У гірському селі на Закарпатті діти щодня проходять 8 км, щоб дістатися до школи

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

У гірському селі на Закарпатті діти щодня проходять 8 км, щоб дістатися до школи

02 грудня 2025 р. 16:00

02 грудня 2025 р. 16:00

У селі Синевирська Поляна школярі щодня долають по 8 кілометрів, щоб дістатися до навчання у школі. Саме стільки проходять діти місцевого вівчаря Федора Калинича. Родина живе у присілку Перенизь. Дорога звідси до школи проходить з полонини через ліс. Троє дітей Федора – Марійка, Іванка та Василь – щоранку проходять до школи 4 кілометри і стільки ж – після уроків назад додому.

Шкільний автобус у селі їздить, але по центральній дорозі, збирає дітей також з інших присілків. По ґрунтовій дорозі та ще й перепадами висот – це нереально. У морози з гори можна з’їжджати як на лижах. Тому продуктами місцеві запасаються влітку. Беруть міхами муки, цукор, комбікорми для своєї худоби.

Дівчинка і хлопчик вирушають до школи

Федір Калинич працює вівчарем у Синевирській Поляні, виріс у цій самій хатині. «Нас було семеро, ми всі ходили через ліс. І наші четверо ходять. Як старший ішов, дале друге йшло, дале третє, потім четверте, і сяк вони всі разом. Старший їх навчив ходити. Другі за ними дивляться. І йдуть собі всі разом. Так, спершу ми їх мало водили, далися навчити і помалу йдуть. Як я ходив, наша вся сім'я ходила, так і вони ходять, помаленьку».

У гірському селі на Закарпатті діти щодня проходять 8 км, щоб дістатися до школи

Федір каже, що місце проживання попри «логістичні незручності» й так би не міняв. Звикли, господарство своє, худоба.

– Мусимо тут бути, як би то не було. І діти звикли так, буває скаржаться, що тяжко, але звикли.

– А якщо зима, сніг, як ходити?

– Коли зима та беру коня, впрягаю, роблю їм дорогу, прочищаю. Везу їх на коньові, коли велика зима.

– А інші як ходять, хто у присілку живе?

– По одній дитині ходять через хащу. Доводять їх кожного до центральної дороги, де дорога зроблена. Зараз діти зідзвонюються, телефони мають, і так ідуть собі разом. Раніше телефонів не було.

Читайте історію Ірини Брези про дорогу дітей до школи у розділі «Життя по-закарпатськи» .

Відео дивіться тут.

Автор: Анна Семенюк

Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсиланням спаму.