож як умілиці вдається так реалістично відтворити ягоди, гриби, квіти? Чому вона захопилася ліпкою? Чи важко навчитись такому виду рукоділля? Про це та інше вона розповіла «Карпатському об’єктиву».

Усе почалося з цікавості

Дарина працює бухгалтером. Робота серйозна і трохи нудна. Тож їй хотілося віддушини, чогось цікавого і творчого, тож вирішила почати шукати собі якесь захоплення, яке б давало можливість психологічно перезавантажитись і отримувати від процесу задоволення.

«Більшість моїх подруг мають хобі. Одна вирощує квіти, інша має розкішний сад, ще одна вишиває… Мені це все не цікаво. Живу у квартирі, терпіння та хисту до голки, спиць та ниток не маю. У той же час мені хотілося чогось особливого, аби відволіктися від цифр, отримувати задоволення від процесу і результату. Довго шукала в мережі, чим би зайнятися, але нічого не спадало на думку, був страх, що не впораюся. Але одного разу під час ярмарку в місті мою увагу привернули роботи з глини. Їх продавала майстриня, що виявилася неймовірно говіркою і простою. Настя, незважаючи на те, що сама колись купувала майстер-класи, охоче розповідала мені про всі свої секрети. І ми одразу ж потоваришували. Вона з Луганської області, ВПО. У нас живе четвертий рік, а рукоділлям займається понад 10 років. У неї відточена техніка і високий рівень майстерності. Дівчина запросила мене до себе і показала, як працювати з глиною. Перші грибочки я створила із нею разом. Зараз ми товаришуємо і нерідко їздимо кудись відпочивати, ходимо в гості одна до одної, у місті зустрічаємося, щоб випити кави», – зізнається умілиця «Карпатському об’єктиву».

Мукачівка займається ліпкою майже два роки. Стверджує, що їй до душі це захоплення і вона охоче вдосконалює навички.

«Працювати з глиною неважко, вона нагадує пластилін. Адже кожен у дитинстві пробував щось ліпити. Перед роботою глину теж треба розімнути, зігріти своїми долонями наповнити теплом. Спочатку руки мої руки неабияк тремтіли, рухи були незграбними. У мене виходило все якось смішно. Та з часом відшліфувалася техніка, з’явилася якась послідовність в роботі. Між іншим, для ліпки є різні форми, тож не все треба робити вручну. Сам матеріал продається різних кольорів, але для отримання певних відтінків, глину необхідно змішувати. Для цього варто вивчити ази колористики. Крім того, не вся глина потребує запікання. Є й така, що твердіє сама через певний час. А для термічної обробки не потрібна піч, достатньо звичайної духовки», – запевняє вона.

Потрібно вміти бачити красу

Найбільше до душі закарпатці працювати над квітами, але, за її словами, з полімерної глини можна виліпити все, що завгодно.

«Хтось створює посуд, хтось статуетки. Я ж надаю перевагу рослинності. Загалом обожнюю квіти. Найбільше ліпила троянд, гвоздик, лілій та соняшників. Саме сонях, висотою 80 сантиметрів, є моєю найбільшою роботою. Найменші ж – сережки у вигляді маргариток – 3 сантиметри в діаметрі. Маю у своєму гербарії і незабудки, і маки, і тюльпани, і півонії, і підсніжники. Найдовше працювала над гілочкою бузку, бо там багато дрібних деталей. Перший букет робила місяць. Зараз можу впоратися за декілька вечорів. Якщо мова про прикраси, то ще швидше», – каже майстриня.

Загалом у доробку Дарини близько тисячі робіт, хоча працює вона тільки вечорами та у вихідні.

«Коли щось людині подобається, коли творчість приносить задоволення, а результат мотивує, хочеться творити ще і ще. Крім того, моїм натхненником є чоловік. Він і купує мені матеріали, і щоразу підбадьорює добрим словом. Я щиро вдячна йому за підтримку. Між іншим, ліпити виноград підштовхнув мене саме він, сказавши, що яка я закарпатка, коли в колекції не маю головної рослини, символі нашого краю – винограду. Тож відтоді створюю «виноградні» брелоки, кулони, сережки. Із ягід ліпили суницю, полуницю, яфини, ожину, смородину, лохину, практично все, що росте й нашій місцевості. Що ж стосується грибів, то найбільш улюбленими у мене є мухомори. Вони яскраві і гарні. Але ліплю і боровики, опеньки, маслята, лисички», – наголошує мукачівка.

На створення нових виробів надихають умілицю самі рослини.

«Я люблю милуватися довкіллям. Із лісу можу привезти собі гілки різних дерев, поставити у вазу і насолоджуватися красою. Крім того, у вільному доступі є різні уроки, де інші майстрині діляться досвідом. Це також спонукає до творчості. Або ж просто йду вулицею, побачила гілку калини і вона мене зачарувала. Тож чому б собі не створити, скажімо, сережки у формі яскравих червоних кетягів. Думаю, кожен знаходить свій стимул по-іншому. Мене може надихнути будь-що. Природа для мене вже сама по собі є потужним мотиватором. Треба просто вміти бачити красу довкола себе, а її насправді дуже багато», – запевняє вона.

Дарина Сергійчук прагне розвиватися, опановувати нові техніки, не зупиняється на досягнутому.

«Хочу навчитися працювати з гіпсом та з паперовою масою. Ці матеріали дешеві і практичні, але їх потрібно вміти гарно розписати. Це – зовсім інші техніки, але не менш цікаві. Що ж стосується глини, то мрію попрацювати зі справжньою, десь у когось у гончарній майстерні. На жаль, таких фахівців у області мало, бо дорога техніка – як саме коло, так і піч для запікання. А поки просто радію, що маю захоплення, яке тішить, що можу втілити в життя свої фантазії. А що і як буде згодом – покаже тільки час», – запевняє умілиця.

Марина АЛДОН

Закарпатські