Свічкові сніжинки та кульки Ангеліни Рішко з Ужгорода

08 січня 2026 р. 09:09

08 січня 2026 р. 09:09

Яке Різдво без ялинки та свічок?! Якщо ялинки краяни купують переважно у магазинах (штучні) або на ринках (зрізані у лісі), то свічки намагаються придбати якісь оригінальні, не такі, як у всіх… аби і ароматизовані були, і з цікавинкою, і унікальні.

Останнім часом чимало майстринь займаються свічкарством. Кожна вносить у вироби щось своє, авторське, хоча технології, як правило, традиційні і мало чим різняться. Та місцеві умілиці умудряються створювати справді вишукані роботи.

Ангеліна Рошко з Ужгорода свічками захопилася три роки тому. Спочатку – для себе, а відтак – уже й для інших. «Чаклує» над воском вона у вільний від основної роботи час, але при цьому від 2022 року створила більше тисячі свічок. Експериментує з матеріалами та запахами, формами та декором. Більше про своє захоплення вона розповіла « Карпатському об’єктиву ».

Свічка для того, аби горіла

Пані Ангеліна не вважає себе свічкаркою чи хендмедеркою. Каже, що просто знайшла собі заняття для душі і розвивається в цьому напрямку.

«Кожна людина має мати якусь розраду. Хтось любить копатися у землі, хтось няньчитися з цуценятами чи кошенятами, я ж відливаю свічки. Це – не моя робота, не мій основний заробіток. Я працюю у сфері краси і непогано заробляю, тож рукоділля в мене більше спрямоване на задоволення внутрішніх потреб, ніж на додатковий заробіток. Хоча свічки продаю, але не роблю з цього культ. Купить хтось – добре, ні – не проблема. Велику частину виробів дарую близьким та друзям просто так, – ділиться вона думками з « Карпатським об’єктивом ».

А почалося все з того, що ужгородка побачила в інтернеті відео про користь для психічного здоров’я свічок, зокрема, ароматизованих.

«У мене тоді був сильний стрес. Почалася війна, чоловік «застряг» у Чехії, донька хворіла, у мене були неприємності на роботі. Хотілося якось розслабитися і відволіктися. Шукала в інтернеті поради для себе і натрапила на матеріал про одну майстриню, яка виготовляє аромасвічки. Почуте і побачене мене так запалило, що вирішила і сама спробувати зайнятися подібним. Ту жінку я знайшла, хоч вона не з Закарпаття, ми навіть подружилися і вона неодноразово гостювала у мене. Ми навіть разом із нею на відпочинок їздили. Одним словом, Галина навчила мене всьому, що вміє сама. А свічки мені відкрили ніби інший світ. Із часом усі проблеми вирішилися, труднощі минули, та я навчилася відновлювати внутрішню рівновагу і одночасно відливати різноманітні свічки із натурального бджолиного та із соєвого воску, із парафіну. Вмію працювати з барвниками та ароматизаторами і отримувати задоволення як від процесу свічкарства, так і від горіння свічок», – наголосила вона.

За словами майстрині, люди часто шкодують запалювати подаровану чи навіть куплену свічку. Але так робити не варто.

«Призначення свічок – горіти, гріти душу, наповнювати дім затишком. Недарма існує вислів про родинне багаття. Ним може бути не тільки вогонь каміну чи печі, але й мініатюрної свічки. Адже полум’я символізує духовне світло, віру й надію, перемогу сяйва над темрявою. Тому свічки, якими б гарними не були, не мають припадати пилом десь на полиці. Їх треба використовувати за призначенням. Тим більше, коли вимикають електроенергію є додаткова нагода їх запалити», – стверджує умілиця.

Результат приходить з часом

Свічки Ангеліни Рішко справді не схожі на класичні вироби, вони є самостійним елементом декору, яким хочеться милуватися.

«Насправді нічого складного у свічкарстві немає. Головне – опанувати колористику, аби вміти надавати виробам потрібного забарвлення. Сам процес починається з топлення воску. Я роблю це на паровій бані, попередньо віск подрібнивши. Далі сортую у миски і додаю в кожну порцію окремо потрібну фарбу. Я алергік, тому використовую тільки натуральні компоненти і запевняю, що мої вироби є цілковито безпечними. Для подальшої роботи потрібно мати форми. Їх можна купити у спеціальних онлайн-магазинах для рукоділля. Їх ще називають молдами. У мене їх більше 200. Розливаючи віск у форми, треба пам’ятати про гніт, адже саме він має потім горіти. Якщо виріб ароматизований, додаються ароматизатори. Деякі свічки також декоруються поки не застигли. Є й такі, що декоруються після, або на фазі напівзастигання. Над деякими виробами робота клопітка, багатоетапна, але все одно цікава і результат вартий усіх зусиль», – запевняє закарпатка.

Перші свічки майстрині були не дуже вдалими, але з часом вона виробила власні прийоми і тепер у неї все виходить бездоганно.

«Хтось зіпсовані роботи викидає. Я цього не робила. Працюю ж для себе. Тоді був період страшних блекаутів, у нас ще не було генератора. Тому я всі свічки палила. Горять усі добре – і гарні, і не дуже. Сліз не було жодного разу. Не вийшло? Не біда. Згорить. Але, звичайно, щоб виходило краще, треба практикуватися, працювати над собою і ніколи не зупинятися на досягнутому. Адже вдосконаленню немає меж. Із кожним новим виробом свічки ставали кращими і я більш впевненою у своїх силах. Якщо людина хоче мати результат, здаватися не можна», – впевнена пані Ангеліна.

Частину свічок ужгородка продає тільки через те, що процес виготовлення недешевий і щоб покрити витрати.

«Свічкарство – це не про прибутки. Це – більше про емоції. Матеріали дорогі, тому багато заробити все одно не вийде, адже купівельна спроможність населення зараз невисока. Але якщо комусь хочеться мати унікальний виріб до свят, можу виготовити будь-який на замовлення. Та насправді велику частину виробів просто роздаю хорошим людям. Мені приємно дарувати іншим радість. Це – окриляє, надихає і мотивує», – стверджує вона.

Є в майстрині і мрії та творчі плани.

«Дуже хочу створити свічковий Вертеп. Деякі форми для фігурок вже навіть маю. Дещо купив мені чоловік у Чехії. Окремі молди ще шукаю. Але це – плани, які неодмінно втілю в життя. Також хочеться спробувати деякі нетрадиційні підходи до свічкарства, інакші технології та матеріали. Хочу експериментувати й із запахами, й із кашпо для свічок. Загалом ідей багато. Головне мати час для того, аби їх реалізувати», – зізнається умілиця.

Марина АЛДОН

Закарпатські