У Коритнянах створили осередок Пласту

24 листопада 2025 р. 16:21

24 листопада 2025 р. 16:21

Коли Тетяна Гимон уперше побачила пластунів – ще в далеких 1990-х – вона була дитиною.  Телебачення показало їй інший світ: однострої, дисципліна, молодь, яка впевнено рухається до спільної мети. Тоді це було лише мрією, яка згодом забулася.

Після університету Пласт знову «знайшов» її — уже через соцмережі. Але повністю вона прийшла в організацію тоді, коли народилися власні діти, у 33 роки. Для Тетяни Пласт — це передусім розвиток і виклик самому собі: «Коли тобі вже за 30, і ти знову йдеш вчитися — це непросто. Але щоб виховувати молодь, наставники теж мають проходити навчання — вишколи».

Сьогодні Тетяна веде власний осередок у Коритнянах та ділить життя на дві частини: звичайний побут і Пласт – світ, що вимагає постійного розвитку та віддачі.

Пласт – одна з найдавніших українських молодіжних організацій. Його історія почалася ще 114 років тому — у 1911 році. А вже наступного року пластуни першого гуртка «Круки» — Петро Франко, Іван Чмола та Олександр Тисовський — склали першу присягу. Саме слово «Пласт» походить від назви козаків-розвідників, які називали себе пластунами.

За більш ніж століття організація не втратила своєї актуальності. Пласт сприяє всебічному розвитку молоді: виховує патріотизм, повагу до традицій, навички саморозвитку, відповідальність та волонтерську культуру.

На відміну від багатьох скаутських рухів, Пласт не має вікових обмежень. У наймолодшу групу — пташата — діти потрапляють до 6 років разом із батьками. Далі: новаки (6–12 років), юнаки (12–18), старші пластуни — до 35 років, а згодом пластуном-сеніором можна бути стільки, скільки хочеться.

Щоб стати пластуном, треба скласти присягу — і жити за пластовими законами. Вони звучать таким чином: бути вірним Богові й Україні, допомагати іншим, жити за пластовим законом і слухатися пластового проводу.

Пластун має дотримуватися 14 головних точок характеру: бути справедливим, братерським, ощадливим, точним, корисним, дисциплінованим, дбати про здоров’я, любити красу, бути доброї гадки тощо.

Тетяна наголошує: «Якщо ми не любимо свою країну, то навіщо тоді в ній живемо? А навіть коли хтось живе за кордоном — пластові закони схиляють бути вірним Україні й захищати її честь».

Вона згадує історію одного з членів ставниці, який поїхав навчатися в Австрію: «Я запитала його, чи буде він офіційно виходити із Пласту. А він відповів: “Ні”. Каже, що, якщо матиме змогу, надсилатиме кошти нам. Постійно телефонує, питає, як ми тут».

Пластуни допомагають одне одному та громаді. За потреби — матеріально, а інколи просто підтримують ініціативи. Пільгові категорії дітей можуть отримати стипендії: сироти, багатодітні, ВПО, діти загиблих військових чи учасників бойових дій.

Щоб перейти на наступний рівень, кожен юний пластун має виконувати різні теоретичні та практичні завдання. Один раз на рік знання підсумовують літні табори.

Тетяна детальніше розповідає про них. Таборування молодшої групи за законом проводять у межах турбази. Кожному табору обирають легенду — рольову гру, через яку виховують дітей. Вона згадує випадок: «Була гра про темні й світлі сили. Під час сценки чортиця сказала, що випустить дітей, якщо вони заспівають. І вони самі вирішили співати гімн України. Це дуже всіх зворушило».

Для юнаків табори проводять у природних умовах. Головне правило — жодних телефонів. Це допомагає дітям зосередитися й доводить батькам, що ті можуть бути самостійними. Адже одна з ключових ідей Пласту — самозарадність: уміння дати собі раду, яка реалізовується як на таборі, так і за його межами. На таборах діти самі готують їжу на вогні, організовують побут, несуть відповідальність.

Крім того, пластуни можуть здобувати вмілості — своєрідні спеціалізації. Це може бути вишивання, куховарення, спорт, бджолярство, мандрівництво, морський напрямок, скелелазіння тощо. Програма має понад сотню напрямів — кожен може знайти щось для себе. Згодом, старші пластуни з обраною спеціалізацією об’єднуються у курені.

На питання про цінності, які вони намагаються передати молоді, Тетяна відповідає без вагань. Перш за все — збереження історії й традицій: «Ми можемо святкувати Хелловін, але забувати про дідуха чи символіку святої вечері. А це ж наше».

Друга цінність — важливість особистості. Дитина має знати, що вона може вплинути на світ. Також — любов до рідного краю, фізичний розвиток, взаємопідтримка. «Наша мета — виховувати гідних і свідомих громадян», — каже Тетяна.

Пласт існує у 30 країнах. Діяльність закордонних осередків координує КУПО — Конференція Українських Пластових Організацій. Її створили через хвилі еміграції, коли українці змушені були тікати від радянської окупації, але не хотіли втрачати національну ідентичність.

«Для мене Пласт — це ще й про дружбу між країнами», — усміхається Тетяна. Вона згадує, як з початком війни, через заборону таборування в Україні, їх запросили словацькі пластуни. А в гості в Україну приїздили чеські скаути. Діти з різних країн спілкувалися як могли — словацькою, чеською, кількома словами чи жестами. Тому Пласт ще й про вихід із зони комфорту.

Найкращий спосіб познайомитися із справжніми пластунами — це акції. Деякі вже стали традиційними, як-от передача Вифлеємського вогню миру. Його символічне полум’я з місця народження Ісуса щороку передають у лікарні, церкви, будинки престарілих та державні установи.

Тетяна згадує: «Минулого року в Києві почалася тривога за кілька годин до заходу. Тому акцію почали в укритті. І саме в момент, коли запалили вогонь, пролунав відбій. Це було дуже символічно».

Багато акцій мають волонтерський характер: продаж печива, адвент-календарі, набори для виготовлення різдвяних зірок, вертепи — усе з однією метою: допомогти тим, хто цього потребує.

Тетяна працює в Пласті як волонтерка. Вона не отримує за це платні — інколи навпаки витрачає власні кошти, бере відпустку заради таборів. «Діти питають: куди поїдете у відпустку? А я відповідаю: з вами на табір. Вони довго цього не розуміли. Але я там відпочиваю душею».

«Пласт — це можливість. Спробувати щось нове, провести час якісно і без великих витрат. Для кожного це щось своє, але для всіх — надзвичайно важливе», — каже Тетяна.

І справді, Пласт — це не просто гурток чи організація. Це спільнота людей, які підтримують одне одного, ростуть разом і виховують нове покоління свідомих українців.

Яна Шкрамко, студентка відділення журналістики УжНУ

Закарпатські